Українська література — шкільні твори - 2026

Сміливі завжди мають щастя (за романом І. Багряного «Тигролови»)

Всі публікації щодо:
Багряний Іван

Аналіз

I. Роман І. Багряного «Тигролови». (Роман написано 1944 року, в основу покладено автобіографічні події: відбування заслання на Далекому Сході, Григорій Многогрішний має багато багрянівських рис характеру.)

II. Український світ на Далекому Сході. (Далекий Схід — це місце заслання всіх інакомислячихіпереслідуваних. Це місце, кудивиселялирозкуркуленихселяц.)

1. Родица Сірків — родица украгцських цереселенців. (Сірки — нащадки запорізьких козаків, які намагалися створити там власну державу для переселенців з України. Сірки — справжні господарі, носії культури наших далеких предків.)

2. «Зелений Клин» — український острівець у тайзі. (Родина Сірків вела своє господарство, дотримувалась українських звичаїв і традицій. Це горді і мужні люди. Вони виловлюють у тайзі тигрів, тому і називають іх тигроловами. Назва ця символічна, бо тигролови І. Багряного — це українці, які протистоять силі зла.)

3. Основні риси характерів членів родини. (Сірки від своїх пращурів зберегли духовну незалежність, гідність, моральне здоров’я. Вони жили за старими звичаями, підтримували традиції предків. Стосунки в родині будувались на любові, взаєморозумінні, взаємоповазі.)

4. Жінки родини — берегині домашнього вогнища. (Мати та дочка — уособлення добра, краси, злагоди. Наталка — смілива, горда, мужня і рішуча. Вона не боїться тайгових труднощів. Вона здатна пожертвувати своїм життям заради коханого. Наталка І. Багряного продовжує галерею жіночих образів, сильних і рішучих, здатних вершити великі справи.)

III. «Сміливі завжди перемагають». (І. Багряний завжди боровся проти того, щоб у людині жив страх, щоб народ був рабом, щоб жити в неволі і мовчати. Такі і герої його творів. Письменник вірив, що настане час, коли його Батьківщина буде незалежною суверенною державою.)

Приклади творів

Варіант 1

Щоб навчитися цiнувати людську мудрiсть, виховати у собi вiру в незнищеннiсть духовних почуттiв нашого народу, варто звернутися до неординарної постатi в нашiй лiтературi — Iвана Багряного та його творчостi, зокрема до роману «Тигролови». Трапляється, що часом епоха не цiнує генiїв за життя. Якась жорстока закономiрнiсть: час нищить генiя невблаганними вироками, а коли збагне, що сам вiн i його доробок — безсмертнi, схиляється у пошанi й каяттi.

Iван Багряний… Вiн повернувся до нас, до нашої України. Серце не спопелилось, хоч згорiв не вiн один. Скiльки українцiв вiддали життя заради того, щоб не зректися своєї любовi, своєї журби! Україна пам’ятає своїх синiв, береже згiрклу пам’ять про них у своєму серцi, з присмаком туги i ганьби. Сьогоднi до нашого народу повертаються iмена тих, хто пройшов довгий шлях вiд забуття до безсмертя. Тих, хто вiтром негод вiднесений був далеко за межi України, а в думках, у вiршах висловлювали незгасне бажання повернутись на рiдну землю:

I нинi молимось, щоб знявся буревiй,

Щоб хоч дiтей привiв

до рiдних зiр i мрiй,

Щоб хоч дiтей привiв

до рiдного порога.

Так, I. Багряний усе життя бiг над прiрвою з вiрою в людину. Вiн поспiшав, боровся завзято, знесилювався, запалювався гнiвом, вiрив у трiумф людської гiдностi, адже з юнацьких лiт заповiв собi бути тiльки Людиною. Повернувся до нас IванБагряний збiрником «Тигролови» 1991 року. I як не дивно, але однойменний роман став настiльною книгою нiмецьких дiтей, бо вчить пiдноситися над муками, жити за будь-яких умов, виживати в екстремальних ситуацiях. Правнук гетьмана Дем’яна Многогрiшного, український юнак Григорiй дорогою на Колиму наважився на вiдчайдушну втечу, вiдстоюючи своє право бути вiльним. Вiн не може залишатися у «ешелонi смертi», вiн не змирився з приреченiстю на забуття в жахливiй легендi про зникнення душ у пеклi концтаборiв, збунтувався, вирвався з пащi дракона, а це вже перемога людей, а це вже свiдчення нездоланностi духу. Тiльки уява великого художника слова могла витворити символiчну картину паралельних свiтiв, бо слiдом за велетенським двооким циклопом цiєю ж транссибiрською магiстраллю летiв радiсний i святковий, переповнений свiтлом, смiхом, дзвоном, квiтами, пiснями iнший експрес. Цi експреси — iснуючi в однiй державi два свiти — свiт пiтьми, пекла та свiт уявного раю, iлюзорного вiльного життя. Могутня воля до життя, гiдного людини, виносить Григорiя iз експресу смертi, але ж вiн потрапляє у незвiданi, незнайомi мiсця, у тайгу. Та незбориме бажання жити додає сили Григорiю, вiн дотримується закону: заблудився — вмiй знайти дорогу. I коли все ж вiн потрапляє на поселення українцiв у Сибiру, то його, як i всiх їх, охоплює безмежна любов до рiдної землi, стискає у свої обiйми кохання до красунi Наталки. Це особистiсть, яка знає, чого хоче. Вона вiдчуває слова Григорiя: «Пам’ятай про смерть». Наталка проста українська дiвчина, у неї є Батькiвщина. Кохання робить її ще кращою, привабливiшою, жвавiшою: «Горда, як королева, буйна, як вiтер, радiсна, як сонце, мерехтiла очима i смiялась, закинувши голову… Ось вона справжня, свавiльна, i горда, i прекрасна, як богиня…»

Скiльки широти i глибини у вiдтвореннi життя українцiв вдалинi вiд рiдної землi. Не втратили вони зв’язку з рiдною Україною: i пучечок василькiв, i розповiдi легенд, дотримання обрядiв i звичаїв, пересипають вони мову свою прислiв’ями та приказками, то сумна, то тужлива, то весела, звучить-ллється українська пiсня.

Особливо вражає, викликає обурення майор НКВС Медвина — новiтнiй тигролов. Вiн полює на гордого, неприрученого тоталiтарною системою молодого «тигра», iз України. Григорiй перемагає, бо у цьому шаленому полюваннi твердо вирiшив для себе, що вiн не нуль в iсторiї, що вiн не озвiрiв, не перейнявся ненавистю до людей, зберiг у собi людянiсть, здатнiсть спiвчувати, спiвпереживати i вiрити, що людина може кинути виклик цiлiй системi та вистояти.

Iз уст I. Багряного злiтають слова: «Завжди треба бути справжнiми людьми. Поклич, Україно, прийду, лелекою прилину. Я напишу твоє iм’я єдине любов’ю й болем у серцях людських».

Немає з нами I. Багряного, але твори його повернулися в Україну, щоб вiчно бути з нами:

О, Ми є. Були. I будем ми!

Й Вiтчизна наша з нами.

(I. Багряний.

Варіант 2

Ці слова, що несуть у собі мудрість багатьох віків, рефреном звучать упродовж усього роману Івана Багряного «Тигролови». Спочаткуїх вимовляє стара Сірчиха, потім повторює головний герой, і, нарешті, саме цими словами завершується роман. А чи справді у сміливих завжди є щастя? Чи здобув щастя Григорій Многогрішний?

З перших рядків насприваблює образ Григорія Многогрішного, непримиренного борця за справедливість, людини, наділеної могутньою волею до життя, життя, гідного людини, а отже, життя на свободі. Будучи ув’язненим, він постійно шукав і використовував найменші шанси на втечу, і в результаті — напівзнищений фізично політв’язень, вина якогоу любові до свого народу, виривається з божевільні. Але ось він знову в’язень. Його засуджено на 25 років каторги — на повільну жахливу смерть. Вся його свідомість противиться цьому, а незламана, неупокорена воля до життя «прориваєтьсязі стиснених щелепів». Вирізавши дошки у вагоні, він сміливо, без жодного сумніву вистрибнув на ходу зі «скаженого поїзда» назустріч щастю, а можливо, ісмерті.

Але ж сміливі заслуговують щастя! Григорій живий, і він на волі! Однак перед ним ще одне випробування — його чекають безмежні тайгові нетрі, в яких немає чим поживитися виснаженому герою: «Ні риби в струмках, ніякого звіра, ніяких пташоку тих нетрях. ... Ні ягоди, ні якогось овоча, крім гадючих грибів...». Він бореться з голодом, фізичною втомою, зневірою і відчаєм. Але сили покидають його: «Не хотілося рухати ні рукою, ні ногою. Не хотілося думати. Хотілося лежати й лежати. Вічність лежати так...». Із забуття, з напівмертвого стану Григорія вивів крик про допомогу. Він, знайшовши в собі сили, сміливо кидається на допомогу мисливцю, на якого напала розлючена ведмедиця.

Та сміливі завжди мають щастя! Рятуючи незнайому людину, Григорій рятує і себе. Але головне — його знаходить кохання — він завойовує серце гордої, вродливої Наталки Сірківни і має щастя в особистому житті. Молодята, благословлені батьками, сміливо кидають виклик долі і з дивовижними пригодами переходять кордон і опиняються в безпечному місці. Адже сміливі мають щастя! Тут вони дають волю своїм почуттям: «Дуріли обоє, опиваючись тим щастям до нестями». Як складеться їх доля в майбутньому, ми не знаємо, але можна з упевненістю сказати, що свою любов, своє щастя вони збережуть.

Цікаво й оптимістично закінчується твір: у романі з’являється ще один сміливець — «одчайдушний і безмежно вірний» пес Заливай, щастя якого — бути поряд із Наталкою і Григорієм, яких він подався доганяти. Та чи успішно? Але сміливі завжди мають щастя!!!

Варіант 3

У своєму романі Іван Багряний описує цікаву історію людини і суспільства. Автор показує, яким чином може поводити себе людина, яка опиняється в надзвичайно екстремальних умовах, що вона відчуває, чим мотивується і які у неї основні життєві цілі і намагання. Українська історія дійсно мала період, описаний в романі, тому він цікавий також і з історичної точки зору.

Але основною темою роману є ідея про те, що сміливі люди завжди мають щастя. Ідея ця озвучується кілька разів протягом роману, тому стає чітко зрозуміло, що автор її підкреслює і приділяє їй особливу увагу. Саме з цієї причини раціонально задатися питанням про те, чи правий автор. Чи справді сміливі дії і вчинки людей здатні наділити їх щастям, сприяти тому, що їх життя стане приємнішим. Головним прикладом сміливої людини в романі є Григорій Многогрішний. Спочатку він майстерно покидає поїзд, на якому його везли на каторгу крізь тайгу, потім він приєднується до української родини, яка займається надзвичайно небезпечною справою — полюванням на тигрів. Після цього Григорій помічає свого колишнього ворога і безстрашно вбиває його, адже він чудово знає, які біди може принести ця людина іншим.

Досить сміливим був Григорій і тоді, коли справа доходила до особистого життя. Незважаючи на свою гордість, він зміг переступити себе і поцілувати дівчину, яка йому подобалася, в найвідповідальніший момент. Пізніше, після вбивства свого ворога, він зрозумів, що залишатися в тому ж місці небезпечно, і пішов крізь тайгу разом з такою ж сміливою дівчиною для того, щоб врешті-решт стати щасливим там, де це буде представлятися можливим. У цьому романі свою велику сміливість демонструють не тільки людей, але навіть і тварини. Прикладом тому служить пес на ім’я Заливай, який настільки любив своїх господарів, що ні секунди не сумнівався перед тим, як відправитися за ними, хоча шансів вижити у нього практично не було.

Аналізуючи вчинки героїв роману, думається, що можна дійсно прийти до висновку, що сміливі люди завжди мають щастя. Григорій Многогрішний був щасливою людиною, він потрапив у сім’ю таких же дуже сміливих людей. Всі ці люди ніколи не впадали у відчай, перебували в складному вирі подій, навіть не замислюючись про те, що можна займатися чимось іншим. Вони були захоплені своїм життям, своїми можливостями і вчинками. Можна впевнено сказати, що те, що вони робили, і є процес отримання постійного щастя за допомогою ефективної боротьби за виживання.