Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Українська література - шкільні твори - 2025
«Україно! Мамо люба! Чи не те ж з тобою сталось?» (за поемою М. Вороного «Евшан-зілля»)
Всі публікації щодо:
Вороний Микола
Одним із найкращих творів М. Вороного є його поема «Євпіан-зілля», яка особливу популярність здобула на початку XX століття. Проте вона залипіається досить актуальною і сьогодні, бо порушує одну з найважливіших проблем — вірність людини рідному краєві, своїй нації. Батьківщині.
Кожна людина, в якій би країні світу вона не жила, є представником свого народу, своєї нації. Вона є носієм її традицій, звичаїв, ідеалів. Українці — справді велика нація. Але історична доля нашого народу склалася нещасливо: розкидало українців по всій землі.
Україно! Мамо люба!
Чи не те ж з тобою сталось?
Чи синів твоїх багато На степах твоїх зосталось?
Деякі українці опинилися далеко за межами рідної землі й живуть в інших країнах — Сполучених Штатах Америки, Німеччині, Канаді чи Австралії. Звичайно, дотримуються там законів тієї країни, шанують традиції того народу. Часто забувають свою Батьківщину, так само як герой твору М. Вороного «Євшан-зілля» — син половецького хана. Звертаючись до своїх сучасників, українців, поет застерігає їх не забувати свій рідний край, не бути безбатченками, людьми без роду-племені. Він закликає нас пам’ятати, хто ми, чиї діти, берегти
Певну віру в ідеали
Тим, котрі вже край свій рідний
Зацурали, занедбали.
Доля самого Миколи Вороного теж склалася невдало: йому довелося деякий час жити поза межами Батьківщини. Але туга за рідним краєм змусила його повернутися з еміграції. Добре обізнаний з життям емігрантів-українців, поет звертається до своїх земляків, які зреклися рідної мови й культури свого народу, а в традиціях свого народу бачать щось принизливе. Тому поет і розмірковує:
Де ж того євшану взяти.
Того зілля-привороту.
Що на певний шлях направить, —
Шлях у край свій повороту?!
Він дуже переживає, але все-таки сподівається, що «гудці народні, що спі- вали-віщували заповіти благородні» збудять у серці синів України любов до Вітчизни. Він має надію, що не весь вік будуть вони блукати «манівцями без дороги». І українці, збайдужілі до рідного краю, справді повертаються в лоно своєї нації, вивчають рідну мову, стають гідними громадянами своєї країни.
Прикладів цьому ми можемо навести чимало. Це письменники — представники української діаспори: Іван Багряний і Улас Самчук, Олександр Олесь і Євген Маланюк, Тодось Осьмачка і Володимир Винниченко та інші. Перебуваючи далеко від України, вони зберегли в своїм серці любов до Батьківщин, плекали рідну мову й культуру рідного народу в далекій чужині. Словом і ділом довели, що кожна людина, куди б не закинула її доля, не повинна забувати свого коріння, своєї Батьківщини.
Поема М. Вороного «Євшан-зілля» є надзвичайно актуальною й сьогодні. Бо й нині ще деякі українці залишають свій рідний край, сподіваючись на краще життя в інших країнах. То «де ж того євшану взяти, того зілля-привороту», щоб привернути цих людей до рідного краю?
