Українська література - шкільні твори - 2024

Образ жінки як символ змученої, стражденної України у творах М. Хвильового

Внутрішній світ письменника М. Хвильового був надто непростим. За своїми політичними переконаннями він був українським комуністом. Саме в цьому полягала його внутрішня роздвоєність і трагедія, бо більшовизм і національна ідея — поняття несумісні. Микола Хвильовий воював за новий світ для своєї України і водночас стріляв у неї, як його герой-фанат у новелі «Я (Романтика)» стріляє у власну матір. Все це, безперечно, наклало відповідний відбиток і на його творчість, визначаючи її ідейно-стильові особливості.

Образ жінки у творчості письменника має особливе значення. їй він присвячує не лише більшість своїх творів («Кіт у чоботях», «я (Романтика)», «Мати», «Сентиментальна історія», «Із Вариної біографії»), вона також виступає активною дійовою особою в усіх його повістях.

Жінка у ментальному світовідчутті українців посідає чи не провідне місце. Адже жінка-матір завжди користувалася особливою повагою в українській родині, виконувала в ній визначальну роль, була берегинею роду. А яку ж роль вона мусить виконувати тепер на сцені цього театру абсурду (інакше і не можна назвати розбурхану революційну і не менш хаотичну пореволюційну діяльність)? І яку місію визначило їй нове суспільство?

По-перше, вона починає страждати. І страждати найбільше! Досить згадати новелу «Наречений», у якій наївна і чиста беззахисність героїні Катрусі призводить не просто до її дівочих розчарувань, а до страшної трагедії.

По-друге, переродження її природного жіночого єства під впливом революційної епохи сприймається значно болючіше, бо в цілому жінки морально стійкіші, традиційніші, витриваліші, ніж чоловіки.

У своєї героїні (новела «Кіт у чоботях») письменник навіть ім’я відбирає, називаючи її «товаришем Жучком». А може, ім’я їй відібрав сам революційний час, який потребував знівельованих, однотипних «муралів революції»? Героїня новели вбрана в потворну безґудзикову одіж кольору «хакі», чоботи, і в неї «голена голова». І хоча її щоденна діїїльність — то «невеликий подвиг», який вона самовіддано здійснює, але не такою автор волів би бачити жінку в революції. Він без особливого оптимізму споглядає на неї, бо, як пише, той образ «зник у глухих нетрях республіки». Автор, безперечно, бачить і внутрішню спустошеність героїні. І йому дуже сумно й боляче — такий основний емоційний настрій новели, бо він же «до безумства любить ніжних женщин з добрими, розумними очима» і бажав би ім кращої долі, аніж її має «товариш Жучок».

По-третє, саме жінка може взяти на свої плечі важкий хрест заблуканої на революційних дорогах української нації, вивести її на шлях прозріння, хоча яким цей шлях буде — митець так і не встиг усвідомити. Але саме жінка мусить це зробити.

Ось про такий погляд на жінку свідчить і оповідання М. Хвильового «Мати».

Сини матері Остап і Андрій стали по різні боки революційних барикад — типова для тих часів ситуація, яку описували багато митців. Брати дуже різні за характерами, що також цілком закономірно. Чимало уваги в новелі автор приділяє розповіді про шлях їхнього зростання й світоглядного становлення. Єднає Остапа й Андрія єдине, чого мати їх ніколи не навчала — жорстокість, засліпле- ність псевдоцінностями, відсутність братерських почуттів заради «громадського обов’язку». Щоби брат не вбив брата (адже обоє вони — її любі сини), під сокиру лягає сама мати. Такий трагічний кінець вносить «українське» уточнення в біблійну історію про двох братів Каїна та Авеля і в такий спосіб віддзеркалює всю фантасмагорію кровопролитних, братовбивчих подій в Україні. Водночас має і символічний підтекст: «Матері вже не було, а перед очима наче стоїть розіп’ята на хресті Україна».

А ось теж яскравий жіночий образ — Б’янка — героїня твору «Сентиментальна історія». Це досить сильна особистість, яка шукає доріг не лише для «ви- шневоокої України», а й для себе. Але поступово прозріває, бачить «світовий бардачок» і розуміє, що те омріяне майбутнє, яке вона називає «сентиментальною даллю», не прийде само собою, хоч би якими яскравими лозунгами проголошувалося, шляхи до майбутнього повинні пролягати через істинно моральні цінності.

А ось новела «Я (Романтика)», у якій ми теж бачимо зворушливий образ матері, що стала жертвою свого сина-чекіста. Вона не засуджує його, спокійно сприймає думку про смерть і звертається до свого сина-ката: «Сину! Мій мятеж- ний сину!» Слова її сприймаються як голос самої України, змученої, розтерзаної кривавою братовбивчою війною. Це голос застороги. Люди, схаменіться, бо ж одна у вас мати, як і Україна — одна!

Отже, поняття жінка і революція — у розумінні митця — поняття несумісні.