Українська література - шкільні твори - 2026

Порівняльна характеристика Устини і панночки (за повістю «інститутка» Марка Вовчка)

Всі публікації щодо:
Вовчок Марко

Варіант 1

Повість «Інститутка» належить до найцінніших перлин нашої літератури. Ця повість має велику пізнавальну та художню цінність як правдива пам’ятка про тяжке життя українського народу за часів кріпацтва. У ній зображено життя безправної кріпачки Устини і повновладної жорстокої помінщці, розвиток і формування їхніх характерів. У повісті одна сюжетна лінія, що розгортається як зіткнення антагоністичних сил. Тому основний прийом композиції — антитеза. Прийом зіставлення авторка використовує для того, щоб ще яскравіше підкреслити непримиренність двох протилежних соціальних груп, неминучу боротьбу між ними, в результаті такої боротьби перемагають герої з високими моральними якостями.

Отже, у повісті перед нами постають дві героїні.

Устина — дівчина-кріпачка, від імені якої ведеться розповідь. Батька-ма- тері Устина не знала, зростала сиротою на чужині, у людях. Тяжким було її дитинство. В десять років вона працює у панському дворі. Дівчина зазнала багато знущань від старої поміщиці. Однак Устина не втратила такої риси як життєлюбність: «Бувало мене й б’ють — не здержу серця, заплачу, а роздумаюсь трохи — і сміюся». Щоб яскравіше розкрити цю рису Устини, письменниця вводить у мову героїні народні прислів’я: «Уродись, кажуть, та й вдайся», «Журбою поле не перейдеш». Закоханість у життя пояснюється не лише веселою вдачею героїні, а й вірою у краще майбутнє: «Коли б воля, заспівав би так, щоб і на селі лунало».

Безпросвітне життя було у дівчат-кріпачок старої поміщиці: підневільна праця в «дівочій», лайка, нерідко — бійка. А з приїздом панночки в маєток життя дівчат-кріпачок стало ще нестерпнішим. Особливо багато лиха зазнала Устина, яку панночка вибрала собі за покоївку. Панночка Устину і нщпає, і штрикає, і гребінцем скородить, і водою зливає. Довге перебування Устини на панському дворі вплинуло на характер дівчини і виробило у неї такі риси, як терплячість, покірливість, але разом з тим і ненависть до панів. Цьому сприяло нелюдське ставлення панночки до Устини. Так, наприклад, панночка мало не задушила Устину за те, що та не змогла причесати її як слід. Хоча Устина була неписьменна, але розумна і спостережлива. Вона одразу помітила, що панночка нічого хорошого в інституті не навчилася. Інститут «благородних дівиць» не прищеплював рис благородства: «Чого там панночки нашої не навчено, а найбільш, бач- ця, людей туманити!» Устина мовчки зносить усі примхи панночки, не протестує, хоча це все викликає у неї гіркі роздуми: «Таке молоде, а таке немилосердне».

Устина — людина великого серця. Зрісши сиротою, вона добре розуміє чуже горе, співчуває своїм подругам. Тому до неї дівчата ставилися, як до сестри, ділилися своїм горем. Устина всією душею горнеться до старої кріпачки, називає її «бабусечко ж моя рідна», захищає від ударів знавіснілої панночки.

Устина добра, лагідна, тому й мова її пересипана пестливими словами. Вона також правдива. На запитання Катрі, яка з себе молода пані, відповідає: «Недобра». Устина здатна на глибокі людські почуття. Вона нщро покохала Про- копа і вийшла за нього заміж. Хоч і не стає на шлях відкритої боротьби з панами, Устина повністю солідарна зі своїм чоловіком Прокопом і Назаром, поділяє їхні думки щодо протесту.

Устина наділена глибоким розумом, народною мудрістю. В її мові багато приказок, прислів’їв. Устина вірна, віддана дружина. Коли Прокопа за непокірність віддають у москалі, разом з ним виїхала і Устина. Коли Прокіп пішов з військом у похід, Устина живе спогадами про чоловіка, вірою в краще майбутнє.

Зовсім іншою змальовано в повісті молоду панночку. Спочатку — це манірна легковажна дівчина, що повернулася після навчання в інституті в маєток своєї бабусі. При першій зустрічі з панночкою дівчат-кріпачок вразила її краса: «Що ж то за хороша з лиця була!» Але хороша з лиця панночка погано вчилася в інституті, зневажала історію, географію, астрономію та інші предмети. Пансіон «благородних дівиць» не виховав у панночки жодної благородної риси характеру. Особливо змінилася панночка, коли приїхала в маєток до бабусі-поміпщці. Не привчена до праці змалку, інститутка веде паразитичний спосіб життя. Вона влаштовує безкінечні бенкети, приділяє непомірну увагу своєму туалетові.

Панночка — жорстока. Вона наказує привести хвору Устину до панських покоїв. Важка праця на панському дворі супроводжувалась бійкою, лайкою і катуванням дівчат. Коли їй щось потрібно, вона стає улесливою, домагається чого хоче.

Панночка не здатна по-людськи любити. На чергових банкетах вона з усіма хитрувала, лукавила, удавала з себе привітну, ласкаву, закохану, а насправді нікого не любила. Вона зуміла закохати в себе полкового лікаря, і коли він став нареченим, невдовзі прибрала його до рук, зробила з нього свого раба.

Кохання її «чудне». Вона сумує, плаче, бо наречений її бідний. Настрій її міняється, як тільки вона дізналась, що нареченому в спадщину дістався хутірець. Де взялася люб’язність, привітність, радість! У неї любов тільки за багатство, маєток. Ось яка у панночки мораль. Ще лютішою стала інститутка, коли відчула, що в неї є свій хутірець. Прибравши до рук чоловіка, вона перетворилася з «освіченої» панночки на самодурку. Під час господарювання на хутірці інститутка стає зажерливою, скупою, брутальною і роздратованою. Вона брехлива, люта, примушувала працювати на себе навіть непрацездатних: «Каліки нещасливі, діти-кришеняточка й ті в неї не гуляли». Необмежена влада над кріпаками ще більш спустошує душу інститутки, робить її жорстокою, бездушною. Панночка знала, що у Катрі померла дитина, але все одно кричала на неї: «Чому не робиш? Я тобі те! Я тобі друге!» А особлива жорстокість панночки проявилася тоді, коли вона побила беззахисну бабусю і хотіла розправитись з Устиною, що стала на захист старенької.

Панночка — груба, некультурна особа. Про сутність її характеру свідчить мова, лексикон: «Дурна, ледащо, гадина!» Марко Вовчок досить майстерно використовує порівняння для характеристики панночки: «панночка, мов горобець, що усе швидко підбира», то мов невдоволений кіт, якому «із люльки в вуса пихкають», то янцрка, яка «по хутору звивалась». Панночка стоока, вона невсипуще наглядає за роботою кріпаків. Перед нами постає скупа, вередлива, еґоїстична, бездушна і деспотична, ледача, тупа людиноненависниця. Інститутка не має навіть імені. Таких, як вона, було багато на той час в Україні.

Отже, повість «Інститутка» є кращим зразком антикріпосницького твору, де змальовано непримиренні конфлікти між гнобленими і гнобителями. Вона допомагає молоді уявити жах підневільного життя народу за часів кріпацтва.

Варіант 2

"Народні оповідання" української письменниці Марка Вовчка стали визначним явищем літератури XIX століття. Недарма їх так високо оцінив великий український поет Тарас Григорович Шевченко, який навіть називав молоду письменницю своєю донею. А повість "Інститутка", включена до цього циклу, мабуть, є найкращим твором Марка Вовчка. Можна сказати, що "Інститутка" — це перша в українській літературі соціальна повість, реалістичний твір про взаємини панства й кріпаків.

У центрі розповіді — дві жіночі постаті: дівчина-кріпачка Устина, від імені якої ведеться розповідь, і молода панна, яка приїхала жити в маєток бабусі після закінчення курсу навчання в Інституті благородних дівиць. Устина — проста селянська дівчина, яка з самого дитинства живе в панському маєтку і є служницею. "На десятиліттях взяли мене в двір", — каже про себе Устина. Одна з головних її рис — це гострий розум, який допомагає їй швидко розбиратися в людях, правильно оцінювати ситуацію. Її виховання ґрунтується на народній моралі, живе вона за Божими заповідями. Вдача в Устини весела й життєрадісна. "Я весела", — каже вона сама про себе.

Життя кріпаків нелегке. Багато знущань від пані зазнала й Устина, проте це не змінило її миролюбного характеру: "Було, мене й б'ють (бодай не згадувать) — не здержу серця, заплачу, а роздумаюсь трохи — і сміюся". Проте життя Устини й інших кріпаків змінюється з приїздом молодої панночки, інститутки.

Уже саме це слово — "інститутка" — дає право думати, що панночка — освічена людина. В Інституті благородних дівиць, де вона навчалася, вихованок навчали всьому, що потрібне для "світського життя": розмовляти французькою, співати, танцювати, володіти музичними інструментами, поводитися в суспільстві. Та, мабуть, не вчили тому, що ті, хто в силу свого суспільного стану залежить від панів, такі ж люди, як і саме панство.

Інститутка спочатку справила на Устину сильне враження своєю красою: "І що ж то за хороша з лиця була! Здається, і не змалювати такої краси!" Проте краса панночки виявилася лише зовнішньою ознакою, а душа в неї була далека від прекрасного.

З самого початку, як тільки приїхала, панночка ніяковіла, знущаючись над дівчатами-кріпачками. Але досить швидко перестала соромитися й дала волю своєму егоїстичному характеру — "охижіла", як зазначає авторка/Особливо діставалося Устині, яку панночка обрала собі за покоївку: "Вона мене і щипає, і штрикає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає…" Кріпачки для панночки — не люди, а власність, з якою можна поводитися будь-яким чином.

Устина ж усім бажає добра й щастя. Сирота з самого раннього дитинства, вона дуже прихильно ставиться до оточуючих, усією душею горнеться до старої бабусі-кріпачки. Тому Устину й люблять дівчата-подруги. У своїх почуттях неписьменна Устина раз у раз виявляється людянішою, вищою за виховану й освічену панночку. Вона милується рідною природою, тягнеться до краси. Її перше кохання, на відміну від почуттів панночки до полкового лікаря, щире та чисте. Інститутка ж керується розрахунком. Одружившись, вона прибрала до рук ще й кріпаків свого чоловіка.

Варто звернути увагу на такий факт: зображуючи інститутку, Марко Вовчок протягом усієї повісті не змалювала жодної позитивної риси її характеру. Що ж стосується Устини, то читач, навпаки, при всьому бажанні не може знайти негативного в її мові чи поведінці. Устина — носій кращих людських рис і якостей, у той же час інститутка є уособленням усього негативного, що може тільки увібрати людина.

Марко Вовчок у своїй творчості показала себе справжнім психологом, зумівши створити яскраві образи, котрі справляють незабутнє враження.