Українська література - шкільні твори - 2022

Образ оповідача в повісті «Талант» С. Васильченко

Всі публікації щодо:
Васильченко Степан

Твір починається картиною ранньої осені. На тлі журливого пейзажу автор показує приїзд до села нового вчителя. Пейзаж, який гармонує з настроєм молодого вчителя, має алегоричний характер.

Уже з перших рядків повісті перед читачем постає один із головних героїв твору — оповідач.

Це вчитель, який хотів здобути вищу освіту й присвятити себе служінню народові. Оповідач, натура поетична і разом з тим сильна, сидячи в старезній школі, що нагадувала льох, думає зовсім про інше: «І помалу встає передо мною моє радісне, моє тепле, те, що завжди тепер світить і гріє мені, — університет…

…І увижається він мені, цей храм юності чарівний, десь далеко-далеко, палацом надхмаряним… Шляхи до його, єдині доступні мені шляхи, юнакові бездипломному, хащами позаростали непролазними… Мурами високими їх перегороджено, глибокими безоднями перекопано, та сміливо й радісно топчу я ті хащі ночами, січу терни, голими руками мури ламаю, мов крилами перелітаю безодні… Лечу…».

Сільські вчителі того часу змушені були працювати в неймовірно важких умовах. Ось вигляд шкільного будинку: «І встає перед очима руїна — чорна, як головешка, ніби од печалі пригоріла. Посередині — провалений дах. Стріха з одного боку висока, з другого — схилилась мало не до самого долу. Вигнулись наперед трухляві двері, нащось окуті в залізо.

На дверях — великий заржавілий замок. А бур’яну того кругом, ніс лісу!»

Не краща й квартира, в якій мешкатиме вчитель. Автор докладно описує її інтер’єр: «Поламаний стіл, двоє старих стільців, ліжко, пбияк, нашвидку з трухлих дощок змайстроване… свіжа на йому солома…». Такий же і клас, де навчатимуться учні: «Дмухнуло вогким, холодним льохом…». Стеля схилилася низько, а далі в глибині ще нижче. Посередині, де її можна було досягти рукою, стоять підпірни — стовпи. По боках — манячать ряди нефарбованих парт, побитих та помережаних школярськими ножами».

Незважаючи на такі жахливі умови, молодий просвітянин не впадає у відчай, він вольовий, вірить у краще життя. Це видно з прикінцевого символічного пейзажу, яким завершується перший розділ повісті: «…Ой ви, дурненькі, заплакані вікна: сонце — буде, будутьдні радісні, ясні, будуть пісні, квіти, будуть радощі, сміхи… Будуть!..»

Оповідач — людина чесна, лагідна, щира. І дуже лірична, яка вміє опоетизувати буденні явища. Згадаймо його опис пір року, яким починається VI розділ повісті: «Жили осінь, жили й зиму, мов краї невідомі в своїй школі, як в ковчезі, перепливали. Під вікнами мінялися береги. Були вони ясні й смутні, з золотими листопадами, із заходами огняно-червоними, узорами з листу осіннього помережані; далі пливли темними краями в туманах та дощах… Пливли, пливли і на один ранок випливали несподівано на білі, казкові береги. Просвітліло од їх, і тихою радістю засяяло в сумних шкільних стінах». 

На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.