Українська література - шкільні твори - 2024

На крилах поезії (Веснівка М. Шашкевича)

В історію української літературно-мистецької думки Маркіян Шашкевич увійшов як один із творців першого західноукраїнського альманаху "Русалка Дністрова", виданого 1837 року в Будапешті, учасник літературного гуртка "Руська трійця", де разом із ним співпрацювали також Іван Вагилевич та Яків Головацький. Невтомний збирач фольклору, полум’яний захисник живої української мови, Маркіян Шашкевич створив самобутні художні твори - оповідну казку "Олена", ліричні поезії "Згадка", "Погоня", "Розпука", "Туга за милою", "Сумрак вечірній". Серед них і перлина української класичної літератури - поезія "Веснівка".

Тематичний спектр творчості Маркіяна Шашкевича досить різноманітний - це й історичні зацікавлення, виявлені в поезіях "О Наливайку", "Хмельницького обступленіє Львова", й картини природи в "Сумраку вечірньому", "Тузі", "Над Бугом", роздуми про сенс життя, щастя й покликання ("Лиха доля", "Розпука", "Думка"), і, безперечно, загадка кохання ("Туга за милою", "До милої"). Герої його ліричних поезій - калина червона, голуб сивий, туга, козак, дівчина, що вірно його чекає, ворон чорнокрилий, вітрець, місяць, Соловій - традиційні, фольклорні, але загадкові й сучасні водночас. Ліричний герой - люблячий, з добрим, чутливим серцем, глибокими переживаннями, пов’язаний із духом народу.

Провідний пафос "Веснівки" - надія на відродження, оновлення, оспівування вічного прагнення до світла, краси, намагання сягнути висот. Символічною є вже сама назва твору, адже в усній народній творчості існує жанр веснянки - обрядової пісні, що нею закликають тепло, радість, надію:

Прийди, прийди, весно,

Прийди, прийди, красна,

Принеси нам збіжжя,

Принеси нам квіток.

"Веснівка" Маркіяна Шашкевича побудована у формі діалогу між "квіткою дрібною" та "весною раненькою". Щоб привернути до себе світ, квітка прохає неньку-весну виконати її волю - просить долі, цвіту яскравого, краси сонячної, зоряної. Відповідь весни жаліслива, сумна, навіть безнадійна:

"Доню, голубко!

Жаль мені тебе,

Гарная любко;

Бо вихор свисне,

Мороз потисне,

Буря загуде, -

Краса змарніє,

Личко зчорніє,

Головоньку склониш,

Листоньки зрониш, -

Жаль серцю буде".

Однак звертання - благання квітки настільки полум’яне, що в читача не залишається сумніву - застороги весни не зупинять прагнення до сонця, до світла. Жоден вихор, мороз, буря неспроможні зруйнувати прагнення й волю дрібного цвіту:

"Нене рідная!

Вволи ми волю -

Дай мені долю,

Щоб я зацвіла,

Весь луг скрасила,

Щоби я була,

Як сонце, ясна,

Як зоря, красна,

Щоби-м згорнула

Весь світ до себе!.."

"Веснівка" М. Шашкевича досить символічно перегукується з циклом "Веснянки" Івана Франка. Спраглий світла, гине Метелик із однойменної казки Лесі Українки, але "хіба ж розумніша була б його смерть, якби він навіки заснув у темнім льоху?" Світло спалило його, але, окрилений надією, він рвався на простір. Він шукав світла! Ліричною поезією "Веснівка" Маркіян Шашкевич утверджує ідеали романтизму - прагнення волі, відродження, пошук себе у світі, нездоланність сили надій на майбутнє.