Українська література - шкільні твори - 2026

Іван Вишенський - видатний культурний та громадський діяч, полеміст і сатирик

У XVI — XVII столітті в українській літературі виникло нове явище — полемічна література. Найяскравішим письменником-полемістом вважається Іван Вишенський. Що нам відомо про цього видатного діяча, твори якого є не тільки власне українською, а й загальнослов’янською культурною цінністю? Біографічних відомостей про Івана Вишенського збереглося небагато. Відомо, що він народився у містечку Судова Вишня на Львівщині, здобув освіту та згодом переселився у Грецію на гору Афон, де провів життя самітника-аскета в одній із келій. Приблизно 1604 року Іван Вишенський повернувся на два роки в Україну. Існують відомості, що він планував також другу подорож на Батьківщину, але хвороба йому завадила. Помер видатний письменник-полеміст на Афоні.

Перебуваючи далеко від рідної землі, Іван Вишенський дуже цікавився подіями, що відбувалися в Україні. Йому гостро боліло поневіряння рідного народу, духовне, національне, а з оголошенням Брестської унії — ще й релігійне пригноблення українців. Саме як реакція на Брестську унію 1596 року і виникла українська полемічна література, найвидатнішим представником якої став Іван Вишенський. Серед єпископату Української православної церкви одразу з’явилися зрадники, які не тільки не виступили проти поневолення свого народу, але й хутко стали на бік унії, складаючи трактати на її захист і переслідуючи православних. Іван Вишенський, як і багато інших освічених та розвинених людей того часу, не міг спокійно спостерігати за всіма цими подіями. Перебуваючи поза межами України, він написав декілька послань, спрямованих проти Брестської унії та проти єпископів-зрадників.

Збереглося шістнадцять творів Івана Вишенського, серед яких найбільш яскравими і художньо довершеними є «Послання до єпископів», «Послання до всіх, у Лядській землі живущих», «Обличеніє диявола-світодержця» та інші твори. У «Посланні до єпископів» І. Вишенський засуджує єпископів, які сприяли духовному поневоленню власного народу. У гумористичній формі він викриває всі вади верхівки тогочасного духовенства: хабарництво, розпусту, пияцтво та нечесність, нехтування Божими заповідями. Мова послань Івана Вишенського яскрава та близька до народної, «пересипана» влучними висловами, жартами і дотепними порівняннями, пройнята їдким сарказмом і народним гумором.

Іван Вишенський зробив надзвичайний внесок не тільки у розвиток давньої української літератури, а й вплинув на перебіг суспільних подій того часу, мужньо боровся з несправедливістю та неправдою, страждав і хвилювався за долю свого народу.