Українська література - шкільні твори - 2026

Доля Оксани - головної героїні драми Лесі Українки «Бояриня»

Всі публікації щодо:
Українка Леся

I. Історична основа драматичної поеми «Бояриня». (Леся Українка у поемі «Бояриня» показала драматичні події XVII століття, коли Україна переживала складний історичний період, який пізніще було названо Руїною. Після приєднання до Московії Лівобережна Україна переживала посилення колоніального закабалення, українці не хилили голови. Гетьман Дорошенко очолив боротьбу за визволення України з-під гніту, але й серед українців знаходились люди, які були готові коритися, хилити голову перед сильним сусідом).

II. Життєва трагедія Оксани — доньки козацького старшини Олекси Перебійного.

1. Заміжжя Оксани. (Оксана покохала московського боярина Степана, який здавався їй щирою, доброю, лагідною людиною. Батько Степана — козацький старшина, але присягнув московському цареві і цереїхав до столиці. Туди ж після весілля виїхало і молоде подружжя).

2. Моральні страждання молодої українки Оксани на чужині. (Оксана вірила, що на чужині коханий чоловік буде оберігати її і захищатиме інтереси України. Але молода жінка була прикро вражена поведінкою Степана, його рабською покорою царським прислужникам. Її спантеличило прохання чоловіка цілуватися із запрошеними в дім боярами, розгнівила вимога не приймати листів від «братчиці» — товаришки з України, не «озиватись» до брата Івана. Та найбільше її вразило те, що Степан відмовився допомагати Україні. Бід усього цього Оксана почуває себе нещасною. їй здається, що її руки заплямовані іржею:

От, здається, руки чисті, проте все мариться, що їх покрила не кров, а так… немов якась іржа… як на старих шаблях буває, знаєш?)

3. Невідома хвороба Оксани. (Оксана жила в достатку, поруч із коханим чоловіком, але була відірвана від рідної землі і відчувала себе дуже хворою. Ця невідома хвороба — ностальгія. Туга за Батьківщиною зробила молоду жінку слабкою, вона ледве зводить дух, найменше зусилля виснажує її).

III. Бина Оксани і Степана та кара за цю провину. (Молоде подружжя душила «змора». Бони не змогли протистояти життєвим обставинам, розірвати пруття золотої клітки. «…Не ростуть квітки в темниці», — говорив Степан, з тривогою вдивляючись у помарніле обличчя Оксани. Доля покарала їх обох: Оксана змирилася зі смертю, а Степан довіку каратиметься, мучитиметься за втраченою дружиною).

Міріам, Кассандра, Тірца, Мавка… Прекрасні жіночі образи, подаровані нам драматургією Лесі Українки. У цей ряд слід поставити ім’я головної героїні драми «Бояриня» Оксани Перебійної. Цей образ несе в собі не тільки жіночу вірність і кохання, а й відповідальність за українську національну справу.

Оксана — освічена, вільнолюбна дочка козака. Степану вона говорить:

Не думай, ніби я пуста панянка, що тільки має на умі забави та залицяння.

Оксана покохала Степана і думала, що крім нього їй нічого не потрібно. Одружившись, у родинному колі вона вважала себе найщасливішою. Та все змінилося після переїзду у Московщину. Чужі звичаї, неволя, зневага, тут «якась неволя басурманська»: не смій ні очей підняти, ні розмову підтримати, ні за ворота двору ногою ступити. Вона з болем усвідомлює своє невільництво, з болем вириває з серця надії на заступництво за скривджених співвітчизників. Не стає сили в неї перенести справжнє становище свого чоловіка, який «повинен «хлопом Стьопкою» себе взивати та руки цілувати, як невільник».

Болючих страждань завдає Оксані не так розлука з батьківщиною, як бездіяльність, беззмістовне життя. Невипадково згадується заіржавіла у піхвах шабля, яка втратила своє призначення. «Руки від крові чисті» здаються вкритими іржею, бо нічого не робили для завоювання волі і свободи. Героїня чинить суд над собою, вважаючи, що її життя позбавлене сенсу. І з цього часу сили поступово покидають Оксану, вона не чинить опору хворобі. Усвідомлення відступу від власних принципів роздирає дівоче серце. Коли настало прозріння, вона побачила боязку душу Степана, його надмірну обережність і бездіяльність. Власним приниженням перед царським оточенням він принижував і дружину.

Занадто я жаліла… в тім і горе…

Якби я мала сили не жаліти, то вирвалась би геть з сії кормиги — і ти б ослобонився від іржі… —

говорить Оксана. Та це, я гадаю, марні сподівання. Бо чоловік, який дуже дорожив своєю кар’єрою, ніколи б не покинув службу і не пішов би за нею.

Тяжко переживає Оксана національне приниження: «Зломилася воля, Україна лягла під ноги Москві». Вона відчуває свою непотрібність рідному краєві. «Кому потрібне те моє здоров’я, та й я сама?» — роздумує зневірена жінка. Оксана помирає. «Неможливість будь-якої самостійної патріотичної дії з боку самої Оксани, а звідси — змертвіння національних коренів, гірке відчуття власної непотрібності Україні наблизили ранню смерть героїні», — вважає Олесь Ковальчук. У передсмертних словах Оксани сплелися ніжна любов до рідного краю з невимовною тугою, породженою її невільницьким становищем.