Українська література - шкільні твори - 2026

Людині потрібна історична пам’ять (за поемою М. Вороного «Евшан-зілля»)

Поема «Євшан-зілля» є чи не найкращим поетичним твором Миколи Вороного. Вона набула особливої популярності на початку XX століття, залишається популярною, а головне — актуальною, і дотепер.

Поема М. Вороного вражає читачів не лише своєю поетикою, емоційністю, глибиною створених письменником образів, а й проблематикою. Адже поема порушує і насправді дуже важливе для будь-якого народу, зважаючи на історичні та суспільні обставини, надзвичайно важливе й для українців, питання — питання історичної пам’яті народу.

Поема має історичне підґрунтя, вона написана на основі Іпатського літопису, відповідно, діють у ній історичні постаті, такі як князь Володимир. Проте, взявши за основу свого твору вже існуючий сюжет, М. Вороний наповнює його новою проблематикою, він адаптує події під ілюстрацію сучасного стану України.

Князь Володимир бере у полон малого сина половецького хана, виховує його як власного. Хлопець живе у достатку, він забуває свою рідну країну, він вважає людей, що оточують його, за рідних, а країну, у якій він опинився, своєю. Хлопець не сумує за половецькими степами, за піснями свого рідного народу, бо він просто не пам’ятає їх.

Половецький хан, тяжко сумуючи за сином, посилає посланця із наказом знайти хлопця та повернути його на Батьківщину. Прибувши на місце, посланець знаходить хлопця, але той не сумує за рідним краєм, навіть не згадує його. Посланець співає половецьких пісень, але це не зачіпає згрубіле серце юнака. Зрештою, він дістає євшан-зілля — полин із половецьких степів, який має дуже різкий, але надзвичайно приємний запах. Син хана ніби прозріває, згадуючи свою Батьківщину, він кидає своє безтурботне життя на чужині і повертається додому.

Образ євшан-зілля має надзвичайне символічне навантаження. М. Вороний рясно пересипає свою поему роздумами та звертаннями до українців, які відцуралися свого рідного краю. Автор питає із розпачем, що ж сталося з Україною. Отже, образ сина половецького хана є прихованою паралеллю з уявними образами українців, які забули, «чиї вони діти». Проте у поемі все закінчується добре: посланець знаходить необхідне зілля, щоб змусити юнака згадати Батьківщину. Але М. Вороний не знає, чи можна знайти аналог цього зілля у сучасному йому житті. Чи є така сила, яка змусила б згадати недолугих синів українського народу, хто вони насправді, повернутись до свого дому, до свого коріння? Ця проблема по-справжньому хвилює М. Вороного. Він ніби закликає читача до пошуків євшан-зілля. Можливо, роздуми, викликані текстом поеми, здатні замінити це зілля?

проблема історичної пам’яті народу є одною з головних проблем, порушених у поемі. Певні негативні риси історичного минулого дуже глибоко закарбовуються у народній свідомості: ганебне становище у складі інших, чужих держав та імперій, швидко формує комплекс національної меншовартості або інші не менш небезпечні та не менш неправильні риси народної ментальності. Проте навіть героїчне минуле не завжди компенсує подібний негативний досвід історичної пам’яті. І тоді потрібні якісь надзвичайні заходи, справжнє євшан-зілля, щоб повернути деяких представників народу до свого коріння.

Проблема історичної пам’яті народу, національної свідомості та ментальності зараз привертає увагу численних науковців, дослідників у галузі соціології, етнології, культурології та інших суміжних дисциплін. Увага до цієї по-справжньому вадливої проблеми почалась саме з літератури, бо письменники, як люди, які звичайно випереджають свою добу, відчували порожнечу у цій галузі, боліли душею за долю свого народу, звертали увагу на подібні суспільні проблеми у поетичних, прозових, публіцистичних творах. Я гадаю, що наступним етапом має бути увага до цієї проблеми пересічних громадян, представників суспільства, які повинні усвідомити важливість подібних роздумів для свого власного майбутнього та майбутнього усієї нації.