Українська література - шкільні твори - 2023

Антикріпосницька спрямованість повісті Марка Вовчка «Інститутка»

Всі публікації щодо:
Вовчок Марко

Варіант 1

Одним із перших, хто захопився творами Марка Вовчка, був, як відомо, Тарас Шевченко. Він назвав письменницю «своєю донею», «обличителем жорстоких людей неситих». Адже в «Народних оповіданнях» Шевченко — чи не найбільший борець проти кріпацтва — відчув свої думки, той же настрій, те ж неприйняття «лютого зла» всіх селян.

Повість «Інститутка» також присвячена злободенній у XIX столітті темі. Марко Вовчок знайомить нас з людськими долями, понівеченими кріпацтвом. Розповідь у творі веде головна героїня Устина, молода дівчина-кріпачка. Вона говорить про своє життя, про життя інших кріпаків. Що ж це за доля? Звичайно, безрадісна. Бо в кріпаків немає головного — волі. Кожен їхній день — це виснажлива робота на панів. У людей відібрано елементарні права. Дівчата, наприклад, шиючи з раннього ранку до ночі, не можуть відпочити, посміятись, хоч хвильку подихати свіжим повітрям. Устина стала покоївкою молодої панночки, і її, як іграшку, хазяйка вивезла з рідного села на хутір до чоловіка. Знову виснажлива праця, покарання, бійки. Такою була доля Устини, не кращою вона була і в Катрі, у Прокопа, Назара, старенької бабусі. Кожен герой повісті «Інститутка» — нещасний, знедолений. Катря і Назар втрачають дитину, потім гине сама Катря. Прокопа віддають у солдати, а Устина, ставши солдаткою, здобула волю, але втратила коханого чоловіка.

Як бачимо, Марко Вовчок показала людські трагедії, причина яких одна — кріпацтво. Письменниця довела, що це зло не має права на існування, бо його наслідки непоправні для майбутнього народу. Запорукою розквіту творчих сил людини, а перед усім запорукою її нормального існування, може бути тільки воля. Це єдиний висновок, який можна зробити, прочитавши повість «Інститутка». Ось чому Марка Вовчка справедливо вважали першим і «дуже вправним» борцем із кріпацтвом і захисником простої людини, її гідності, її права на щастя.

Варіант 2

Повістю «Інститутка» Марко Вовчок започаткувала жанр соціально-проблемної повісті в українській літературі. Увесь твір підпорядкований основному ідейному завданню — викрити кріпосництво, показати багаті внутрішні сили людей з народу. З цим завданням письменниця блискуче справляється за допомогою активного формування у своїй творчій практиці принципу художнього психологізму.

Більшість її творів, у тому числі і повість «Інститутка», побудовані у формі простонародної оповіді, що давало можливість показати «з середини» народну психологію, розкрити внутрішній світ трудової людини. В «Інститутці» оповідь ведеться від імені жінки, безпосередньої учасниці зображуваних подій, — Устини. Вона розказує про своє життя як жертва рознузданої панської сваволі, і це дає авторові можливість емоційніше вплинутина читача, викликати в нього обурення кріпосницьким суспільним ладом. Письменниця нічим не виявляє своєї присутності, вона ніби зливається з оповідачкою. Причому навіть усі мовностилістичні засоби відповідають рівню розвиткуселянки-кріпачки, її почуттям, настроям та інтересам. Провідним мотивом у творі стає думка Устини: «Любо на волі дихнути!» Вона, отже, не лише розповідає про події власного життя, але стає вже обвинувачем, який виносить присуд вчинкам персонажів і заглиблюється в проблему людського характеру.

У повісті зображено два покоління панів і два покоління кріпаків. Поміщиця-внучка показується ще жорстокішою й аморальнішою кріпосницею, ніж стара пані. Про наростання антикріпосницьких настроїв у суспільстві свідчить те, що представники молодого покоління кріпаків на відміну від терплячої бабусі-кріпачки прагнуть позбутися влади поміщиків і протидіють панським знущанням. Ненависть Устини до панів зростає, її симпатії повністю на боці волелюбного Назара і рішучого Прокопа. Коли Прокопа віддають у солдати за те, що він заступився за скривджену панянкою бабусю, Устина тікає разом з ним у місто, де нарешті звільняється від свавільних панів і працює наймичкою.

Показавши типові явища того часу — моторошну атмосферу кріпосницької неволі в панському маєтку, тяжке невільницьке становище кріпаків, жорстокі знущання інститутки над своїми селянами, самодурство панів, їх моральну деградацію, — Марко Вовчок усю увагу зосередила на темі поневірянь людини з низів, намаганні відтворити складний життєвий шлях героїні-оповідачки, переконливо довівши, що ліквідація кріпацтва є головним завданням сучасної їй доби.

Варіант 3

За ствердженням більшості критиків, повість Марка Вовчка «Інститутка» стала одним з найкращих творів її ранньої творчості і першою в українській літературі соціально-психологічною повістю, в якій кріпосницькі відносини в Україні зображені у всій їх непривабливості. Сила повісті полягає в тому, що письменниця розглядає життя кріпаків не з вікна дворянського маєтку, хоча вона й була за своїм походженням поміщицею. Марко Вовчок ніби переносить у свої твори найзаповітніші, найпотаємніші болі та думки кріпаків, начебто приникає у селянську душу, ніби входить в народ і зливається з ним.

Повість «Інститутка» — справжній жмуток кріпацької ненависті до панів, до панських знущань, які змушені були зносити селяни. Протягом усього твору відчувається, як назріває протест проти кріпацтва, що був єдиним шляхом до отримання волі. Відчувається рішучість українського народу, зростання його готовності до подолання перешкод, що стояли на шляху до мети.

Кріпаки у повісті зображені безправними, приниженими, змученими важкою працею. Ось тільки один із багатьох штрихів кріпацького життя: «Увечері, смерком уже, вертаються з панщини люди потомлені і варом сонячним, і тяжкою працею; всі мовчать — хіба який зітхне важко або заспіває сумної, сумної пісні стиха…». А життя кріпаків у маєтку лікаря після приїзду туди інститутки письменниця зображує так: «Коли б же поглянув хто, що там коїлось, що там діялось! Люди прокидались і лягали плачучи, проклинаючи. Усе пригнула по-своєму молода пані, усім роботу тяжку, усім лихо пекуче ізнайшла. Каліки нещасливі, діти, й ті в неї не гуляли». З приїздом господині панська петля на шиях кріпаків затягувалася все тугіше, все більше селяни задихалися, все сильніше вони протестували, все активніше шукали порятунку, а декому вдалося вирватися з цієї петлі, та дуже дорогою ціною.

Всю жорстокість кріпосників відчула на собі і головна героїня повісті Устина. Погрози і знущання інститутки довели Устину до хвороби, але її все одно ганяли на роботу. Але навіть в таких важких умовах дівчина не втратила оптимізму, доброти, моральної стійкості, гідності і волелюбності.

У своїй повісті «Інститутка» Марко Вовчок стверджувала, що головним завданням того часу було визволення селян з кріпацтва. Народ жадав життя без панщини, бажав волі та свободи — така головна думка проходила через весь твір, виражаючи прагнення кріпаків. Саме цю ідею Марко Вовчок висловила у фразі головної героїні повісті Устини: «Любо на волі дихнути!».

Варіант 4

Своєю «єдиною донею» назвав цю письменницю Т. Г. Шевченко. Єднала їх обох спільність політичних переконань, життєвої мети, ненависть до самодержавства, до будь-якого пригнічення, а головне — любов до України. Любила Марко Вовчок свій народ «… во врем’я люте». Своїми творами боролася проти соціального та національного гноблення українців. Хіба могла вона спокійно спостерігати за тим, що нація з величезними традиціями національно-визвольної боротьби, нація волелюбних людей опинилася в кріпацькій неволі? Тому основними темами творів Марка Вовчка є непримиренність між кріпосниками та поневоленим народом, трагізм його становища, непереборне прагнення до визволення. Цій темі присвячена й знаменита повість марка Вовчка «Інститутка». За глибиною й правдивістю зображення життя, художньою досконалістю повість порівнювали з творами Шекспіра.

У творі протиставляються два світи — поневолюваних і поневолювачів, які існували поруч, але ніколи не зближувалися. Важка праця кріпаків контрастує з неробством, паразитичним існуванням панства. Душевна доброта селян протистоїть жорстокості, свавіллю кріпосників. Навіть і кохання в панів не таке, як у простих людей. «Чудне панське кохання», бо навіть між чоловіком та жінкою, які начебто кохають одне одного, немає взаємоповаги, людяності, щирості.

Галерею прекрасних образів жінок-кріпачок створила Марко Вовчок. Серед цих жінок — Устина, чутлива, чиста душею, покірна долі. Природжений гумор, життєрадісність, аналітичний розум допомагають їй перебути всі біди, ще й інших підтримувати. Її несказанно тішить, що може покинути службу в будь-яку мить. І в цьому виявляється безмежне волелюбство дівчини. До стихійних бунтарів належить і Катря. Судилося їй покохати кріпака. Усе життя вона прагне щасливо прожити з чоловіком і донечкою. Сподівання на щастя при жорстокій кріпосниці виявилося марним. Після смерті дитини Катря втрачає страх перед будь-чим і відверто стає на шлях протесту.

Найактивніший серед персонажів — Прокіп. Він уособлює тип кріпака-протестанта. Допитливий і вдумливий, переконався він, що всі страждання трудового люду породжені кріпацтвом. Протест проти сваволі вважає закономірним, а боротьбу з нею необхідною, бо вона — єдиний спосіб здобути волю. Символічно, що всі кріпаки, крім бабусі, мають імена, а всі кріпосники безіменні. Тут виявилися і зневага авторки до дрібнодушних тиранів, і підкріплення типовості подібних характерів серед тих, хто вважає себе володарем людських душ.

Типовою душевласницею показана в повісті інститутка. Закладені в ній самою природою лише владолюбність, лютість, зажерливість. В умовах кріпосництва ті риси розцвіли пишним цвітом. Свавільна й жорстока поміщиця занапащає не тільки кріпаків, а й власного чоловіка. Не має щастя й сама. Не зазнала ясного, щирого кохання, тихих сімейних радощів, насолоди від приязних стосунків із людьми. Отже, перетворюється молода пані на бездуховного ідола, втрачає людську подобу.

Немає шляхетнішої мети, ніж віддане служіння пригнобленій нації. І саме цю ідею сповідувала протягом усього свого життя Марко Вовчок.

Варіант 5

Іноді хочеться змінити життя, викинути з нього злість, заздрість, знущання людини над людиною. Такі думки, напевно, були і у письменниці Марка Вовчка. Важко здригалося її серце, коли вона бачила безпросвітне життя кріпаків. Тому стільки болю, образи вчувається в її повісті «Інститутка», яка має антикріпосницьку спрямованість. Я ніби бачу і Ус-тину, змучену нестатками та щоденною лайкою, і стареньку бабусю, яка все життя терпить образи, і Катрю, яка втратила дитину й не змогла далі жити. Постають переді мною як живі і образи волелюбних кріпаків Прокопа та Назара, які кожний по-своєму шукають шляхів до волі. Бачу і панів, які дуже вже полюбляють битися та сваритися, пихатих і зарозумілих, хоч насправді вони — «ніщо».

Безпросвітним було життя кріпаків. . Працюй з раннього ранку до пізньої ночі, та й то не буде тобі ніякої дяки. Тільки лайка та бійка. Таким було життя дівчат-кріпачок, серед яких я бачу й Устину. Як була стара пані — не солодко жилося, а як приїхала з міста інститутка — то хоч втопися. Ще й вибрала вона Устину собі в покоївки. Але їй нічим не догодиш, все їй не так. Каже Устина: «Вона мене й щипає, і штри-хає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає, — чого, чого не доказує над моєю головонькою бідною!» Як людина може зносити такі знущання! Але для панів вона не людина, а звичайний раб, якого можна навіть вбити. Для них же нічого не зміниться, тільки стане на одного кріпака менше. Тому й каже панночка, кидаючись до Ус-тини: «Я тебе на шматки розірву! Задушу тебе, гадино!» Нема нічого святого для цієї інститутки. А такою ж була більшість панів.

Дивуєшся, як під чудовою зовнішньою оболонкою може критися така бридка душа. Тендітна красива дівчина перетворюється на огидну сварливу жінку. І так важко» працюють кріпаки, та їх ще кожного дня б’ють. Розповідає подруга Устині: «Ганну сьогодні били, учора Параску, а завтра, мабуть, уже моя черга». Як тут не зароджуватися в людських серцях ненависті! Як тут не мріяти про волю!

Воля — чарівне слово для всіх кріпаків. Каже Прокіп, чоловік Устини, що «на волі і лихо і напасть — ніщо не страшне». Ці слова виражають прагнення усього покріпаченого селянства. Прокіп не мовчить, бо не така в нього натура. Він захищає і свою дружину, і стару бабусю, коли панночка намагається їх: побити: «Годі, пані, годі!. . Цього вже не буде! ГодіІЇ» Злякалися його пани й швиденько віддали у москалі. Зрозуміли, що Прокіп поки що тільки погрожує,, а згодом може й підняти руку на них.

Прагне до волі і Назар, чоловік Катрі, яка наклала на себе руки, бо не змогла винести смерть дитини. Тяжкі умови, відсутність лікарів і домашнього догляду — все це прискорило смерть Катриної дочки. Пішла за нею і Катря. Тому і вирішив Назар пошукати кращої долі — втекти від панів. Свій намір він їздійснив: «…тепер я вільний хоч на півроку; з собаками не піймають». В образі Назара змальоване жагуче прагнення всіх поневолених селян визволитися з кріпацтва. Втеча від панів була широко розповсюдженим явищем. Назар втечею, Прокіп відвертим виступом проти панів виявляють свій протест, стихійно борються за своє визволення з лабет кріпацтва.

Виявляється, кріпосницька система — ярмо не тільки для кріпаків. Вона — ярмо і для панів, бо губить їхні душі, робить їх жорстокими, знищує все людське. Інститутка примушує працювати на себе і хворих, і калік, і дітей: «Каліки нещасливі, діти-кришеняточка, й ті в неї не гуляли». Це вже не людина, а якийсь хижак. Але навіть хижаки не знущаються з подібних до себе. Знала інститутка, що у Катрі померла дитина, однак кричала на неї: «Чому, не робиш діла? Я тобі те! Я тобі друге!» А бабусю стареньку побила за те, що та кілька яблук віддала діточкам! І хотіла ще розправитися з Устиною, що стала на бабусин захист. Саме цим епізодом засуджує Марко Вовчок кріпосництво з найбільшою силою. «Усі люди пов’яли, змарніли» у маєтку панночки. Це не від доброго життя!

Як кажуть, яблуко від яблуні далеко не відкотиться. Так і інститутка недалеко «відійшла» від своєї бабусі. Зараз стара пані стала немічна, «а за молодого віку, славлять, вигадочки були чималі і в неї». Марко Вовчок зображує старе і молоде покоління, щоб яскравіше підкреслити, що експлуатація, паразитизм, жорстокість, зажерливість, людиноненависництво — риси характеру, притаманні всім поміщикам. Навіть «добрим», як пан-ліберал, чоловік інститутки. Він просто не «помічає» того, що робить його дружина. Пан не нагодував голодну Устину, коли їхали на хутір, з його наказу віддали Прокопа в солдати. Своїм невтручанням у дії дружини він зруйнував і сім’ю Назара. «Добрий» пан кричить на старесеньку бабусю-кріпачку. Виявляється, немає добрих панів, усі вони жорстокі й неситі, тільки діють по-різному: відверто або замасковано.

Перегорнута остання сторінка повісті Марка Вовчка «Інститутка». Але ще й досі я бачу, як ридає над своєю мертвою дитиною Катря, як б’ють ні за що Устину, та й не тільки Устину, але тисячі й тисячі кріпаків. За те, що вони кріпаки. Переді мною щезають і з’являються нові картини, але кожна з них — це крик знівеченої душі. Я гадаю, що ця повість — один з найкращих творів, спрямованих проти кріпосництва. Вона увійшла в скарбницю української літератури, щоб нагадувати нам про тяжке життя українського селянства.