Українська література - шкільні твори - 2026

Народна балада як епічний жанр усної народної творчості

Всі публікації щодо:

Балада — один з найулюбленіших жанрів усноїтворчості нашого народу. Балади виникли як пісні до танцю, і назва їх походить від латинського слова «танцювати». Але поступово словесний текст разом із мелодією відокремився від танцю, і балада стала самостійним жанром українського фольклору.

У народних баладах зображуються героїчні або фантастичні, події переважно трагічного характеру, через них відтворюються гострі переживання персонажів. Балади відзначаються виразною драматичною напруженістю й широкою тематикою.

Найдавніші балади присвячені розкриттю особливостей світогляду нашого народу, його міфологічним уявленням і розумінню природи. У них відображаються події родинно-побутового життя, розповсюдженим мотивом є перетворення людини на рослину, птаха, тварину. Наприклад, можна знайти сюжет, коли зла свекруха закляла невістку й та стала тополею («Ой чиє жто жито, чиї ж то покоси»). Також змальовуються стосунки всередині родини, почуття ненависті й образи, кохання та ревнощів.

З часом тематика балад розширюється. З’являються твори на історичні теми, у яких розповідається про набіги турецько-татарських загарбників на українські міста й села, про трагічне становище полонених хлопців і дівчат.

З великою художньою силою змальовується хоробрість козаків, нехтування власним життям заради Батьківщини; засуджується зрадництво, зокрема зрада Сави Чалого, за яку він був суворо покараний запорожцями.

Є балади про вірність людей християнській вірі, про гордість і нескореність українок, згодних прийняти смерть, але не жити з нелюбом, не заплямовувати дівочої честі й гідності.

Народні балади стали невід’ємною частиною української літератури, і я впевнена, що ще багато поколінь будуть захоплюватися ними.

II варіант

Балада — жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового змісту з драматичним сюжетом. Це неповторне явище пісенної культури українського народу, що й у наш час є дуже популярним.

Хто на Україні не знає, чи не чув, скажімо, таких балад, як «Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси…», «Що се в полі забіліло…», «Ой був у Січі старий козак…», а також інших про отруєння, злочини, зраду?

Художній світ баладної пісенності — це епічний світ незвичайних, переважно драматичних і трагічних доль звичайних людей із трудового середовища. Кожна балада випромінює високу й мудру народну етику людських стосунків, надихає на захист вірності й чесності.

У більшості балад конфліктні ситуації між героями розв’язуються у формі найвищого напруження пристрастей через насильну й неприродну смерть переважно позитивних персонажів, які, загинувши, воскресають у піснях.

Українські балади характеризуються яскраво виявленим повчальним змістом. Вони вчать, що зло не минається безкарно, а кожний аморальний вчинок обов’язково має обернутися проти його виконавця. Чимало балад утверджують ідею: кохання, гармонійне подружнє життя дужче за смерть. У них засуджуються зрадництво, прагнення відступництвом здобути багатство й владу, підступні дії. Напружений сюжет балад пройнятий фантастичними ознаками.

Народні балади відіграли помітну позитивну роль у процесі становлення й розвитку нової української літератури, у творчості Т. Шевченка, Ю. Федьковича, Лесі Українки. Цей жанр посів належне місце у скарбниці народної творчості.

III варіант

Український фольклор надзвичайно багатий і різноманітний тематично та жанрово. Характерною особливістю української народної творчості є поєднання в одному жанрі епічних та ліричних ознак, бо український народ надзвичайно співучий, і часто відомі легендарні та історичні сюжети перетворювалися на відомі пісні та балади.

Хто нині в Україні не знає, наприклад, народної балади «Ой чиє ж то жито, чиї ж то покоси» — про підступну свекруху, яка закляла невістку в тополю, або «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» — про отруєння парубка з ревнощів, або ж історичної пісні баладного змісту про героїчного козака Байду. Сюжети української балади надзвичайно різноманітні: є в ній і велич та героїзм козацтва, і народна боротьба з кримськотатарськими та турецькими завойовниками, і трагізм чиєїсь надзвичайної долі.

Від епосу балада взяла сюжетність, послідовність розгортання подій. Є в ній зав’язка, розвиток подій та кульмінація. Та ці події подані поетично, за допомогою метафор та інших фігур, і це надає зображеній ситуації ліризму. Балада зображує, як правило, виняткові, незвичайні, часто трагічні або в усякому разі гострі ситуації, у які потрапляли незвичайні герої. Балади на побутові, родинні теми сповнені поетизації краси і духовної величі простої людини, трагічної долі, уболівань за безневинно страченим людським життям, неприйняттям та засудженням всякого злочину і злочинців.

Жанр балади, що в українській літературі бере свій початок з фольклору, розвивався у творчості романтиків, і її сюжети пізніше використовували письменники різних часів та напрямків літературної творчості. Народна балада збагатила нашу літературу драматичними і трагічними сюжетами, наповнила її яскравими образами та соковитою мовою.

Козаки багато століть захищали наші південні кордони від ворога, саме завдячуючи їм, татари і турки так і не змогли розповсюдити свою владу на всі українські землі. Козаки не прагнули ні розкоші, ні багатства. Їх гаслом були боротьба за волю і віру, а найвищою нагородою — слава, що залишиться на багато поколінь.

Так не вмерла слава і про козака Голоту, що «не боявся ні огня, німеча, ні третього болота», хоч крім шаблі не мав нічого, тому і названий був Голота. У думі відтворений двобій Голоти із татарином, що хотів би полонити його та здобути слави і грошей, бо за такого відважного козака, як Голота, йому б дали багато червінців. Та Голота не зважає на погрози татарина, а навіть сміється:

Либонь же, ти на розум небагатий:

Ще ти козака у руки не взяв,

А вже козакові віри доняв,

А вже зайого й гроши пощитав.

У думі показано, що для Голоти було простіше простого перемогти татарина, і отже, висміюється хвалькуватість татарина, який міг припускати, що переможе один такого козака, як Голота. Таким чином, козак у черговий раз переміг неприятеля, взяв багату здобич та прославив Запоріжжя:

Слава не вмре, не поляже Од нині до віка навіки він оспівав подвиг цієї невідомої дівчини. Швидше за все, той, хто склав цю думу, був такий же невільник, бо закінчується вона зверненням невільників до Бога із проханням визволити їх зневолі, повернути щасливо додому, «на ясні зорі, на тихі води, у край веселий, у мир хрещений!»

Ця дума повертає нас у ті часи, коли наші предки жили із відчуттям постійної небезпеки за свою домівку, за своє життя, та поки живуть в народітакі, як Маруся Богуславка, житиме й віра у визволення, у перемогу, а з вірою легше жити й перемагати.

Складали їх, або переспівували чужі, та при цьому імпровізували. Талановитий кобзар міг викликати як сльози співчуття, так і сльози горя. Та насамперед слухачі відчували повагу до мужніх захисників своєї землі та гордість.

Сюжети та образи дум використовувало пізніше багато письменників, і це свідчить про великий вплив цього жанру на подальший розвиток української літератури.