Українська література - шкільні твори - 2021

Порівняльна характеристика Остапа та Андрія за повістю Миколи Гоголя «Тарас Бульба»

Всі публікації щодо:
Гоголь Микола

Варіант 1

У своїй повісті «Тарас Бульба» М. Гоголь окрім головного героя зображує ще два, не менш яскравих образи — це сини Тараса Остап та Андрій. Вони дужі, молоді хлопці, майже однолітки. Обидва брати навчалися в Київській академії й отримали гарну освіту. Щодо Остапа, то він з дитинства мріяв потрапити до Запорізької Січі і тому кілька разів кидав навчання в академії. Тільки погрози батька віддати його на двадцять років в монахи зробили його сумлінним учнем. За вдачею Остап був надто суворим і майже ніколи не вибачав образ. Навіть на батькові глузування він казав: «За образу не подивлюся і не зважу ні на кого». Андрій за своїм характером дуже відрізнявся від свого брата. Він був небайдужім до жінок, цінував красу, був мрійником і легко вчився. Ніжніше ніж Остап він ставився й до матері.

Коли Тарас Бульба нарешті привіз своїх синів до Запорізької Січі, «швидко обоє молодих козаків стали на добрім рахунку в козаків. Жваво і влучно стріляли в ціль, перепливали Дніпро проти течії — справа, за яку новачок приймався урочисто в козацькі кола». Невдовзі козаки взяли участь у визвольному поході проти утисків польської шляхти. У цьому поході «за один місяць змужніли й зовсім переродилися пташенята, що тільки-но оперилися, і стали чоловіками. Риси обличчя їх, у котрих до цього часу була видна якась юнацька м’якість, стали тепер грізними і сильними. А старому Тарасу любо було бачити, як обоє синів його були одними з перших».

Остапу з народження була написана доля йти по шляху подвигів і битв. Він був холоднокровним, розважливим і хоробрим воїном, завдяки чому, як і мріяв Тарас Бульба, у битві з поляками під Дубно козаки обрали хлопця курінним. Потрапивши у полон, Остап загинув, як справжній воїн і герой — він ні слова не промовив під тортурами ворогів.

Андрій теж по приїзду в Запорізьку Січ спочатку «увесь поринув у чарівну музику куль і мечів». Але, на відміну від Остапа, він не вмів обдумувати й розраховувати свої дії в бою, тому завжди летів напролом, а завдяки сміливості часто проявляв дива військової майстерності. Одного разу доля його знову звела з колишньою коханою, яка під час походу козаків на шляхту опинилася в оточеному місті. Польська красуня настільки захопила серце й думки Андрія, що той забув про все, що було дорогим для справжнього козака: і про Вітчизну, і про присягу, і про батька. Це й згубило хлопця. Щоб захистити свою кохану, Андрій перейшов на бік поляків і виступив з ними у бою проти своїх товаришів-козаків, за що й був покараний. Його власноручно вбив рідний батько, навіть не давши Остапу поховати брата по-християнськи.

Остап і Андрій були синами одного батька, та не однакової були у них долі і не однакового вони були характеру. Один з них, Остап, загинув справжнім героєм на славу України і щирим патріотом, а другий, Андрій, зрадником на безчестя і власне горе Тараса Бульби.

Варіант 2

Остап і Андрій були синами Тараса Бульби, братами. Саме тому мали спільні риси. Передусім це стосується зовнішності. Обидва хлопці — «дужі молодці» з міцними, здоровими обличчями, вкритими «першим пухом волосся, якого ще не торкалася бритва».

«У них були тільки довгі чуби». Хлопці мають гарну зовнішність: Андрій «був дуже гарний із себе», Остап — «за всіх вродливіший».

Після приїзду на Січ «молоді козаки здобули собі добре ім’я серед козаків», «старому Тарасові любо було бачити, як обидва сини його були серед перших». Вони гарно стріляли, перепливали Дніпро, билися із захопленням. На цьому їхня схожість закінчується. Хлопці були дуже різними щодо багатьох важливих речей.

Ця відмінність виявилася ще під час навчання в бурсі. Остап «першого ще року втік», «чотири рази закопував свого букваря в землю». Андрій «учився… охочіше і без напруження». Остап «був суворий до інших спокус, крім війни та веселої гульні… ніколи майже про інше не думав». Щодо Андрія, то його думки були зайняті й іншим: його томила жадоба кохання, він був мрійником: «Потреба кохання спалахнула в ньому гостро, коли він перейшов за вісімнадцять років».

Різнилися хлопці і рисами характеру. Остап «був прямодушний з рівними», «добрий». Андрій «мав почуття трохи живіші і якось більш розвинені», «він був винахідливіший, ніж його брат, частіше був верховодою в досить небезпечних витівках»; «вмів викручуватися від кари». Остап «рідко верховодив іншими в зухвалих виходках», але «був завжди одним з перших, що підходили під прапор заповзятого бурсака». І що головне, Остап «ніколи, ні в якому разі не виказував своїх товаришів». Остапа вважали завжди одним із найкращих товаришів. Андрій зрадить почуттю товариства через кохання до жінки зі стану ворогів.

Зовсім різним, як виявилося, було у хлопців ставлення до товаришів, батька та вітчизни. Остап, який залишився вірним своєму обов’язку, в передсмертну мить згадує батька: «Батьку! Де ти? Чи чуєш ти?» Андрій говорить зовсім протилежне: «А що мені батько, товариші, вітчизна?… Вітчизна моя — ти! (До полячки)». Перед смертю Андрій щось шепоче. Але «не було це.ім’я вітчизни, чи матері, чи братів — це було ім’я прекрасної полячки».

Як так сталося, що в Тараса виросли настільки різні сини, мабуть, залишиться таємницею. І ще довго читачі сперечатимуться про ступінь провини Андрія, адже здається, що він загинув в ім’я великого кохання. Але зразком для наслідування, безперечно, буде Остап.

Варіант 3

Остап і Андрій — сини головного героя повісті М. Гоголя «Тарас Бульба». Вони майже однолітки, молоді, дужі хлопці. Навчалися у Київській академії. Остап ледь не з дитинства мріяв про Запорізьку Січ, кілька разів кидав навчання, і тільки погроза батька зробити його монахом па двадцять літ примусила його зробитися сумлінним учнем. За вдачею він був суворим, не прощав образ. Батькові на його глузування сказав: «За образу не подивлюся і не зважу ні на кого».

Андрій вчився легко, був мрійником, цінував красу, не був байдужим до жінок. Ніжнішим він був і до матері. Одного разу хлопець познайомився з прекрасною полячкою, хоч і одержав за це тумаків від її челяді.

Коли Тарас Бульба привіз своїх синів на Запорізьку Січ, «швидко обоє молодих козаків стали на добрім рахунку в козаків. …Жваво і влучно стріляли в ціль, перепливали Дніпро проти течії — справа, за яку новачок приймався урочисто в козацькі кола».

Почався визвольний похід проти утисків пансько-шляхетської Польщі. «За один місяць змужніли й зовсім переродилися пташенята, що тільки-но оперилися, і стали чоловіками. Риси обличчя їх, у котрих до цього часу була видна якась юнацька м’якість, стали тепер грізними і сильними. А старому Тарасу любо було бачити, як обоє синів його були одними з перших».

Остапу ніби на роду був написаний шлях битв і подвигів. Він був хоробрим, розважливим і холоднокровним воїном, через це його як і мріяв батько, у битві під Дубно обрали курінним. Загинув мужній воїн, як герой, не промовивши й слова під тортурами ворогів.

Андрій спочатку теж «увесь поринув у чарівну музику куль і мечів». Він не вмів розраховувати й обдумувати в бою, летів напролом і часто творив чудеса військової майстерності. Та доля звела його знову з колишньою коханою полячкою, яка опинилася в осадному місті. Краса дівчини так полонила його, що він забув про все — і про батька, і про присягу, і про вітчизну. Це його й погубило. Андрій виступив у бою на боці поляків, проти своїх козаків-товаришів, і був покараний. Батько власноручно убив його за зраду, не дозволивши братові навіть поховати його по-християнськи. Так безглуздо загинула молода сила, козацький цвіт.

Були сини одного батька, та не одного характеру й не однакової долі. Тому й загинули — один патріотом, героєм на славу вітчизні, а другий — зрадником на власне безчестя й горе батька.

Варіант 4

Темою повісті М. В. Гоголя «Тарас Бульба» є не просто зображення життя українського козацтва у давні часи, не просто погляд у давню історію боротьби кранщх синів Батьківнщни за її незалежність — письменник показав нам душу свого народу, формування його національної свідомості. Тому й приводить нас автор до Запорозької Січі — серця українського козацтва. Тому й милується разом з нами її вільними, сміливими лицарями, захоплюється непохитністю й справедливістю законів Січі. «Ось це гніздо, звідки вилітають усі оті горді й міцні, як леви. Ось звідки розливається воля й козацтво на всю Україну!»

Гоголь показує нам саме молодих козаків, синів славного полковника Тараса Бульби, щоб у їхній особі ми побачили молоду Україну, її силу й прагнення.

Запорозька Січ була для них дороговказною зіркою. Навіть Остап, що нудився у бурсі та чотири роки закопував свій буквар у землю, став добре вчитися, як тільки батько пригрозив віддати неука служити ченцям, як сказав, що не бачити йому Запорожжя як власних вух. Остап став одним із краш;их учнів. Андрій жив сьогоденням, гуляв, закохувався. Сьогодні він був бурсаком, а завтра було ще в тумані, ще не настало.

Вже у бурсі було видно риси їхньої вдачі. Відвертий та прямий, Остап терпів покарання, але ніколи не видавав товаришів. Андрій же умів виходити сухим із води, ніколи не підставляв спину під різки, хоча й часто був керівником небезпечного заходу. Його можна вважати розвиненішим, чутливішим, романтичнішим за Остапа, бо, крім війни та товариської гулянки, для нього ще існували в світі чарівні дівчата й цвітіння садів. Можливо, він здається спочатку кранщм за Остапа, більш душевним та людяним, більш здатним на почуття.

Але під час приїзду братів додому ми дізнаємось, що старший нікому не спускає будь-якого посміху над собою, навіть з рідним батьком готовий битися, а молодший мов нічого не чує. Різкуватий і навіть грубий Остап, їдучи на Січ, жаліє рідну матір, думає про швидко промайнуле дитинство, а «романтичний» Андрій відразу мовби відрізав, забув про все. Він здається людиною без «кореня», без стрижня.

їхню поведінку на Січі, військові справи, заняття з верхової їзди та стрільби оцінює найвимогливіший суддя — сам батько Тарас. Він пишається синами, їхньою мужністю, спритністю, лідерством у юрбі молодших, але ж він помічає й різницю в поведінці синів. Андрій «увесь занурився у чарівну музику куль та мечей. Він не знав, що значить розмірковувати та розраховувати», тобто полюбляв бій заради бою, щоб розважити себе.

Остап, перш за все, «в одну мить міг виміряти всю небезпеку і весь стан справи, тут же міг знайти засіб, як ухилитися». Тарас зрозумів, що «це буде добрий полковник». Саме тому, щоб випробувати синів у битві, щоб виховати їх у краш;их традиціях козацтва, він вимагає походу.

Похід, критичний час облоги Дубно, дійсно стане важливою віхою життєвого та воїнського шляху братів. Коли загине отаман Бородатий, уманці одноголосно оберуть курінним отаманом Остапа, хоч він був наймолодший серед них, і козак не буде показно відмовлятися, бо зрозуміє: його час прийшов. Остап відразу ж проявить себе. Багато епізодів останнього бою пов’язано саме з ним. Остапа навіть перемогти можуть тільки «майже не восьмеро разом».

Андрій же, тільки побачивши кохану полячку, не просто зробить звичайний гуманний крок — допоможе хлібом заради вмираючої матері чарівній дівчині, він зраджує найближче, найрідніше: «Що мені батько, товариші, вітчизна! Вітчизна моя — ти! Все, що є, продам, віддам, загублю за таку Вітчизну!»

Людина, що не має почуття Батьківш;ини, товаришів, перед смертю самотня. Ніхто не дасть їй сили вистояти перед карою, ніхто не стане поруч, щоб розділити останню муку, підтримати. Ми бачимо зляканого, збліднілого Андрія, що стоїть востаннє перед батьком — і не бачимо батька й сина. Навіть мертвому відмовить йому Тарас в останній шані — похорону руками товаришів. Бульба вирвав зрадника із свого серця, вбив власною рукою.

Зате до Остапа, оточеного ворогами, Тарас пробиватиметься до останнього, поки сам не впаде, втративши свідомість. Незважаючи на високу нагороду за його голову, він поїде у саме серце ворога — Варшаву, пропонуватиме за звільнення сина будь-які гроші, а коли нічого не зможе зробити, не кине його в останню хвилину, прийде на майдан, де катуватимуть запорожців. Тарасу навіть у страшенному горі є за що пишатися сином. Остап і у ворожому стані почуває себе часткою українського козацтва, командиром, що ладен бути прикладом для товаришів. Тарас розуміє, що виховав чудового сина, справжнього товариша, рідного не тільки кров’ю, а й душею. Вони гідні одне одного. Останні слова Остапа на майдані показують зовсім не слабкість героя, а сильну людину, яка на мить, перед смертю, зажадала дружньої підтримки. Батьківське «Чую!» пролунає саме тим привітом із Січі, з України, словом найвиш;ої дружби й любові.

Автор цілком розділяє цю шану й любов героя, навіть «поминки по Остапу» тому не виглядають занадто жорстокими, що ми розуміємо батька і поділяємо його горе. А про Андрія автор, як і Тарас, більше не згадують, бо він не вартий цього.

Мені ж, читачеві, часом більше подобався Остап не тільки як воїн, отаман уманців, а також як людина сильної вдачі, що уміє любити матір, батька, товаришів, рідну землю — все те, з чого складається Батьківш;ина. Те, що за- хиш;ає ця людина не тільки за обов’язком, а за покликом серця.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.