Українська література - шкільні твори - 2026

Світ гуцульських звичаїв, повір’їв у творах Ю. Федьковича

Для творчості українських письменників XIX століття характерним є прагнення відобразити у власній творчості життя свого народу, показати його звичаї, будні та свята, передати його прагнення та мрії. Не був винятком і талановитий поет, прозаїк та драматург Юрій Федькович.

Ще з дитинства майбутній письменник увібрав у себе культурні традиції рідного народу, і важка любов його до Гуцульщини вилилася пізніше в чудових творах. Федькович вийшов із середовища, наповненого дивовижними повір’ями, легендами, і всі вони оживають на сторінках його творів з народного життя: «Люба-згуба», «Серце не навчити», «Сафат Зінич», «Дністрові кручі» та інших.

Як і багато його сучасників, письменник користується прийомом введення оповідача, це додає його творам проникливості, ліричності, ще більше наближає читача до подій та героїв того чи іншого твору. З перших рядків будь-якого з оповідань відчувається, що письменник був добре обізнаний зі звичаями, обрядами, фольклором верховинців. Яскравими барвами змальовує письменник їх життя, виводить образи легенів-побратимів, оспівує вірну дружбу та щиру любов, розкриває глибокі людські почуття та народні звичаї.

Повість «Люба-згуба», наприклад, розказує не тільки про силу почуттів гуцулів, їх завзятість та здатність повністю віддатися любові, але, мов чарівна казка, занурює в атмосферу маловідомого нам життя. Розказує письменник і про свята, які найбільш шанували його земляки («два храми в рік — один на зимні Николи, а другий навесні»), і про життєвий устрій — незаперечний авторитет старшого в родині, і про парубоцькі розваги: «Кінець села, чути, стріляють: се вже йдуть парубки, музика там стоїть з одним післанцем, а друга з другим, — бо ми, бувало, усігди по дві музиці кличемо». Можемо знайти у творах Федьковича і згадки про те, в яких духів вірили гуцули, що робили, щоб знайти їхню прихильність.

А скільки тут народних пісень, етнографічних замальовок, описів дивовижного одягу. Не дивно, що твори Федьковича для багатьох стали справжньою енциклопедією з життя верховинців, до них неодноразово звертався Михайло Коцюбинський під час роботи над «Тінями забутих предків».

Але слід згадати, що цікавила письменника й історія його землі. З дитинства чув він легенди про хоробрих опришників та їхнього славетного ватажка Олексу Довбуша. Юрій Федькович збирав ці легенди, не в одному творі згадує він славне минуле Гуцульщини, і, як його вчитель Тарас Шевченко, прагнув нагадати землякам, що вони не повинні терпіти усі знущання чужинців-загарбників.

Твори Юрія Федьковича особисто я вважаю дуже цікавими, з них можна дізнатися багато нового про свій народ, збагатити свою лексику багатьма новими соковитими діалектними словами та фразами. Талант письменника дає змогу читачеві відчути і себе членом великої гуцульської родини, подумки потрапити на веселе свято і навіть пережити почуття його героїв.