Українська література - шкільні твори - 2024

Микола Хвильовий - романтик і лірик

Всі публікації щодо:
Хвильовий Микола

Варіант 1

М. Хвильовий — один із найталановитіших українських письменників XX століття. Він належав до тих митців що в бурхливі роки революції, національно-визвольних змагань, громадянської війни повірив у комуністичну ідею, самовіддано боровся за світле майбутнє, утверджував гуманістичні принципи. Життєвим кредом його були слова: «Хай живе дух неспокою».

За світовідчуттям він був романтиком, «безумним мрійником», як і численні його пращури-українці, чия ментальність, як сонячний ранок у краплині роси, так яскраво і трагічно відбилась у долі письменника. У одній із своїх новел він щиро зізнався: «Я до безумства люблю небо, трави, зорі, задумливі вечори, ніжні осінні ранки, коли десь летять огненні вальдшнепи, — все те, чим так пахне сумно-веселий край нашого строкатого життя… І ще люблю я до безумства наші українські степи, де промчалась синя буря громадянської баталії, люблю вишневі садки і знаю, як пахнуть майбутні городи нашої миргородської країни. Я вірю в «загірну комуну» і вірю так божевільно, що можна вмерти. Я — мрійник».

І це не просто красиві слова — вони з глибини його душі. За сонячне майбутнє свого народу він не просто ладен був віддати своє молоде життя — він пожертвував ним, бо сподівався тим фатальним пострілом у скроню зупинити диявольську карусель існуючої системи, яка набирала дедалі більшого темпу.

Уже перші збірки оповідань М. Хвильового «Сині етюди» (1923) та «Осінь» (1924) засвідчили його потужний мистецький талант, окреслили основне тематичне та ідейно-стильове коло тогочасної літератури, що дало підстави критиці заговорити про нього як «основоположника справжньої нової української прози».

У новелістичному жанрі М. Хвильовий постає водночас як мрійник-утопіст, що намагався передати героїку складних революційних років, і як тверезий реаліст, що не просто побачив і правдиво змалював життєвий бруд, складність і суперечності довколишньої дійсності, а й геніально відчув, передбачив невизначе- не, непевне близьке майбутнє своєї нещасливої нації. Мрія і дійсність у багатьох його творах постають не в контрастних зіставленнях чи ідейному протиборстві, а в химерній сув’язі, що надає оповіданням і новелам письменника неповторної новизни і свіжості. Він уміє створити свій художній образ, відчути його своєчасність, доречність у тому чи іншому моменті опису. Отже, правильніше буде сказати, що Хвильовий не описує, змальовує, відбиває, а передає, виражає. У його новелах постійно відчувається авторська емоційна і настроєва присутність, імпресіоністичне вираження домінує над зображенням. Художня деталь, образ несуть основне ідейно-смислове навантаження, що особливо властиво творам малих жанрів. Усе це свідчить про те, що М. Хвильовий за світовідчуттям завжди був поетом, ліриком.

Привертає увагу й оповідання Миколи Хвильового «Редактор Карк» (збірка «Сині етюди»), у якому через внутрішні переживання головного героя автор порушує вічну проблему протиставлення мрії і дійсності. Проблему, яка не може бути розв’язаною в Україні. Мрія у сприйнятті Карка залишилася у минулому, вона пов’язувалася з високими пориваннями, геройством, упевненістю. Теперішнє ж життя його скоріше є пристосуванським, воно полягає в чеканні близької смерті. У цьому оповіданні автор ніби хоче протиставити власний оптимізм (воно писалося на початку 1920-х рр.) зневіреності, розчаруванню свого героя. В цей час Микола Хвильовий ще сповнений своєю фанатичною вірою в голубу манливу далину, яка, втім, чимраз швидше від нього віддалялася, він ще відчуває смак новизни, йому ще «радісно блукати невідомими чебрецевими шляхами».

Мрії про побудову нового суспільства, героїка й романтика боротьби за високі ідеали в житті і в літературі, повністю захопили митця, якого називали романтиком революції і нового світлого життя. Він глибоко і щиро повірив у комуністичні ідеали, а коли побачив і відчув, що життя зовсім не таке, про яке він мріяв, то в своїх творах порушив цю тему (роман «Вальдшнепи»). Цей роман став, по суті, твором, у якому Микола Хвильовий досить сміливо, як на ті часи, спробував осмислити пореволюційну ситуацію в Україні. Вустами свого героя Дмитрія Карамазова він висловив свої думки про неї, а через його внутрішній стан передав і власний. Він так само, як і його фатально приречений герой, залишається «вічним опозиціонером» і водночас «своєрідним фанатиком комунізму», бо події прийняв «крізь призму своєї романтичної уяви про світ», і не може заспокоїтись, бо йому «на роду написано тривожити громадську думку».

Варіант 2

Якби здійснилося усе те, про що мріяв талановитий український письменник, романтик і лірик епохи «розстріляного відродження» Микола Хвильовий, то людство вже давно б було щасливим і не знало ні війн, ні революцій. Митець належав до тих людей, які в буремні роки Жовтневої революції повірили в комуністичні ідеали. Він тривалий час самовіддано боровся за їх утвердження. Своїм життєвим кредо Хвильовий, запальна і темпераментна особистість, обрав слова «Хай живе дух неспокою», тож він не міг не віддатися з усією пристрастю побудові «щасливого майбутнього», в якому повинно було панувати всесвітнє добро.

Та прекрасні ідеї досить швидко обернулися жорстокою реальністю, атмосферою підозри та недовіри, наклепів та арештів. Настала пора розчарувань і для Хвильового. Увесь свій біль, пристрасну віру у необхідність служінню ідеалам, усе своє завзяття й розчарування письменник вилив у неперевершених і незвичайно реалістичних новелах. Як виявилося, «щасливе майбутнє» почали будувати на безвинно пролитій крові, вбивствах співвітчизників і навіть рідних людей, які закладали в душі борців за комуністичні ідеали «розумне, добре, вічне», які прищеплювали їм співчуття і щирість.

Душа письменника, як і душі більшості його героїв, була роздвоєна. Але митець міг розрізняти добро і зло, бо йому не заважав сліпий фанатизм, якого просто не було. У цьому й була різниця між письменником та його героями. Хвильовий згодом зрозумів, що цей сліпий фанатизм треба розвінчувати будь-якою ціною.

Хоча у перші пореволюційні роки Хвильовий щиро вірив у комуністичні ідеали, але потім відчув і побачив, що життя стає зовсім не таким, про яке він мріяв. Тому в своїх творах він став торкатися теми вибору шляху боротьби та змальовував окремі образи реальних «героїв революції». У своїх новелах він відійшов від романтизму і став показувати жорстокі вбивства батьками дітей і навпаки, бездушний фанатизм, братовбивство, розстріли мирних людей, потворну сутність комуни. Його виступи в журналах і газетах викликали чисельні скандали і врешті-решт загнали письменника у глухий кут. Микола Хвильовий був змушений зрікатися своїх творів і каятися перед владою, йти на компроміси з совістю і навіть присягати комуністичній ідеї. Він болісно переживав те, що не міг порвати з більшовицькою партією, не міг залишатися таким романтиком і ліриком, яким був ще зовсім недавно.

Микола Хвильовий був не в змозі зупинити той абсурд, що відбувався у перші пореволюційні роки і не бачив виходу з цього стану. Письменник застрелився, але цей абсурд митцю вдалося зафіксувати у своїх творах, які передав своїм сучасникам і нащадкам. Передав, щоб зупинилися, подумали і вже ніколи не повторювали тієї трагедії.

Варіант 3

Якби хоча б з часом здійснилося все те, про що мріяв талановитий український письменник М. Хвильовий, людство стало б неймовірно щасливим. Молодий митець належав до тих людей, які у буремні революційні часи щиро повірили в комуністичні ідеї і самозречно та самовіддано боролися за утвердження принципів комунізму.

М. Хвильовий був запальною й темпераментною людиною, усе своє коротке життя він прожив з гаслом: «Хай живе дух неспокою». Він не міг не віддатися побудові нового майбутнього з усією пристрастю, не міг не повірити в майбутнє, у якому повинно було панувати вселенське добро, що з часом здолало б зло, накопичене людьми протягом багатьох століть. Ім’я цьому добру в розумінні М. Хвильового — єднання людей навколо світлих комуністичних ідей. Романтика і героїка боротьби за світлі ідеали в літературі і житті, мрії про побудову принципово нового суспільства повністю захопили письменника, якого сучасники називали романтиком нового життя і революції.

М. Хвильовий був переконаним комуністом і за своє життя доклав багато зусиль для боротьби за незалежність, для відродження української літератури й культури. Довгий час письменник керував громадською організацією «Вільна академія пролетарської літератури» — ВАПЛІТЕ. Його на все вистачало, йому все було під силу, за що б він не брався, все робив з задоволенням. М. Хвильовий любив майбутнє, зміни, нове, жив активним громадським життям і завжди залишався невиправним мрійником. Але з часом життя по-своєму розпорядилося його долею.

Прекрасна ідея відродження української нації захлинулася в атмосфері арештів, наклепів і недовіри, обернулася жорстокою реальністю. Для письменника настала пора великих розчарувань, які вилилися у біль новел. І хоча вони були пронизані пристрасною вірою в комуністичні ідеали, завзяттям, вірою у щасливе майбутнє, яке обіцяли революційні гасла, життя в цих творах автор зображував без прикрас. Як і писав М. Хвильовий, все це досягалося дуже великою ціною, ціною життя та вбивства рідних людей лише за те, що вони мають іншу думку з приводу майбутнього України.

Наприкінці свого життя письменник дуже болісно переживав те, що був примушений іти на численні компроміси заради того, щоб не вийти з більшовицької партії. М. Хвильовий не міг знайти виходу з цієї пастки, ідеологічної та життєвої, в яку він, будучи щирим комуністом, потрапив, довірившись революційним ідеалам. Вихід був єдиний: М. Хвильовий застрелився.