Українська література - шкільні твори - 2022

Творчість великого сміхотворця і сьогодення Остапа Вишні

Всі публікації щодо:
Вишня Остап

1926 року вийшла друком збірка Остапа Вишні «Українізуємось». Головна її тема — збереження рідної мови. Проблема збереження рідної мови, розширення сфер її вживання була надзвичайно важливою у 20-х роках XX століття, залишається вона такою і нині.

Кажуть, що історичні процеси розвиваються по спіралі. Іноді витки спіралі сходяться досить близько, і тоді в різні часи відбуваються однакові чи схожі події. Історія України багата на такі приклади.

Українізація… Ми так часто чуємо цей термін, що звикли до нього і не замислюємося вже, наскільки він абсурдний і неприродний. Чи могло бути щось подібне в інпіих країнах? Мабуть, ні.

Українську мову проголопіено державною, але ще й досі тривають дискусії про її статус і піляхи розвитку. Політики набирають бали у виборців, спекулюючи на цьому питанні. Частина населення вважає, що Україна не зможе існувати без двомовності, не розуміючи принизливості такого стану речей. Тому нині доречно ще раз звернутись до творчої спадщини Остапа Випіні, до творів, у яких він говорить про духовність українців, та їхній менталітет.

Усміпіка «Чухраїнці» — це гірке і болюче нагадування сучасним людям про напіу інертність, повільність, що так дорого нам обходилась і обходиться.

Казкова країна Чукрен населена людьми, що завжди чухаються. Алегорія настільки прозора, що кожен розуміє: тут ідеться про Україну й українців. Географічні назви також підтверджують це. Вони співзвучні напіим річкам, горам, морю.

Чухраїнці — хлібороби. Вони вирощують хліб і співають, але в їхніх піснях чомусь звучить перекручена, скалічена мова.

П’ять глибоко національних рис відрізняють чухраїнців від інпіого люду. Риси ці, звісно ж, негативні: «якби ж знаття», «забув», «спізнивсь», «якось-то воно буде», «я так і знав». Автор на численних прикладах розкриває ці риси.

Чухраїнці не пригадують, якої вони нації: «Та хто й зна… Живемо в Шен- геріївці. Православні». Вони люблять саджати соняпіник, бо тільки ця рослина хилить голову перед чухраїнцем, ніби перед паном. Будь-яка полеміка у них закінчується бійкою. Тоді чухають розбиті голови чухраїнці: «Якби ж знаття, що один одному голови попровалюємо, не бились би!» Будь-яку справу розпочинають, не підготувавпіись як слід. А потім дивляться, що не вийшло, та знову п’ятірнею до потилиці — чухаються, а не повернеш. Та їм і горя мало. Не вистачило часу підготуватись до великого свята — вигадливі чухраїнці продовжили рік до тисячі днів, щоб не поспішати. Гіркотою й іронією пройняті роздуми Остапа Вишні про рідний народ.

Від часу видання усмішки минуло вже ледь не сімдесят років, а здається, що вона написана про сьогодення. Сотні років чухають українці потилиці, дивлячись услід іншим народам, що не гайнують часу на дурні розмови, нудні полеміки, а об’єднавшись, працюють, вчаться, роблять життя кращим для себе і для наступних поколінь. А ми все ще сидимо на вербі, думаємо, що захистились від повені життя і продовжуємо журитись:

Ой, поля, ви, поля.

Мати рідна земля.

Скільки крові і сліз По вас вітер розніс.

Не хочеться вірити, що все по-дурному…



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.