Українська література - шкільні твори - 2024

Трагізм життєвої долі Миколи Хвильового та його героїв

Всі публікації щодо:
Хвильовий Микола

Варіант 1

I. М. Хвильовий — центральна фігура літературної боротьби 20-х років XX століття. (М. Хвильовий належав до тих митців, хто в бурхливі роки революції, національно-визвольних змагань, громадянської війни повірив у комуністичну ідею, самовіддано боровся за світле майбутнє, утверджуючи гуманістичні принципи. Високі ідеали майбутнього, відродження й українізація, творчі дискусії захопили талановитого письменника, і він опинився в центрі літературного життя країни).

II. Доля М. Хвильового — трагедія знівечених ідеалів.

1. Життєве кредо письменника. (М. Хвильовий — людина темпераментна, запальна, яку все в житті хвилювало, обрав життєвим кредом слова: "Хай живе дух неспокою". Мрії про побудову нового суспільства, героїка й романтика боротьби за високі ідеали в житті і в літературі повністю захопили митця, якого називають романтиком революції і нового світлого життя).

2. Неприйняття творів письменника. (Глибоко і щиро вірив М. Хвильовий у комуністичні ідеали і коли побачив і відчув; що життя не таке, про яке мріяв, то в своїх творах порушив то тему. Його статті у журналах про проблеми національного відродження викликали скандали, неприйняття роману "Вальдшнепи" тогочасною владою загнало митця в глухий кут. Він змушений був каятись і зрікатись своїх творів, визнавати помилки, присягатися у вірності комуністичній ідеї. М. Хвильовий усвідомив крах романтичної віри у прекрасну комуну).

3. Показ трагізму української нації в роки громадянської війни в творчості М. Хвильового. (У своїх новелах про громадянську війну в Україні "Я (Романтика)", "Кіт у чоботях" показано потворну сутність комуни, розстріли мирних людей, братовбивство, бездушний фанатизм, вбивство заради якихось химерних ідеалів дітьми батьків і навпаки. Чому це сталося? Що в житті було зроблено не так? Чому його, вірного комуніста, оголосили ворогом народу? А він не міг жити і мовчати, коли розстрілювали його друзів…)

III. М. Хвильовий і трагедія його творів. (Твори письменника тривалий час були заборонені, декілька разів руйнували і могилу письменника в Харкові. Тоталітарна система хотіла знищити все, що нагадувало про митця. Але, на щастя, це не вдалося, і ми сьогодні маємо можливість знайомитись з правдивими творами талановитого письменника).

Варіант 2

Нещодавно повернулась із забуття творчість прекрасного українського письменника Миколи Хвильового. Він у перші пореволюційні роки був одним із найпопулярніших письменників, але своїми памфлетами не угамовував пристрасті, а навпаки, розпалював їх.

Трагедія митця, мабуть, почалася з того часу, коли він уперше в розпачі вигукнув: "Невже я зайвий чоловік тому, що люблю безумно Україну?" Печатку приреченості він ніс усе життя. Цькування письменника почалось після публікації його статті "Україна чи Малоросія?", а його гасло "Геть від Москви!" стало предметом обговорень у літературних колах і підставою для нападок і звинувачень у тому, що він хоче відірвати українську літературу від російської.

Марно намагався пояснити письменник свою позицію, що він не ворог своєму народові… Його не чули і не хотіли чути. Фатальний постріл пролунав 13 травня 1933 року. Перестало битися серце вірного сина України. Хіба це не трагічний вибір? Але його продовжували вбивати і після смерті, що додає трагізму його життєвій долі.

Втім, нерівною і трагічно заплутаною була не лише його особиста біографія, але й процес літературно-психологічного становлення Хвильового-письменника. Лише нещодавно ми дістали можливість познайомитися з його творчістю і гідно її оцінити.

У своїй творчості, залишаючись романтиком у душі, Хвильовий продовжує бути реалістом і викриває всі ті негативні явища, що заважають будувати нове життя. Інколи ця дійсність неприваблива і жорстока, наштовхує на сумні узагальнення. У його повістях, новелах, етюдах поряд із романтичним пафосом лунає ядуча іронія.

Читаючи Миколу Хвильового, часом важко позбутися відчуття дивної двозначності. Мене не кидало враження того, що автор, переповнюючись словами, думками, почуттями, намагається якнайшвидше виговоритися, передати читачеві якщо не все, що має за душею, то принаймні найголовніше.

Вражаючим у творчості М. Хвильового є те, що він передбачав переродження комуністичної моралі в мораль, яка ненавидить людяну. Наприклад, герой твору "Я (Романтика)", вірний революційному обов’язку, без суду і слідства розстрілює власну матір. Героїня твору "Кіт у чоботях" віддала свої найкращі роки молодості на благо революції, боролася за якісь ідеї, часто для неї самої незрозумілі.

Тому і герої його творів несуть у собі відбиток трагічного суспільства, яке буде знищувати і цькувати, забувати всіх і все нібито заради ідеї.

Майстерний реалізм М. Хвильового допомагає зрозуміти час, коли почалася руйнація моральних цінностей на догоду комуністичній ідеї.

Варіант 3

Твори М. Хвильового не залишають байдужими жодного читача. Хтось каже, що не читав нічого страшнішого, хтось захоплюється, але у будь-якому випадку про байдужість навіть згадувати не варто. Одним з творів цього талановитого митця, який найбільше мене вразив і змусив замислитися над важливими життєвими питаннями, стала новела «Я (Романтика)». У цьому творі, на мій погляд, найсильнішому у творчому доробку М. Хвильового, поставлено багато одвічних запитань, дати відповідь на які мусить кожен читач. І відповідь ця є мірилом нашої гуманності, нашої людяності.

Героя новели, відданого революціонера і щирого захисника революційної ідеології, М. Хвильовий ставить перед найстрашнішим для будь-якої людини вибором: залишитися вірним ідеям і стати вбивцею рідної матері, чи поступитися сумнівними переконаннями своєї правоти, можливо, загинути внаслідок цього, але залишитися гідною людиною, Людиною з великої літери. Читаючи новелу, ми спостерігаємо, як внутрішнє «я» героя поступово розколюється, що добре видно з постійних спроб виправдатися і з його внутрішніх монологів.

М. Хвильовий сам відповідає на питання співіснування в одній людині добра і зла: чекіст і гідна людина не можуть бути єдиними, а після самознищення, після вбивства рідної матері залишається не особистість, а справжній дегенерат. Суспільство, складене з таких людей, — страшна картина майбуття, яку вже тоді передбачав митець.

Ще одна проблема, розв’язанню якої М. Хвильовий присвятив багато своїх творів, зокрема новелу «Я (Романтика)», — це розбіжність між мріями і дійсністю. Як правило, в творах талановитого новеліста час чітко поділений на жорстоке і криваве сьогодення, зображене в темних тонах, і неясне майбутнє. Так і герой новели «Я (Романтика)» прагне втілити в реальність ідею «загірної комуни», де «жевріють кургани», та замість цього опиняється «серед мертвого степу», який Божа Матір не освячує своєю присутністю. Отже, відповідь на питання, чи виправдовує мета засоби, одна єдина: нічим неможливо виправдати втрату людяності і одвічних моральних чеснот, які й відрізняють людину від хижого звіра.

Видатний психологіст, талановитий майстер художнього слова М. Хвильовий ніколи не оминав найболючіших проблем свого часу, ніколи не приховував недоліків радянського ладу і відверто ставив усі запитання, які його хвилювали. Він ніколи не відокремлював свою творчість від свого життя, чим, напевне, зберіг багато душ від руйнації. Та одну єдину, власну душу, зберегти не зміг, мабуть, тому і зважився на роковий постріл, який обірвав його життя.

Варіант 4

Українське Відродження 20—30-х років прикликало в літературу багато нових талантів, свіжих ідей та оригінальних світобачень. Серед яскравих літературних зірок — Микола Хвильовий. За висловом його сучасника В. Коряка, «сам хвилюється і нас усіх хвилює, п’янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить…»

М. Хвильовий щиро повірив у комуністичні ідеї, відстоював їх пером і зброєю, гасаючи дорогами «червінькової революції» та мріючи про «загірню комуну». Він поставив собі за мету проспівати пісню пісень, прославити маленьких «муралів революції», які хочуть «осушити болото». Письменник навіть погоджувався, що для цього можна піти на деякі жертви. Але вони виявилися надто великими…

М. Хвильовий, аналізуючи свої враження від поїздки на Полтавщину, спостерігаючи за змінами, які відбувалися з його товаришами по партії, дізнаючись про нові й нові арешти своїх колег, дійшов висновку, що тоталітарній системі байдужа доля людей, і вона може пожертвувати мільйонами заради міфічного «світлого майбутнього».

Яким би відданим комунаром не був М. Хвильовий, у своїх творах він намагався відобразити дійсність об’єктивно. У новелі «Я (Романтика)» — страшне передбачення — син-чекіст заради вірності революційній ідеї вбиває власну матір, як і сотні інших людей, за інакомислення. Він сам відчуває тягар відповідальності — на його совісті не шість загублених безневинних душ, а «шість мільйонів».

Безмірна трагедія і самого М. Хвильового, і його героїв. Письменник розчарувався у світлих комунарівських ідеалах, відчув, що його народ чекає страшне лихо, і покінчив життя самогубством. А «главковерх чорного трибуналу» рішуче відсікає «легкодухість», сумніви і йде виконувати свої обов’язки перед революцією» — розстрілює власну матір, як і інших непокірних громадян. Андрюша, один із членів трибуналу, не розуміє, «навіщо ця безглузда звіряча жорстокість». Главковерх же знає: «Воістину: це була дійсність, як зграя голодних вовків. Але це була й єдина дорога до загірних озер невідомої прекрасної комуни». Отже, мета для нього виправдовує будь-які засоби. Це потвора, звір, а не будівник світлого майбутнього, і душа його мертва, страшна, бо сіє смерть навкруги.

Ми не можемо засуджувати письменника за такий його вибір, за те, що, навіть помираючи, він залишався вірним своїм комуністичним переконанням. Але повинні зробити висновок, що, за висловом Леся Курбаса, «немає в світі таких ідей, за які можна було б заплатити людським життям — чужим чи власним».

«Вогонь фанатизму» — це велика руйнівна сила і у фізичному, і в моральному розумінні. А руйнуючи, щастя людського не побудуєш.

Варіант 5

Ким для України був Микола Хвильовий? Чим для нього була Україна?

Без заперечення і без сумніву можна сказати, що Україна була його життям. Хвильовому судилася одна з найтрагічніших доль в історії українського письменства XX ст. Він був переконаним комуністом, але доклав багато зусиль для відродження української нації та її культури, для боротьби за незалежність України, керуючи такою організацією, як Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ).

Арешт його товариша М. Ялового, який був першим президентом ВАПЛІТЕ, зруйнував віру письменника у правильність комуністичних ідей, яких він дотримувався і на які покладав свої надії. Як казав М. Хвильовий: «Арешт Ялового — це розстріл цілої Генерації».

Трагедія письменника була в тому, що його надії і прагнення на той час стосовно України та її майбутнього так і не здійснилися. Все, до чого він прагнув, до чого прикладав сили, було даремними зусиллями.

Не позбавлені трагізму і твори М. Хвильового. Його герої, як і він сам, пережили в житті багато розчарувань. Наприклад, героїня його новели «Кіт у чоботях», товариш Жучок, була стриманою людиною, переповненою ідеями, але, начитавшись книжок про комунізм, вона розуміє, що можна стати людиною, яка буде вирішувати долі інших людей. Звідси і починається руйнування, душі цієї жінки. І хоч вона намагається бути корисною суспільству, але це вже не та людина.

У наступній новелі М. Хвильового «Я (Романтика)» ми спостерігаємо вже інше руйнування людської душі. Головний герой цього твору розривається між вірністю своїм ідеям і власною совістю. «Я» — це чекіст, який вважає, що може змінити світ, вбиваючи людей, які нібито не вірні ідеям тогочасного суспільства. Але з кожним пострілом в іншу людину герой вбиває у собі все те найкраще, що було у ньому. З одного боку, він розуміє, що вбивство — це страшний гріх (особливо, коли вбиваєш рідну матір), але з іншого боку — герой не може відступити від ідеї, в яку свято і щиро вірить, бо це було б зрадою самому собі. І чим дужче він заглиблюється у свою справу, тим більше падіння його душі ми спостерігаємо.