Українська література - шкільні твори - 2026

Драматизм і трагізм оповідання «Сафат Зінич» Ю. Федьковича

Події, зображені в наступному творі, оповіданні "Сафат Зінич", відбуваються в Сербії. Подавши реалістичну картину з життя сербів, письменник тим самим дещо розширив тематичні обрії української прози. Тема жовнірського безталання тут тільки намічена ("як то, бідний світе, деякого сердешного некрута б’ють да глузують"), а на перший план виходить зумовлена соціальними факторами трагедія бідної вдовиної сім’ї, в яку закинула доля солдатів-буковинців — оповідача і його старшого товариша Сафата Зінича. Сербське село далеко не таке однорідне, як це може здатися на перший погляд. Є тут такі багатії, як Василь Карадіч, є і бідні, знедолені, як удова та її дочка Марта. Саме цим нещасним людям віддає оповідач свою симпатію, зворушливо розкриває братання на соціальній основі українців і сербів: "У вдови жили ми, як у свої рідні! І хліб нам був один, і сіль не ховав ніхто з-перед нас. Сафат було й дров купить… і скорому устарає, що треба. Дуже бідну удову жалував. А я вже й дров утну, і води внесу, і скрізь покутаю, як треба…".

Дочка вдови Марта стала для жовнірів молодшою сестрою. Перед читачем постає образ до краю вразливої, беззахисної дівчини. Про її любов з молоденьким Янком говориться з якоюсь цнотливою стриманістю і водночас з благородним схваленням: "А що вже любила його наша тихонька Марта, то, мабуть, і в співанках нема так". Та Янко виявився негідником. Він висватав дочку багатія Василя Карадіча, а Марті відіслав перстень. Такої бездушності дівчина не могла пережити — через три дні її поховали разом із матір’ю.

Трагедія убогої сім’ї боляче вразила Сафата Зінича. Під час весілля він застрілив Янка. Засуджений на десять років тяжкої неволі, Сафат мужньо приймає кару, а на запитання, чому так марно пропадає, відповів: "За правду, товаришу! — промовив, як у дзвін вдарив, а сам ні ся скривить. Жовняр раз був".

В образі Сафата Зінича втілилися волелюбні традиції народних месників-опришків, що не мирилися зі злом, а готові були і життя віддати заради торжества правди бідних і скривджених.

Передові письменники прихильно поставилися до прози Юрія Федьковича. М. Драгоманов відзначив, що для неї характерні "та сила пристрасті, яка представлена в повісті "Люба-згуба", та теплота дружби, яку бачимо в "Три як рідні брати", те енергійне вимагання правди в життєвих відносинах, яке виявляє "Сафат Зінич", те гуманне співчуття до горя, огида до експлуататорів народу, у тому числі з людей своєї народності…". На свіжість і оригінальність прози Федьковича звернув увагу І. Тургенєв: "Тут тільки і б’є джерело живої води…".

Проза Ю. Федьковича стала ще однією новою та своєрідною сторінкою в українській літературі.