Українська література - шкільні твори - 2024

Протиставлення життєвого вибору в долі синів Тараса

Всі публікації щодо:
Гоголь Микола

У повісті М. Гоголя «Тарас Бульба» перед нами постає героїчний світ запорозьких козаків. Волелюбні, горді, мужні і сильні духом, козаки, як билинні богатирі, стають на захист Батьківщини і православної віри. Немає нічого цінніше для них, ніж «узи товариства» і обов’язок честі перед Вітчизною.

Трагічна історія життя і смерті Тараса та його синів, Остапа й Андрія, зображена Гоголем на тлі боротьби запорожців із поляками.

Наша перша зустріч з синами Тараса відбувається в той момент, коли вони повертаються додому з бурси. «Остап і Андрій тільки злізли з коней. Це були два дужі парубки, які дивилися спідлоба, як недавно випущені семінаристи. Міцні, здорові обличчя їхні були вкриті першим пухом волосся, якого ще не торкалася бритва». Здається, що схожі вони один на одного, як дві краплі води й чекає їх Запорозька Січ, щоб справили вони безліч подвигів і прославилися як герої.

Але перше враження оманливе. Перегорнувши кілька сторінок книги, ми розуміємо, які вони різні. Остап вчитися в бурсі не хотів: чотири рази закопував він у землю свій буквар. І тільки після погрози батька, що не візьме він сина на Січ, взявся за розум.

Андрій же навчався з легкістю.

Обидва мріяли вони про звитяжні подвиги, про те, як поїдуть з батьком на Січ. Але поки здійснювали лише набіги на сусідні сади. Якщо попадався Остап, то ніколи, лежачи під різками, не видавав своїх товаришів. За цей любили та поважали його в бурсі.

Андрій же, хоча часто керував набігами, як міг викручувався, щоб уникнути покарання.

Ніщо не залишало глибокого сліду в душі Остапа, поки він вчився. Думки про майбутні битви й звитяжні подвиги займали його розум і серце. У душі ж Андрія, який «мав почуття трохи активніші й більш розвинені», знайшлося місце і для першої любові: ніяк не міг забути він потім свою зустріч з прекрасною полячкою.

Збулася мрія — потрапили сини Тараса на Січ. Як рівних прийняли їх там. Швидко завоювали вони повагу товаришів, оскільки виділялися «між іншими молодими своїм завзяттям та удачливістю у всьому».

Недовго довелося чекати парубкам свого першого бою. Не підвели вони свого батька, витримали випробування. Остап був обачний в бою.

Тарас, який уважно спостерігав за синами, казав: «О, та з нього буде з часом добрий полковник! їй-богу, добрий буде полковник, та ще такий, що й батька заткне за пояс!» Андрія, навпаки, бій п’янив, парубок весь поринав у «музику мечів і куль». Ні про що не думав він, врізаючись у гущу ворогів. І про нього тепло відгукувався Тарас: «І це добрий, ворог би його не взяв, вояка; не Остап, а добрий, добрий вояка».

Але не виправдав надій Тараса молодший із синів. «Добрим воякою» став, але не в запорозькому війську, а в польському. Зрадив він своїх товаришів, батька й віру. Зрадив заради своєї любові до панянки. «Немає в мене нікого!

Нікого, нікого! Вітчизна моя — ти… І все, що тільки є, продам, віддам, погублю за таку вітчизну…»

Різні дороги вибрали Остап і Андрій. І смерть їх була різною. Андрія, як собаку, убив Тарас, не пробачив синові зради й ганьби. «Я тебе породив, я тебе і вб’ю!» — виніс він свій вирок синові.

Остап же потрапив у полон до ненависних ляхів. Як не катували його, не знущалися, ні слова не промовив мужній козак. «Остап терпів тортури й катування, як велетень… нічого навіть схожого на стогін не вирвалося з уст його, не здригнулося обличчя його». І смерть свою прийняв як личить справжньому запорожцю.

Вибір Остапа — це вибір чесного, відважного й відданого своєму обов’язку воїна. Шлях Андрія — це шлях зради, ганьби й безчестя.

Коли я читав повість, почуття і ставлення моє до Тарасових синів змінювалось. Спочатку я милувався й захоплювався обома парубками. Мені здавалося, що обидва вони стануть чудовими козаками на гордість батькові. І Андрій викликав навіть повагу тим, що і до навчання був здібний, і душу мав тонку та вразливу. Але подальші події відвернули мене від Андрія й викликали все більше захоплення Остапом.

Адже Остап заради Вітчизни й товаришів прийняв мученицьку смерть, а Андрій через своє кохання зрадив і Батьківщину, і своїх товаришів.