Українська література - шкільні твори - 2026

Поетичні картини природи у віршах Лесі Українки «Зоряне небо» та «Вечірня година»

Всі публікації щодо:
Українка Леся

Варіант 1

Картини природи, які малювала Леся Українка у своїх віршах, вражають. Природа ніби оживає і живе своїм життям, відчуває, радіє, сміється і плаче.

Зорі, очі весняної ночі!

Зорі, темряви погляди ясні!

То лагідні, як очі дівочі,

То палкії, мов світла прекрасні.

Ці слова з чудового вірша Лесі Українки «Зоряне небо». Як чудово пише вона про зорі! Лише вони можуть бачити усе, що ми не можемо побачити в ночі. Вони світять лагідним, теплим і величним сяйвом: вони і беззахисні, і сильні водночас.

Дві зірочки. Це ніби дві людини. Одна — цілеспрямована, вона світить ясно, бо знає, що саме їй потрібно в житті. Інша — сором’язлива, мов молода дівчина, яка чомусь приховує свою незвичайну красу, свої глибокі почуття. І це зоряне небо — мов книга, у якій можна побачити тисячі людських доль, тисячі характерів та почуттів, сліз та думок. Чому ж ми їх не бачимо? Може просто не хочемо? Тому «німа для нас книга одвічна…», бо ми «прагнем лиш людського слова». Але немає в світі слів, якими б можна було описати красу зоряного неба. Можна лише із захопленням дивитися на нього й усвідомлювати, яка людина маленька, а зірки — великі.

Подібні почуття викликає і поезія «Вечірня година», в якій Леся Українка розповідає, як гарно гуляти літнім вечором у садочку. Ми одразу переносимося у село, навкруги — біленькі хати, десь співає соловей. Природа і люди потроху засинають, чути колискову, яку співає мати. І лише легенький вітерець порушує вечірню тишу.

Коли читаєш ці вірші, ніби відчуваєш усю ту любов, що живе у серці поетеси — любов до України, до села, до природи, до рідного краю. І неможливо залишитися байдужими до цієї краси, що завжди поруч з нами!

Варіант 2

Якщо уважно прислухатися, то можна почути, що природа веде з нами таємничу розмову. Не всі чують цей голос, не всі розуміють цю мову. Вона підкорюється лише тим, у кого серце чисте й щире, здатне сприймати красу. Дослухатися до природи може лише той, хто не носить дурних думок, нечистих бажань.

Що говорять ці зорі / Не сумуй, життя прекрасне, сьогодні твоя душа плаче, а завтра буде радіти. Та хто послухає зорі.

Не звернуть навіть уваги на те, що одвічні зорі бачили початок

світу:

Горда, ясна, огнистая мова!

Ллється промінням річ та велична!

Та ми прагнем лиш людського слова,

І німа для нас книга одвічна…

Ці слова належать видатній українській поетесі Лесі Українці. Її сила духу незмірно могутня. Ще у дитинстві вона захворіла. Хвороба її була невиліковна, таким же безкінечним був і біль. Дівчинка стійко витримувала це випробування долі.

Можливо, що свої сили вона черпала з природи. Гармонія навколишнього світу не давала їй здаватися. Ось билинка зелена росте при дорозі. Ти наступив на неї. Чи билинка зламалася? Ні, вона випрямилася й продовжувала радіти сонечку.

Яким би нестерпним небув біль, ми здатні витримати його. І якщо люди не підтримають, то природа обов’язково прийде на допомогу. Весна оживить, літо зігріє, осінь нагодує врожаєм, а зима буде милувати око. Між людиною та природою має бути гармонія, тоді й життя буде вічним.