Українська література - шкільні твори - 2026

Кожна дитина має право на щастя (за оповіданням С. Черкасенка «Маленький горбань»)

Всі публікації щодо:
Черкасенко Спиридон

Варіант 1

Всі ми народжуємося із правом на щастя. Але ми різні. На жаль, деякі з дітей народжуються із фізичними вадами, невиліковними хворобами. Жорстокі люди зневажають таких дітей, завдаючи їм душевного болю. Саме таку тему взаємин хворої дитини та звичайних дітей обрав у своєму творі Спиридон Черкасенко.

Головний герой оповідання — маленький горбань Павлусь із шахтарської слобідки. Він мешкає разом із дідом і матір’ю-вдовою у бідній халупці.

Хлопець мав гарні розумні очі, внутрішню душевну красу. Він любив природу, тварин, гарно розповідав казки дівчатам. Тільки інші хлопці не розуміли його та частенько били. Особливо Захарко, який ледве не вбив Павла. Тільки за те, що той захищав гніздечка жайворонків. «Через його страшний горб товариші цурались його, й він звик бути здебільшого самотнім, на самоті з своїми думками, жив ними, тішився, розважався ними». Але завдяки нещасному випадку Павлові вдалося зробити крок до порозуміння із своїм «ворогом» Захарком.

Горбань пробачив йому і не дозволив дідові відшмагати образника. Навпаки, хлопець запропонував із ним погратися.

На прикладі головного героя ми повинні зрозуміти біль і самотність дітей із фізичними вадами. Вони потребують допомоги й дружби. Діти, не будьте жорстокими! Поряд є багато надійних друзів, які мають право на щастя.

Варіант 2

Іноді природа, в якій панує гармонія й злагода, помиляється. Тоді на світ з’являються люди, яких ми необачно називаємо інвалідами. Подивіться навколо себе, можливо, хтось з них потребує вашої допомоги. Проте, ні. Як і сотні років тому, інваліди, або люди з обмеженими можливостями, дуже рідко з’являються на вулицях наших селищ та міст. Спричинено це кількома обставинами. По-перше, такі люди привертають увагу інших, але це не означає, що хто-небудь запропонує допомогу, максимально — погляд, сповнений жалю. По-друге, спосіб сучасного життя, активний, цілеспрямований, викидає людей із обмеженими фізичними можливостями на узбіччя цивілізації. У центрі уваги письменника С. Черкасенка доля одного із тих «нещасних» — маленького горбуна Павлика. Фізична вада зробила Павлика вигнанцем серед інших хлопців. З ним не хотіли розмовляти, його ніколи не брали до ігри. Звісно, як же могли ці «розумники» ставитися до горбатого хлопця, який і ходив, кумедно махаючи руками, як до рівного!

На щастя, у хлопчика був добрий дідусь Антип, який любив онука по-справжньому. Він бачив глибокі променисті, розумні очі, які світилися тихим смутком. Такі очі може мати тільки щира й добра людина, якою насправді був Павлик.

Хлопці докоряли, що він грається з дівчатами. Так воно насправді й було, оскільки дівчаче товариство на відміну від хлопчачого — мирне й спокійне. Дівчата не знущались над Павликом, їм подобалося «дивитися у його журні сині очі, слухати його поважну, повчальну мову, коли він щось розповідав їм — або роз’яснюючи, як треба гратись, або розказуючи якусь цікаву побрехеньку чи довгу заплутану казочку». А казок Павлик знав багато. Їх йому розповідала мати. Проте іноді хлопчик ніби й не чув тих чудернацьких оповідок. Він слухав мамин голос, а сам в цей час створював свою казку. В думках хлопця поставав густий ліс із зеленими галявинами.

На одній з них Зайчик збудував собі маленьку хатку. А круг тієї хатки походжала страшна, напівоблуплена Коза-Дереза з великими та гострими рогами. З лісу виглядали боягузи — грубий Ведмідь-Набрідь, голодний Вовчик-Братик, хитра Лисичка-Сестричка. Серце Павлуся стискалося боляче жалем до сердешного Зайчика та його нещасливої долі.

Не треба й бути психоаналітиком, щоб побачити справжню основу Павлусевої казки. Зайчиком був він сам, Коза-Дереза — то фізична вада, а боягузи — людське суспільство, яке, споглядаючи, не могло нічим зарадити.

Природа, насправді, ніколи не помиляється. Вона наділила Павлуся душею, яка могла співчувати, захищати скривдженого. Павлусь знав, що таке добро й милосердя. Згадаймо, як він захищав маленьких пташенят. Він не міг уявити, що можна скривдити жайворонка, який дарує людям свої милозвучні пісні. Тим більше неможна було ображати маленьких жайворонків, які навіть не могли літати. Непомітний раніше Павлусь сміливо стає на бік скривджених птахів. Він висмикує палички, щоб потім хлопці не змогли так швидко знайти гнізда. Можливо, Павло й зміг би захистити себе від нападу Захарки. Але він злякався не дикої сили, а погляду, сповненого тваринною ненавистю. Ось що найбільше вразило чутливого хлопця.

Природа, насправді, ніколи не помиляється. Є на світі люди з обмеженими можливостями, але це не свідчить про їх неповноцінність. Більше того, неповноцінними є ті, хто використовує свою фізичну силу, даровану природою, для підступних злочинів. Кожна людина, кожна дитина має право бутища сливою!