Українська література - шкільні твори - 2024

Втеча від реальності: трагічна доля Миколи Хвильового

Всі публікації щодо:
Хвильовий Микола

Життя Миколи Хвильового — це, за його власними словами, «шлях безумної подорожі», який закінчився грою на примітивному щипковому інструменті, декламуванням вірша М. Некрасова «Мужичок с ноготок», передсмертною запискою і фатальним пострілом у скроню. Мені здається, що все його життя — це шлях до цього пострілу.

Батьки багатодітної родини Фітільових не змогли дати освіту своїм п’ятьом дітям. Микола називав свого батька «безтолковою людиною», адже той не дуже переймався долею своїх дітей: рибалив, ходив на полювання, був дратівливим і неврівноваженим. Микола був дуже схожий на нього. Він не міг і не хотів використати природні дані, щоб наполегливо вчитися, здобувати знання, посісти гідне місце у суспільстві. Екзальтованість і бунтарство призвели до того, що його вигнали з гімназії, а в роки Перпіої світової війни запроторили на передову. Ще зовсім юним, начитавпіись творів Горького, захопився «філософією босяків». Неспокійна, непокірна вдача гнала його з місця на місце по всій Україні: працював писарем у волосній управі, слюсарем у ремісничій школі, чорноробом на шахтах Донбасу, на цегельнях, у поміщицьких економіях, вантажником у портах. Це босякування дозволило майбутньому письменникові спостерігати життя «дна». І він пройнявся філософією людей, які жили в якомусь паралельному фантасмагоричному світі.

Революційні події 1917 року не внесли ладу і спокою в його душу. Він шукав своє місце у «тому» світі: проводив агітацію, пишучи листівки, боровся проти всіх, хто, як йому здавалося, був чи міг бути ворогом його омріяної загірної комуни. Про почуття, думки, які хвилювали його в той період, ми можемо прочитати в новелі «я (Романтика)». Мені здається, що герой твору — романтик революції — це сам Хвильовий, який заради примарної ідеї міг піти на найбільший злочин — убивство своєї душі.

І раптом тиша — фронти, убивства закінчились. Щоб не перетворитись на «кота в чоботях». Хвильовий шукає нових шляхів, і знаходить себе в літературі, у створенні ВАПЛІТЕ, у виданні журналів і збірників, в об’єднанні різних за вподобаннями письменників і поетів. Життєвий досвід, ерудиція, талант дозволили Хвильовому стати центральною постаттю нового об’єднання. Шалена енергія, молодість, розкутість, самостійність мислення вилились у статтях і памфлетах, у яких Хвильовий виступив проти провінційності української літератури, засилля графоманства, партійно-ідеологічної заангажованості. Він закликав орієнтувати національну літературу на «психологічну Європу», виховувати вольову, сильну, вільну людину, витруювати рабський дух із свідомості українців, прямувати «геть від Москви» у широкий європейський світ.

Звичайно ж, такі ідеї не пройшли повз пильну увагу партійних функціонерів. Усі, хто ці ідеї сповідував, одержували ярлики ідеологічних ворогів. Хвильовий перший відчув загрозу з боку влади. Разом із Яловим і Досвітнім він пише покаянного листа, всі вони виходять зі складу ВАПЛІТЕ. Але владне око поцілює мішені. Першим став колишній президент організації М. Яловий. Наступним, швидше за все, мав стати Микола Хвильовий. Але він спробував випередити владу і сам поквитався зі світом.

Як сприймати це його рішення? Як вибір сильної особистості чи як спробу загнаної в кут людини знищити разом із собою всі свої гріхи, страхи, почуття безвиході і безсилля?

Роздумуючи над життям цієї непересічної особистості, я чомусь доходжу висновку, що Микола Хвильовий ніколи не боровся з життєвими обставинами. Він завжди плив за течією, був таким, яким його робила реальність, тікав від труднощів і відповідальності. Ще підлітком вслід за батьком покинув сім’ю, хоча був старшим сином і мав бути опорою та помічником матері. Шукаючи легшого, змінював професії і місця роботи; не витримав труднощів і розлучився з першою дружиною, хоча мав уже маленьку доньку. Мені здається, що в цьому ж ряду стоїть і самогубство митця. Передчуваючи майбутні репресії, відчуваючи себе в цих обставинах слабким і безпорадним, він обрав новий спосіб утечі — самогубство