Українська література - шкільні твори - 2024

«Шлях безумної подорожі» життєвий і творчий шлях М. Хвильового

Всі публікації щодо:
Хвильовий Микола

I. Батьки письменника. (У листі до М. Зерова М. Хвильовий писав про своє дитинство так: "Батько ніколи не говорив по-українськи, зате бабуся не тільки говорила, а й у глухі слобожанські вечори розказувала мені багато казок про домовиків, лісовиків. Од бабусі — українська мова, від батька — народницький "душок". Мати, Єлизавета Тарасенко, працювала сільською вчителькою та виховувала самотужки п’ятьох дітей, бо батько покинув родину).

II. Життя хлопця-"шалопая". (Ще з дитинства Миколу захопила ідея мандрівного життя. Хлопець босякував, заробляючи собі на харчі випадковими заробітками: то чорноробом на заводах Донбасу, то вантажником у портах України, то в панських економіях).

1. Війна та мобілізація. (Саме війна та мобілізація протверезили М. Хвильового. Йому виповнився 21 рік, і він іде на військову службу в царську армію. Юнак потрапляє на фронт, це був період "повного духовного занепаду". Хвильовий був свідком тієї особливої події революційної доби, коли мільйони вояків імперської армії опинилися в стані хаосу та бездоріжжя).

2. Активна політична боротьба. (Нарешті настає перелом у житті Миколи Григоровича, 1916 року його призначили у газову команду, де він знайомиться з новими людьми, "став задумуватися над вольностями України").

III. Вир буремних подій. (Наприкінці 1917 року Хвильовий рятується втечею від німців у Харкові. Він багато читає, стежить за розвитком нової літератури, починає свою літературну діяльність. "Спочатку я писав так звані агітки для плакатів і газет у стилі Дем’яна Бєдного. Потім, коли агітаційний період революції закінчився, я перейшов до художньої творчості").

1. "Поет робітничої рані". (Разом із В. Сосюрою та М. Йогансеном Хвильовий розпочав "еру творчої пролетарської поезії". У 1922 році виходить перша збірка його віршів "Досвітні симфонії", пізніше — "Молодість". На цьому творчість Хвильового як поета закінчується).

2. Остаточний перехід до прози. (1923 року виходить його збірка прози "Сині етюди", яка "придбала авторові славу першорядного письменника". Саме цими творами Хвильовий започаткував романтичну течію в літературі, став новатором української прози).

3. "Романтика вітаїзму". (1924 року виходить друком книга новел Хвильового "Осінь", яка міцно закріпила "школу" письменника і стиль, названий самим новелістом "романтикою вітаїзму". Хвильовому мріялось і вірилося, що настає епоха вільної творчості, якої Україна не знала від часів царської деспотії).

IV. Початок "безумної подорожі". (Узимку 1927—1928 років М. Хвильовий виїжджає за кордон, а в Україні в цей час його проголошують відвертим зрадником. На з’їзді КП(б)У Л. Каганович таврує Миколу Хвильового, звинувачуючи його в тому, що той виношує мрії про реставрацію буржуазної влади. З того часу в літературному побуті прижився термін "хвильовизм", який ототожнювався з фашизмом).

1. Покаянний лист письменника. (Незважаючи на цькування письменника, він вирішує написати покаянного листа і "здатись на милість партії". 22 лютого 1928 року Хвильовий пише цей лист з Відня до редакції газети "Комуніст", де сповіщає, що знищив кінець роману "Вальдшнепи", який вважали антиреволюційним).

2. Арешт найближчого товариша М. Ялового. (Наприкінці квітня 1933 року Хвильовий повернувся з поїздки на Полтавщину, де вивчав "новий кардинальний процес соціалістичного будівництва — голод!" Відразу після повернення письменник довідався про арешт М. Ялового, який пізніше назве у своєму передсмертному листі "…розстрілом цілої Генерації").

3. Втеча від реального "страшного" світу. (13 травня 1933 року прогримів постріл, що обірвав життя одного з найталановитіших письменників XX століття — М. Хвильового. Сталося це ясного ранку в присутності найближчих соратників, яких письменник покликав на сніданок, — Миколи Куліша, Григорія Еніка та Олеся Досвітнього. Грав на якомусь щипковому вірменському інструменті, декламував вірші М. Некрасова, потім вийшов до сусідньої кімнати і там вистрелив собі у скроню, залишивши на столі передсмертну записку).


Микола Хвильовий — майстер новели. (М. Хвильовий — український письменник, що започаткував та розвинув традиції модерністського мислення в нашій літературі. Його літературна спадщина налічує поетичні твори, роман «Вальдшнепи», повісті та багато коротких прозових творів. Його новели глибоко психологічні, автор використовує образи-символи, підтексти, імпресіоністичну манеру письма).

Життєвий і творчий шлях М. Хвильового.

Юність письменника. (Микола Фітільов (таке справжнє прізвище Хвильового) народився у 1893 році на території сучасної Сумської області, був виключений з гімназії, брав участь у Першій світовій війні, змінив безліч переважно робітничих професій, згодом оселився в Харкові, де поринув у вирій літературного та громадського життя).

Літературна діяльність М. Хвильового. (У Харкові письменник бере ак

тивну участь у створенні літературної організації ВАПЛІТЕ, займається укладанням поетичних збірників, альманахів. Багато працює над власними творами, пипіе вірпіі, прозові твори. Спілкується з іншими українськими письменниками, що мешкали на той час у Харкові. Створює також памфлети, у яких викладає свою думку щодо призначення літератури та митця, висловлює власний погляд на майбутнє української літератури. Памфлети М. Хвильового стали чи не центральними творами відомої літературної дискусії 1925 — 1928 років).

Памфлети М. Хвильового. (У своїх памфлетах письменник показав себе як непересічний публіцист, що вправно володіє словом, гостро та майстерно висловлює свої думки, вказує на проблеми сучасного йому суспільства та літературного процесу. Найвідомішими публіцистичними творами М. Хвильового стають «Камо грядеши?», «Україна чи Малоросія?», «Апологети писаризму», «Думки проти течії» та інші. Автор заперечує провінційне мислення значної кількості українців, певний національний комплекс меншовартості. Однією з головних тез є необхідність пошуку власного шляху, в тому числі і в літературі. М. Хвильовий намагається відділити українське письменство від категоричного впливу російської літератури, спрямувати його до західноєвропейського контексту. Безумовно, письменник визнає велич російського слова, російської літератури, «але наш шлях не через неї», — доходить він висновку в «Апологетах писаризму»).

«Я (Романтика)». («Я (Романтика)» — чи не найвідоміша новела М. Хвильового. У творі зображено психічний злам людини, внутрішній конфлікт, порушено одвічну проблему боротьби добра і зла не лише у світі, а й у душі людини. Головний герой потерпає від суперечностей між «ідеєю» та людськими якостями у ньому самому. Зрештою, він ламається, зло перемагає, — і він вчиняє страшний злочин — розстрілює власну матір. У творі автор використовує нову для нашої літератури, дещо імпресіоністичну манеру письма. Обірвані фрази, пейзажі, символічні мікрообрази створюють цілісну тканину твору, оповідь від першої особи додає емоційного напруження, психологізму).

13 травня 1933 року. (Саме ця дата — останній день життя М. Хвильового, непересічної особистості і талановитого письменника. Цього дня, залишивши передсмертну записку, М. Хвильовий вчинив самогубство, вистреливши собі у скроню. Письменник прожив коротке (всього 40 років), але дуже насичене і неоднозначне життя, залишивши значний слід у літературному процесі і в історії Розстріляного Відродження — талановитої генерації українського письменства 20 — 30-х років XX століття).

Значення творчості М. Хвильового.