Українська література - шкільні твори - 2022

Поет-байкар Леонід Глібов

Всі публікації щодо:
Глібов Леонід

Здається, байка просто бреше,

А справді ясну правду чеше.

Нікого в світі не мине.

Читайте, згадуйте мене.

Л. Глібов

Поетична спадщина Л. Глібова українською мовою складається з ліричних творів, циклу віршів для дітей, а також славнозвісних байок. В історію української літератури Л. Глібов увійшов передусім як видатний байкар.

Ще в дитинстві, слухаючи казки баби Одарки, Леонід настільки виразно уявляв риси вдачі і звички тварин, що всі оті леви, зайці, вовки і лисиці поставали перед ним як живі. Йому, тоді ще зовсім малому хлопцеві, здавалося, що вони думають і говорять, як люди. Він часто замислювався на тим, що і в казках є тварини добрі та злі. Він вважав, що і в звірів є свої царі й пани, які бувають жорстокі до слабких і беззахисних.

Іще хлопчиком він склав сатиру на одного лютого місцевого панка. А ставши дорослим, він вирішує писати байки. Адже в байці можна висловити те, чого відверто не скажеш.

У зошиті Леоніда Глібова одна за одною з’являються байки: «Вовк і Кіт», «Лебідь, Щука і Рак», «Мірошник», «Жаба і Віл», «Зозуля й Півень», «Охрімова свита», «Синиця». Назви їх нагадують назви байок відомого російського байкаря І. А. Крилова. Але це було не копіювання байок його великого попередника, а творча переробка сюжетів із наданням їм яскравого національного колориту.

Усі байки Л. Глібова можна поділити на два періоди: байки першого періоду творчості (тобто створені в 50 — 70 роки), і другого — 80 — 90 роки. Слід зазначити, що найбільше байок написав Л. Глібов 1853 року. Серед них такі: «Вовк і Кіт», «Щука», «Лисиця-жалібниця», «Мірошник» тощо. У них він майстерно і реалістично змалював тогочасну дійсність.

Однією з найкращих байок першого періоду творчості є байка «Щука». На варті панівних класів у той час стояла вся державна машина, до складу якої входив і суд. Серед законів царської імперії були й такі, які вимагали карати надміру жорстоких і зажерливих. Однак ці закони ніколи не виконувались, бо суд завжди повертав справу так, що багаті злочинці залишалися безкарними. Ось такі крутійства в суді й піддав Л. Глібов нищівній критиці у байці «Щука». Судді дуже хотіли виправдати Щуку, але докази її злодійства були такими очевидними й численними, що в суддів не було змоги їх применшити: «Як не мудруй, а правди ніде діти, кінців не можна поховать…» Отже, судді винесли Щуці заслужений вирок — скарати через повішення. Але Лисиця-стряпчий пов’язана із Щукою і хоче її врятувати. Вона нібито обурюється злочинами Щуки і лицемірно пропонує «ще більше покарання». А судді послухали Лисичку і «Щуку кинули у річку». Хоч у суддів та стряпчого різні характери, але служили вони одній справі — захищали інтереси багатих, допомагали панству гнобити народ.

Усі Вовки, Щуки, Лисиці тогочасного суспільства — однакові хижаки, і лихо від них народові було однакове.

А ось не менш показова і цікава байка першого періоду творчості — «Мірошник». Вона висміює кріпосницьку систему, її суперечності, процес руйнування поміщицьких господарств. У цій байці Л. Глібов свою сатиру спрямував проти недбайливих панів, які в умовах занепаду кріпосницької системи зазнають банкрутства.

Головний персонаж байки Хома — безтурботна, ледача людина. Вживаючи яскравий народний образ «Хомі й за вухом не свербить», поет тонко висміює багатьох тогочасних «мірошників»-кріпосників, які недбало вели господарство. Далі Глібов розкриває нові характерні риси Хоми. Коли вода зовсім зійшла і колеса зупинились, мірошника проймає страх, розгубленість перед «стихією». Звідси його ненависть до невинних курей, що прийшли до ставка води напитись. У лаконічній прикінцевій моралі Глібов в образній формі уточнює основний зміст твору. Його провідну ідею поет висловлює без алегоричного прикриття, про носіїв феодально-кріпосницького ладу, що вже загнивав, Глібов з нещадною іронією говорить: «Вони се так, бач, хазяйнують!» І нарешті підкреслює, що вже ніщо не зупинить занепаду приреченого поміщицького господарства:

Та й диво, що у них Хазяйство піде все на сміх.

Тому байка Л. Глібова «Мірошник» у 50-ті роки XIX століття, в період бурхливого розвитку капіталістичних відносин була особливо злободенною.

Після реформи 1861 року (скасування кріпацтва) селяни не одержали землі, жити стало не набагато краще, порядки в суспільстві не змінилися. А дехто покладав надії на реформу, чекав великого поліпшення умов життя. Л. Глібов теж сприйняв реформу як позитивне суспільне явище. І коли після реформи бачив у житті прояви панської жорстокості, сваволі, самодурства чиновників, то вважав ці явища поодинокими.

Серед байок другого періоду творчості однією з найвизначніших байок є «Ведмідь-пасічник». У ній засуджується казнокрадство чиновників у земствах. Ведмедя, якого призначили пасічником, за крадіжку було притягнено до суду. Але замість справедливого вироку судді вирішили «заперти бісового сина на цілу зиму в барлозі»! Як же сприйняв Ведмідь присуд «громади»?

Ведмедику лиха година:

Зарився у лозі.

Дарма, про все йому байдуже,

Лежить та ласує медком.

«З тобою, — дума, — милий друже.

Нам тільки й жити двом».

Отже, хоч Вовки, Лисиці, Ведмеді та інші хижаки пристосовувались до нових умов, проте хижаками так і залишились.

Багато уваги у своїх останніх байках Глібов приділяє викриттю таких соціальних виразок суспільства, як паразитизм, чванливість, самохвальство вишколених панських прислужників.

У байці «Цуцик» поет засуджує одного з таких хвалькуватих вискочок, який умів на задніх лапках «по-вченому» служить.

Ця байка є яскравою сценкою-діалогом між Бровком і Цуциком, у якій чітко відтворюються їхні характери. Характеру Цуцика властиві улесливість, лакейство, прислужництво, зухвалість. Це запаніле щеня, хизуючись своїм неробством, самовдоволено розповідає Бровку про своє життя:

Живу у горницях, на килимах качаюсь.

Жартуючи на сміх;

Частенько з панночками граюсь І лащуся до них;

І м’яко спать мені, і ласо можна їсти,

І бігаю не в бур’янах.

Сухенькі лапки, хвостик чистий…

З образом Цуцика контрастує образ чесного Бровка. Він «і день, і ніч» сумлінно працює на господаря, але ніколи не має від нього подяки («Хлиснеш помий, коли дадуть»). А інколи і стусанів під боки отримує. Бровкові властиве почуття гідності, він із презирством ставиться до зманіженого Цуцика, ненавидить його, але не наважується сказати це вголос. Бо знає: Цуцик «скубне й Бровка, коли захоче». Але в душі у нього визріває протест проти нікчемних і підлих цуциків. У байці «Цуцик» поет став на захист безправної трудящої людини.

Л. Глібов — найкращий український байкар. Байки його вчать нас бути чесними і працьовитими, гуманними і доброзичливими. Вони вчать сміливо викривати недоліки, зло в людському житті, рішуче ставати до боротьби з ними.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.