Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Українська література - шкільні твори - 2025
Реалістичне зображення теми визвольного руху в оповіданні В. Винниченка «Салдатики!»
Всі публікації щодо:
Винниченко Володимир
Володимир Винниченко… Що ми знаємо сьогодні про цю людину? Не дуже багато. Та все ж існує думка, що це постать такої величини, без якої не скласти об’єктивного уявлення про весь літературний процес в Україні. Він автор чотирнадцяти романів, близько ста оповідань, чотирнадцяти п’єс і великої кількості статей.
Найкращі свої твори В. Винниченко написав у дореволюційний час, в яких обстоював неоціненне значення людської особистості. Для творів В. Винниченка характерна новаторська манера письма, недаремно його називають «українським Чековим». Письменник реалістично зображує тяжке становище темного і забитого селянства та міської бідноти, жорстоку експлуатацію заробітчан, перші спалахи соціального протесту. В. Винниченко, як і багато інших відомих письменників, не оминув і теми визвольного руху на початку XX століття.
В оповіданні «Салдатики!» саме і показано типову картину придушення селянського повстання, зародження революційних настроїв і нових суспільних виявів — агітаційного руху.
Змінилося село, «а сталося це якось зовсім несподівано», — зауважує автор в оповіданні «Салдатики!». — До вчорашнього дня жило собі…, як і перше: голода- ли, боліли, умирали». І раптом заговорили по-новому: «…Той має право на землю, хто робить на ній! Ми робимо — наша й земля». В особі селянина Явтуха, що проголошує ці заповітні слова на сільському сході, село заявляє про себе як про нову політичну силу, яка не дозволить надалі знущатися з себе. Збурене агітаційними листівками в навколишніх селах — розгромом економій, поміщицьких маєтків, — воно не боїться вже й тих, хто захищає своїми штиками основи самодержавства — «салдатиків». Але події розгортаються вже по-іншому… До села наближається каральний загін, викликаний поміщиком, у якого селяни відібрали зерно. Збентежений, наляканий натовп чекає розправи. Його намагається заспокоїти організатор бунту Явтух, у котрому сконденсовано всі настрої його односельців. Та навіть перед явною загрозою розплати за скоєне натовп все ще перебуває під гіпнотичним впливом свого лідера. У ньому люди бачать свою останню надію на порятунок.
Жадібно і напружено слухаючи, натовп здатен вловити найтонші нюанси ситуації. Досить Явтухові на якусь мить втратити надію на щасливий кінець, як ця безнадія стала домінуючим почуттям натовпу.
«Салдатикп!.. — вигукнув з таким болем, з таким одчаєм, що в валці прокинулись всі, а солдатики аж здригнулися разом і похмуро глянули на офіцера. Серед селян зразу піднявся галас, крики, стогнання…»
Перед нами з’явились два натовпи, один — у сіряках, другий — у сірих шинелях! Агресивність офіцера викликала агресію селян, спрацював одвічний закон «зуб — за зуб, око — за око!»
«Салдати, як машини, разом підкинули рушниці і виставили їх проти селян», проте не стріляли, зупинені щемливо-благальними словами Явтуха: «Вислухайте, рідні… Пустіть ружжя!» Цими словами автор доводить: сила не за штиками, а за громадою з великою правдою її життя, дій і намірів.
Незважаючи на трагічний фінал (каратель, занепокоївшись, що «салдатикп» не стріляють в людей, зарубує шаблею мужнього Явтуха), оповідання несе глибинний оптимізм. В. Винниченко до краю загострює конфлікт і не намагається прикрасити правду життя. Безумовно, письменник володів глибоким даром реалістичності в зображенні подій. Твори В. Винниченка — яскравий літопис шляху українського народу до незалежності.
