Українська література - шкільні твори - 2024

Художнє багатство байок Л. Глібова

Всі публікації щодо:
Глібов Леонід

Байка — це найдавніший вид словесного мистецтва, до якого у різні часи зверталися представники різних народів: Давньої Греції, Риму, Франції, Італії, Німеччини, Росії, Польщі. Один із найвідоміших українських байкарів — Л. Глібов. Великий майстер відтворення народного колориту, він у дохідливій формі висловлював гірку, разючу правду про сучасну його дійсність, надавав зображуваним картинам типовості, широких узагальнень. Герої байок Л. Глібова живі й сьогодні: ледащиці Мухи, хитрющі Лиси, дурні Жаби та багато інших.

За основу байки «Муха і Бджола» Г. Глібов узяв сюжет байки великого українського філософа Г. Сковороди «Пчела і Шершень». В алегоричній формі байкар розкриває характери представників різних соціальних верств. Основна частина твору має форму діалогу, але перш ніж подати його, байкар в загальних рисах характеризує головну героїню Муху.

Муха-ледащиця ніжиться на весняному сонці, розкошує серед квітів, упивається пташиними голосами. Здається, що перед нами тонка й чутлива до краси натура. Але чому ж байкар називає її неробою? Муха «спесиво поглядає, що робиться в садку», відчуває себе панночкою, щасливою у своїм неробстві і дуже мудрою. Вона повчає трудівницю Бджолу, гудить її долю. Вона хизується своїми уміннями жити для свого задоволення, бенкетувати, не працюючи.

Натомість Бджола — скромна, працьовита й чесна. Вона витрачає свій час не на розваги, а на працю. Це її життєва необхідність. При цьому мудра Бджола аж ніяк не заздрить безтурботній Мусі: вона добре знає, що Муха-ледащо буде плакати взимку від голоду й холоду. Таких мух зустрічав і зустрічатиме кожен з нас. Більше того, кожен з нас може сам стати мухою, якщо буде жити за гаслом: «Не можна в двері — я в кватирку або пролізу в іншу дірку — і зась усім!» Певною мірою ця тема, тільки під іншим кутом зору, розкривається у байці «Щука». Л. Глібов піддає нищівній критиці пристосуванців, які звикли керуватися не загальними законами, а своїми власними потребами. У байці постає картина несправедливого суду:

На Щуку хтось бомагу в суд подав,

Що буцім би вона такеє виробляла,

Що у ставку ніхто життя не мав:

Того заїла в смерть, другого обідрала.

Здається, що все справедливо, до суду привели справжнього злочинця, який кривдить слабких, грабує, вбиває. Подальші події судової справи наводять на думку, що хтось із суддів з законом не товаришує. Насправді, ним виявляється Лисичка, яка постійно отримувала від Щуки хабарі, а, власне кажучи, була співучасницею злочину. Вирок суду був надто «суворий»: утопити Щуку в воді. На цей раз перемогли злочинці. А чи мало таких випадків у реальному житті? Муху покарає саме життя, а ось хто покарає несправедливих суддів, які прикривають злочинців? Поки суддями є «якіїсь два Осли, одна нікчемна Шкапа та два стареньких Цапа», порятунку, здається, немає.

Центральним елементом байки «Жаба і Віл» є розмова між жа- бами-подругами. Дурна, обмежена жаба хизується тим, що Віл ніколи не стане Жабою, а Жаба, хоч як би не надималася, — Волом. Проте Жаба забула, що те, чого не дано природою, є непотрібним і недосяжним. Не розуміючи цього, Жаба «з натуги луснула — та й одубіла». Мораль байки: « найлучче жити, як милосердний Бог дає ». Дійсно, кожній людині від народження даються здібності, які вона має реалізувати у своєму життя. Хтось стає вправним спортсменом, хтось лікарем, хтось учителем. Неможливо виконувати чужу роль. Після знайомства із творами JI. Глібова я зрозумів: у складній життєвій ситуації для того, щоб визначити правильний шлях, варто звертатися до байок — джерела мудрості.