Українська література - шкільні твори - 2024

Трагедія роду Половців і трагедія України (за романом Ю. Яновського «Вершники»)

Варіант 1

Ішов 1919 рік… Братовбивча війна… Батько іде проти сина, а син проти батька… Страшні часи, часи горя і крові. І страшні вони ще тому, що події ці розгорталися в Україні з жахливою силою. "Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного, а з неба палило сонце, а ґелґання бійців нагадувало ярмарок, а пил уставав, як за чередою, ось і розбіглися всі по степу…"

Одного дня під Компаніївкою сталася величезна трагедія. У лютому бою зійшлися брати, сини одного батька, "одного роду та не одного класу". У першому бою переміг петлюрівець Оверко. Від його руки гине його рідний брат білогвардієць Андрій Половець. Та налетіли махновці з отаманом Панасом Половцем, і вже вбито Оверка. Пізніше з’явився інтернаціональний полк Червоної Армії на чолі з Іваном Половцем, і Панас, переможений, накладає на себе руки. Із славного роду, великого роду, залишилися два брати — Іван та малий Сашко.

Такою жахливою картиною розпочинає Ю. Яновський свій роман у новелах "Вершники". Уже чимало письменників порушили тему громадянської війни. Але звучала вона здебільшого піднесено-романтично. Ю. Яновський дав повну, відверту характеристику того, що відбувалося в Україні — братовбивча війна.

І справді, люди не пізнавали один одного. Так рідні брати, зустрівшись на полі бою, не пізнавали своїх рідних. Політичні переконання виявились сильніші за кровні зв’язки: брати ставали одразу ворогами. І як не згадував Панас заповіді їхнього батька: "Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду", — на це він чув: "Рід наш роботящий, та не всі в роді путящі. Є горем горьовані, свідомістю підкуті, пролетарської науки люди, а є злодюги і несвідомі, вороги й наймити ворогів. От і бачиш сам, що рід розпадається, а клас стоїть".

Трагедія роду досягла апогею: брат безжально вбиває брата. До якої міри треба вірити в свої ідеали, щоб забути ідеали родини, ідеали батьків.

Трагедія України не менша від трагедії роду: українець-махновець зі словами звинувачення: "Ну що — України тобі хочеться?" — повстає проти українця-петлюрівця. Варто пригадати слова Т. Шевченка:

Того ж батька, такі ж діти,

Жити та брататься,

Ні, не вміли, не схотіли,

Треба роз’єднаться.

Мабуть, не для того, щоб роз’єднатися виховував своїх синів рибалка Мусій Половець. Він завжди повчав їх жити у згоді, мирі та пошані. Але не послухались брати повчань свого старого. І в цьому їхня найбільша трагедія. їм не зрозуміло, що доля зіграла їхніми життями, що хтось обдурив їх різними проповідями. їм важко збагнути, що ж саме об’єднує людей.

Безперечно, не класова приналежність чи політична спрямованість. Тільки рід, родинне тепло повинні бути найголовнішими. Не тільки сім’я, але вся Україна повинна стати дружним родом. Тільки такий міцний, об’єднаний рід переможе усі голодомори і смерті, репресії і знущання.

Варіант 2

Кривавою хвилею прокотилась громадянська війна по Україні. Брат убивав брата, батько вбивав сина, а син підіймав руку на батька. Мабуть, тим, хто жив у цей страшний час, здавалось, що прийшли останні дні світу: таким шаленим був вихор громадянської війни. Адже точилася вона на Україні з особливою силою: білі, червоні, петлюрівці і махновці — усі. боролись один проти одного, і, здавалось, не буде цьому кінця.

Тема громадянської війни звучала у багатьох письменників. Страшні сторони цієї боротьби відобразили Й. Бабель в «Конармії», М. Булгаков у «Білій гвардії». Не залишили поза увагою цю тему і українські письменники. Але здебільшого, окрім названих шедеврів, громадянська війна зображалась піднесено-романтично, і подавалась як боротьба правого діла (червоних) проти неправди і зла (усі останні).

Тож, можливо, ми б і не взнали ніколи правди про ці страшні дні, якби не роман «Вершники», написаний Ю. Яновським. Він теж відбивав певне соціальне замовлення: те ж саме зображення революції і громадянської війни як «боротьби народу за своє щастя». Але, як кожний справжній художник, Яновський (вільно чи мимоволі) дав нам повну картину того, що відбувалося тоді в Україні.

Страшну трагедію братовбивства відобразив письменник на прикладі роду Половців, які по волі випадку опинились по різні боки барикади. Уже перша фраза «Вершників» вводить нас у цей страшний світ: «Лютували шаблі, і коні бігали без вершників. Половці не пізнавали один одного, а з неба палило сонце, а гелкання бійців нагадувало ярмарок, а пил уставав, як за чередою».

Герої Ю.

Яновського, зустрівшись на полі бою, не пізнавали один одного. Але це було лише в першу хвилину. Політичні переконання кожного настільки визначилися, що при зустрічі вони одразу ж ставали кровними ворогами.

Петлюрівець Оверко убиває брата Андрія — денікінського офіцера. Махновець Панас розправляється з Оверком. Від руки Івана — командира червоного загону лав загинути Панас, але той сам вкоротив собі віку. Таке страшне «подвійне коло» (так називається новела, що розказує про долю Половців).

«Тому роду не буде переводу, у котрому браття милують згоду», — казав колись старий Половець своїм синам. Але знехтували сини батьківським наказом і загинули, тому що не було між ними ні згоди, ані простого родинного почуття. Загубилось воно на жорстоких стежках громадянської війни, перевівся рід Половців, ніби й не було ніколи на землі таких людей.

Політична, соціальна ворожнеча не повинна затуляти родинні почуття — до такого висновку можна прийти, читаючи роман «Вершники».

Варіант 3

Коли Юрій Яновський читав книжку і хотів її оцінити, він питав себе: «Чи взяв би ти її в далеку путь…, чи дасть вона тобі мужність і радість, щирий захват і приємний біль мудрості?» У словах цих не тільки естетична програма письменника. Це — девіз його життя!

Ю. Яновський належить до покоління тих письменників, які відкривали нові теми, шукали нові форми, йшли незвіданими шляхами. В українську літературу він увійшов як натхненний романтик. Романи Яновського про громадянську війну — це величезні поеми у прозі, вони світяться сонцем, їхні високі вітрила гудуть пружною силою степових вітрів. Саме таким твором увійшов в українську літературу роман «Вершники». Три роки плідної праці, три роки Ю. Яновський вкладав усю свою душу в роман-сповідь, щоб донести до наступних поколінь жахливу трагедію братовбивчої війни, три роки глибоких роздумів про долю України.

Як бачимо, у творі розгортається величезна панорама класових битв часів громадянської війни на Україні. Особливістю роману є те, що автор не дотримується хронологічної послідовності подій.

Зміст роману відзначається багатством, досконалістю художньої форми. Твір складається із восьми сюжетно завершених новел, які об’єднані в одне ціле спільністю теми — трагедія цілої родини Половців, яких революція розкидала на різні ідеологічні фронти.

Починається роман «Вершники» новелою «Подвійне коло», яку можна назвати ще одним «листом у вічність». Про що цей лист? Насамперед, про трагедію людської душі, що переступила святі закони Господніх заповідей і вчинила непрощенний гріх — братовбивство. Перед нами брати Половці, сини «чесного чорноморського рибалки» Мусія Половця, котрі визначилися на своєму життєвому шляху ще до початку революції; жили відповідно своїх намірів, уподобань, світобачення. Чи можемо ми засуджувати того ж Андрія — офіцера царської армії, чи Оверка — палкого прихильника української національної ідеї, чи Панаса, вільного, як вітер, і непокірного, чи Івана, який «працював на заводі й робив революцію»? Звичайно, ні! Всі ми різні й маємо право на свою точку зору і свій вибір. Родина Половців була по-своєму щаслива. Старий батько, людина мужня й мудра, вчив своїх синів щиро поважати родинні традиції, бо «тому роду не буде переводу, в котрому брати милують згоду».

Скупими штрихами змальована постать старої Половчихи. Її портрет немов вирізьблений з граніту, «вона була висока та строга, як у пісні…» Здається, що вона «маяк невгасимої сили». Не випадково Ю. Яновський вдається до узагальнюючого порівняння Половчихи зі скелею: «…мати стояла на чолі родини… мов скеля в штормі».

Усі ми, безперечно, розуміємо, що значить злагода в сім’ї. Міцна родина — міцна держава. Тому революція, прогримівши над нашою землею у листопаді І9І7-ГО, розвела людей по різні боки, поділила на табори, які ворогують між собою. Доля братів Половців у цей важкий, трагічний період історії склалася відповідно до їхніх поглядів, і це призвело до розриву родинного кола. Рубали шаблі, «летіли голови, як кавуни», «хряскотіли кістки», «кружляв задушливий шторм степу» і брат убивав брата. Залишилися живими тільки Іван, командир інтернаціонального полку, та підліток Сашко.

Це і є друге коло битви, без шабель і гвинтівок. Закономірно, що в цій боротьбі перемагає «правда бідних», у яку так вірив сам Ю. Яновський.

Роман «Вершники» висвітив громадянську війну як кров, смерть і горе народу, а не як масовий героїзм і подвиги. Винищуються люди, руйнуються міста і села, знищуються устояні віками духовні цінності. Трагедія України не менша: украї- нець-махновець зі словами звинувачення: «Ну що — України тобі хочеться?» — повстає проти українця-петлюрівця. Пригадуються мудрі слова Т. Шевченка:

Того ж батька, такі ж діти.

Жити та брататься.

Ні, не вміли, не схотіли.

Треба роз’єднаться.

На тлі жорстокого часу брати Половці не стають менш жорстокими. Вони не стали зрадниками чи боягузами, а стали завзятими ворогами, які в ім’я примарних ідей вбивали один одного. Трагедія в романі — потрійна — це трагедія роду, матері, України. Трагедія, що потім ще довго відлунюватиметься голодомором, смертями, репресіями.

Варіант 4

Юрій Яновський став відомим саме завдяки роману "Вершники", який був написаний ідеологічно правильно, тобто віддавав хвалу більшовицькій партії. Особливість цього роману — це своєрідність його будови: він складається з окремих новел. Та через всі новели червоною ниткою проходить тема трагедії українського народу, яка полягає в занепаді загальнолюдських цінностей, розпаді роду, родини заради якихось нових реалій життя.

Ця страшна трагедія яскраво розкрита на прикладі роду Половців. Біда їхня в тому, що вони були "одного роду сини, та не одного класу", кожний з них захищав свої ідеали, кожний мав особисті погляди на майбутнє України. Саме тому і відбувся кровопролитний бій під Компановкою. Це була справжня битва, притаманна громадянській війні, бо брат ішов на брата, батько на сина, а друзі, які виростали пліч-о-пліч, сікли один одного шаблями.

Першим на полі бою свою голову зложив Андрій Половець, який командував загоном добровольчої армії генерала Денікіна. Загинув він від руки свого ж брата Оверка, який з дивною жорстокістю захищає петлюрівські ідеали. І неможливо повірити, що це той чоловік, який "по просвітах в Одесі на театрі грав та вчительську семінарію пройшов". Освічена, висококультурна людина стає вбивцею свого брата. Чи це не трагедія?

Але бій на цьому не закінчується, ланцюг смерті пов’язує дедалі більше людей. До них потрапляє і сам Оверко, вбитий братом Панасом, який бажав установити в Україні анархію. Та Панаса також настигає доля у вигляді комуніста Івана Половця. Крові на своїх руках уникає лише Сашко, який ще надто малий, щоб висловлювати будь-які тверді переконання та ідеали.

Із першого погляду у творі все правильно і зрозуміло: він оспівує перемогу червоного прапора, героїзм комуністів. Але не це бажав висловити автор.

Ключовою для розуміння цілі автора є сцена похорону Андрія та Оверка. "У всього загону текли дощові сльози, це була страшна річ, щоб отак плакав гірко цілий військовий загін, а дощ не вгавав", — це тому, що над людьми панує жорстокість.

Яновський використовує всі засоби, щоб підкреслити безглуздість цієї кривавої різні. Він не мав змоги говорити про це відверто, але й не вважав таку братовбивчу війну закономірною. Цей роман — це докір письменника сучасникам і попередження нащадкам.