Українська література - шкільні твори - 2022

Ліризм «Мисливських усмішок» Остапа Вишні

Всі публікації щодо:
Вишня Остап

Варіант 1

Читаючи щоденникові нотатки Остапа Вишні, я звернув увагу на такі рядки: «їздили полювати! І як радісно, що я нічого не вбив! І як радісно, що я ще поїду (обов’язково), щоб щось убити! І як радісно буде, що я нічого не вб’ю». Ці слова письменника яскравими штрихами доповнюють наше уявлення про особистість митця, який завжди (хоч і немилосердною була до нього доля) був закоханий у життя. Вони допомагають також зрозуміти гуманістичний пафос його «Мисливських усмішок», які, незважаючи на назву, навчають не полювати, а берегти, охороняти все живе. Людина і природа, людина і вічність земного буття — ось проблеми, над якими замислюється автор-опові-дач. Саме його позиція, його погляд на світ визначають тонкий, проникливий ліризм «Мисливських усмішок», тому деякі з них часто називають поезіями у прозі. З великою любов’ю змальовує письменник пейзажі — живі, чарівні, сповнені руху, змін, оновлення, іноді сумних настроїв. В усмішці «Заєць» так зображено час падолисту: «Золоіа осінь…

Ах як не хочеться листу з дерева падати, - він аж ніби кров’ю з печалі налився і закривавив ліси. Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зітхає клен, Гтідьки берізка, жовтаво-зел єн а й «раскудря-кудря-кудрява», - ген там, на узліссі, білявим станом своїм кокетує, ніби на побачення з Левітаном жде чи, може, Чайковського на симфонію викликає… Золота осінь…» Письменник олюднює природу — вона думає, почуває, переживає, як кленовий листок в усмішці «Вальдшнепи»: «Ось падає кленовий лист, - умер він, одірвався з рідної йому галузки і падає. Він не падає сторч на землю — ні. Йому так не хочеться йти на вічний спокій, лежати і тліти серед завмерлих собратів своїх. Навесні на його місці молодий буде лист, зелений, він з вітром розмовлятиме, хапатиме жилками своїми сонячний промінь, під дощем купатиметься й росою умиватиметься…

Щоб потім умерти…

Старе одживає, нове — народжується».

Через пейзажну картину змальовану у конкретних, зримих образах, письменник по-філософськи осмислює вічні проблеми буття — життя і смерть, народження і згасання, кругообіг у природі. Проте оповідач — людина життєлюбна, оптимістично настроєна, тому і тон розповіді переважно світлий’, захоплений, коли йдеться і про мисливські вигадки, побрехеньки, і про звірину, рідну природу, якою не можна не замилуватися. В Остапа Вишні не білка — білочка, не лисиця — лисичка і навіть грізний вепр — веприк. Вживанням цих пестливо-лагідних суфіксів письменник висловлює свою велику любов до усього живого. Він звертається до звірів і птахів, як до людей. Вони поряд з мисливцями є активними героями — то дотепними, то кмітливими, то пустотливими, то мудрими. «Мисливські усмішки» — своєрідна поетична зооенциклопедія. Ось перепілочка. Вона «чудесна пташка. Сіренька, з чорненькими на пір’ячку крапочками. Мініатюрна курочка». Бекас теж захоплює письменника: це «невеличкий болотний птах, сіренький з . біленьким на пузці пір’ячком, дуже меткий, із дуже довгим дзьобом, довгенькими ногами, зривається з характерним для нього криком і летить, навіжений, ніби він перед тим, як злетіти, випив мінімум двісті грамів: зигзагами». У цій характеристиці птаха звучать гумористичні нотки, відчувається приязний авторський усміх. Дикій козі оповідач співає гімн: «Благородна тварина — дика коза.

Благородна і своєю постаттю, коли струнка й ніжна, стоїть вона серед кущів ліщини або на зеленій квітучо-пахучій галявині лісу нашого чарівного, чи, коли, спустившись, до Сули, до Росі, до Горині, граціозно нахилившись, студену воду п’є». Герой-оповідач — поет, людина ніжного серця. Його внутрішній світ розкривається у численних ліричних відступах (усмішки «Як варити і їсти суп з дикої качки», «Ведмідь», «Бенгальський тигр», «Дикий кабан, або вепр»), у яких немає плакатних лозунгів-закликів берегти природу, а натомість увесь лад проникливо-ліричної оповіді, ширий, доброзичливий сміх у ставленні до мисливців і в змалюванні їхніх поглядів на полювання, природу змушують читача замислитися над сучасними гострими екологічними проблемами, виховують у нього почуття любові до рідного краю і рідної природи.

Варіант 2

Так от: що треба, щоб посміятися не з ворога, а з друга? Треба — любити людину. Більше, ніж самого себе. Тоді тільки маєш право сміятися… із себе, із своїх якихось хиб, недоліків, недочотів і т. д. І буде такий дружній, такий хороший сміх…

О. Вишня

Остап Вишня — неперевершений майстер гострого сміху. Мабуть, сміх дістався йому від батьків, бо були вони люди роботящі, дотепні на слово, любили жарт, пісні.

Павло Михайлович Губенко (справжнє ім’я Остапа Вишні) — один із зачинателів і найвизначніших представників української сатирично-гумористичної літератури.

Тернистим був шлях гумориста. Він намагався писати правду. Але не всі твори його друкувалися, в багатьох текстах викидалися слова і навіть цілі абзаци. Усе це робилося через те, що писав Остап Вишня щиро, викривав бюрократів та підлабузників, хабарників і окозамилювачів, хапуг і п’яниць, розкрадачів народного майна і винищувачів природи. Але не тільки цим темам були присвячені гуморески і памфлети Вишні. Не забував він і про звичайний жарт над простими людьми. Автор сміявся із безграмотних і обмежених людей, із скупих і сердитих, цим самим возвеличуючи людей мужніх, нескорених, благородних, відданих своїй Батьківщині.

За своєю природою Остап Вишня був людиною, яка вміла тонко відчути комічне. Ось тому, мабуть, він постійно був у пошуку нових прийомів, засобів творення комічного.

У Його спадщині знайшли місце твори різних жанрів. Це і памфлети, і фейлетони, і гуморески, і нариси. Особливе місце посідають усмішки. У Остапа Вишні їх дуже багато.

Цікавими є "Мисливські усмішки", які, незважаючи на назву, навчають людину не полювати, тобто знищувати природу, а навпаки — охороняти, берегти все живе. Автор замислюється над такими одвічними проблемами, як єдність людини і природи, людина і вічність буття. Саме через це деякі твори Вишні називають поезією в прозі.

Сам Павло Михайлович ходив на полювання з однією метою — помилуватися лісами, полями, луками, послухати спів птахів, подивитись на сіре осіннє небо, лежачи в сіні горілиць. Уся родина Вишні хвилювалася кожного разу, коли "мисливець" повертався з полювання: аби нічого не підстрелив. Отож, повернувшись без здобичі, Павло Губенко починав із захопленням розповідати про зайців, качок та іншу дичину.

Саме ці розповіді стали основою "Мисливських усмішок". Письменник з великою любов’ю описує живі картини природи, передає внутрішній стан, психологічний настрій мисливця перед відкриттям полювання, детально описує сам процес вистежування тварин. А з якою точністю автор передає процес підготовки до рибної ловлі! Виявляється, головним тут є не самі вудки, а те, що покладено в торбу для обіду.

Із великим захопленням Остап Вишня зображує пейзажі. Ось такою постала перед автором осінь в усмішці "Заєць": "Золота осінь… Ах, як не хочеться листу з дерева падати, — він аж ніби кров’ю з печалі налився і закривавив ліси.

Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зітхає клен, і тільки берізка, жовтаво-зелена й "раскудря-кудря-кудрява", — ген там, на узліссі, білявим станом своїм кокетує, ніби на побачення з Левітаном жде чи, може, Чайковського на симфонію викликає…

Золота осінь…"

Таку картину могла побачити тільки людина з тонкою, чутливою душею. Через такі пейзажі письменник висловлює своє філософське бачення проблеми буття.

"Мисливські усмішки" справедливо можна назвати також зооенциклопедією. Автор не тільки розповідає нам про ту чи іншу тварину, а й висловлює своє ставлення до них. Так, наприклад, до тварин і птахів він звертається, як до людей, називаючи їх не білка, а білочка, не лисиця, а лисичка. 1 ми вже бачимо їх активними героями, що сміливо діють поряд із мисливцями. Ось що пише Остап Вишня про дику козу: "Благородна тварина — дика коза. Благородна і своєю постаттю, коли струнка й ніжна, стоїть вона серед кущів ліщини або на зеленій квітучо-пахучій галявині лісу нашого чарівного, чи, коли, спустившись до Сули, до Росі, до Горили, граціозно нахилившись, стулену воду п’є. Благородна і в стрімкому вихорільоті, коли, налякана, не біжить, а стелеться над чагарником, над кущами чи поміж дубово-ясеневими стовбурами".

У "Мисливських усмішках" багато ліричних відступів ("Як варити і їсти суп з дикої качки", "Ведмідь" і т. д.), у яких ми бачимо лише доброзичливий сміх у ставленні до мисливців, ми милуємося прекрасними картинами нашої мальовничої України, замислюємося над болючими проблемами екології. Чи зоології будемо навчатися тільки з книжок? Чи зможуть наші діти, онуки ось так, як колись Остап Вишня, поїхати до лісу, побачити справжнього вепра, качку, білочку?

Отже, "Мисливські усмішки" можна справедливо назвати шедеврами гумору і лірики, яскравою сторінкою не тільки в багатогранній творчості О. Вишні, айв усій українській літературі.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.