Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Українська література - шкільні твори - 2025
Творчі засади Миколи Вороного
Всі публікації щодо:
Вороний Микола
Микола Кіндратович Вороний прожив нелегке, сповнене трагедій, розчарувань і злетів життя. За участь у таємних гуртках народників він був звільнений із сьомого класу Ростовського реального училища із забороною вступати до вищої школи. Вищу освіту Микола Кіндратович здобув за кордоном, спочатку у Віденському, а потім у Львівському університеті на філософському факультеті. Працював разом з Іваном Франком у часописах, був режисером галицького театру «Руська бесіда» та актором східноукраїнського театру корифеїв, служив дрібним чиновником на півдні Україні, пробував себе як літературний і театральний критик, перекладач, брав активну участь в українській революції 1917 року, став одним із засновників Центральної Ради, був директором і режисером Національного театру, викладав у Львівській консерваторії. Повернувшись з еміграції в радянську Україну, працював викладачем у Харківському музично-драматичному інституті, у Київському «Укртеатрокіновидаві», писав статті, кіносценарії, перекладав лібрето. Усі ці роки М. Вороний не полишав писати поетичні твори, і ця творчість викликала особливу підозру офіційної критики і влади. У роки репресій Микола Кіндратович одним із перших українських митців був засуджений на три роки таборів, але через хворобу покарання замінили засланням до Казахстану. Маріс, син Вороного, не повірив у вину батька, оббивав пороги офіційних установ, вимагав перегляду справи, але його самого заарештували, тримали рік в окремій камері, засудили до семи років каторги в Карелії, але до ювілею жовтневої революції в 1937 році розстріляли. Батько так і не дізнався про смерть сина, бо його самого в 1938 році стратили. Було Миколі Кіндратовичу шістдесят сім років…
Багато років ім’я Вороного було невідомим у радянській Україні. Та ще за життя творчість поета не завжди розуміли навіть ті митці, перед ким Микола Кіндратович низько схиляв голову. Іван Якович Франко нагадував Вороному, що поезія — це не перина для спочивання, але у відповідь Микола Кіндратович на-‘ іолошував, то людське горе для нього не байдуже, але не можна тільки ним обмежувати творчість; життя багатогранне, у ньому є боротьба, але є і краса:
До мене, як горожанина,
Справляй вимоги — я людина.
А як поет — без перепони
Я стежу творчості закони
Моя девіза: йти за віком
І бути цілим чоловіком!
Микола Вороний прагнув вивести українську літературу на новий рівень. Декларуючи власні думки у зверненнях до видатних митців того часу, він виступав проти шаблонів, обмеженості, грубого натуралізму, проповідував ліризацію поезії. У вірші «Іванові Франкові» Вороний звертається не лише до генія української літератури, а й до всіх митців. У цьому творі поет висловлює свої думки щодо власного розуміння творчості. Вороний наголошував на тому, що «іде за віком», але при цьому хоче зберегти свою цілісність, тобто внутрішню гармонію із власним «Я». Микола Кіндратович підкреслює, що як поет він має право вибору, адже творчість не знає перепон. Виразником духовного є поезія, тому саме вона має посісти чільне місце, а поет мусить доносити духовне до народу.
