Українська література - шкільні твори - 2024
Народна байка вустами майстра (За творами Леоніда Глібова)
Всі публікації щодо:
Глібов Леонід
Байка — дуже древній жанр. Завдяки байці можна сказати людині найнеприємнішу правду, не образивши її. Леонід Глібов склав чимало байок, адресованих передусім представникам панівних класів, які сконцентрували в собі найганебніші вади людської природи.
«Мірошник» — байка про недбалу людину. Вода «просмоктала» греблю, і млинар лишився без води. Люди казали йому про небезпеку, але Хома їм не вірив, уважаючи, що води в річці «стане на ввесь вік». Сталося так, як казали: вода майже зникла. Хома побачив курей, які п’ють воду, і кинувся на них з палицею, мовляв, води й так немає, а ще ви прийшли пити. Мораль цієї байки така: є люди, які безладно витрачають гроші на всякі дурниці, а «за недогарок вони людей і лають, і мордують». Такі господарі завдають шкоди власному господарству та втрачають повагу в людей.
«Цуцик» — байка про хлопа та підпанка. Патлатий Цуцик змальований панським улюбленцем: він цілими днями ніжиться на вікні, гріється на сонці й анічогіньки не робить. Дворовий пес Бровко заздрить Цуцикові, бо в Бровка життя непросте: день і ніч треба стерегти хазяйське добро. Цуцик розповідає, що живе в горницях, качається по килимах, грається з панночками. У нього «сухенькі лапки, хвостик чистий». Бровко намагається дізнатися, що ж такого незвичного вміє Цуцик? І той відповідає:
— Я те роблю, чого ти не зумієш:
На задніх лапках я по-вченому служу.
Бровко сердитий на дурнуватого Цуцика-підпанка, але нічого вдіяти не може: Цуцик ближче до панів і навіть насмілюється інколи скубнути й Бровка. Мораль цієї байки Глібов сформулював у вигляді своєрідної загадки, прочитав яку, сам читач має зробити правильний висновок:
Бровко мовчить, і я мовчу,
Води не сколочу…
Вам сміх, мені гостинців в’язка.
Чи гарна моя казка?
Отже, Глібов не називає істинного адресата своєї сатири, але ж читач добре розуміє, про кого тут іде мова. Невже байкар так боявся царських сатрапів. Мабуть, ні. Але прямолінійність за тих часів уважалася швидше за недолік виховання, принаймні в літератора. Глібов умів говорити щиро, не порушуючи правил літературної ввічливості і водночас не обтяжуючи фальшшю свого громадянського сумління.
Літературна спадщина Леоніда Глібова різножанрова. Але насамперед ми знаємо його як автора байок. Саме в байкарстві поет знайшов своє справжнє покликання, свій справжній літературний «фах». Основний пафос більшості його сатиричних творів спрямований проти утиску трудящої людини представниками панівної верхівки. І тому байки Глібова становлять велику цінність як з художньої, так і з ідеологічної точки зору.