Українська література — шкільні твори - 2022

«Художнє осмислення загальнолюдських цінностей» за романом Івана Багряного «Тигролови»

Всі публікації щодо:
Багряний Іван

Варіант 1

Головний герой роману І. Багряного «Тигролови» Григорій Многогрішний за свій життєвий девіз узяв ємку і красномовну фразу: «Ліпше вмерти, біжучи, ніж жити, гниючи!». У цьому гаслі розкривається не тільки доля, вдача і характер героя, й а погляди на життя самого автора. Цей девіз визначив життєвий шлях письменника і героя роману, який був художнім втіленням самого І. Багряного.

Образ Многогрішного захоплює з перших рядків твору. Це був двадцятип’ятирічний хлопець, якого радянська влада визнала «особливо небезпечним злочинцем» тільки через те, що він мріяв про щастя для свого народу, відстоював право на розвиток української культури і мови, був патріотом своєї Батьківщини і захищав її свободу. За всі ці «гріхи» Григорія засудили на двадцять п’ять років таборів, на строк, рівний строку, який прожив цей хлопець.

Вдача Многогрішного не дозволяє йому прийняти цей вирок і скоритися. Взявши на допомогу усе своє терпіння, доклавши неймовірних зусиль, Григорій в арештантському вагоні, в якому його самого та його товаришів везли до Сибіру, випиляв дошки і на ходу випригнув. Потяг мчав на шаленій швидкості, але для героя було «ліпше вмерти, біжучи, ніж жити, гниючи!».

Григорій Многогрішний своєю втечею не тільки здійснив особистий подвиг, але й подарував іншим в’язням надію на кращу долю. Неймовірна людська воля героя вразила не тільки арештантів, а й наглядачів. На менше вражають бажанням здобути волю і жити далі, силою духу, моральною і фізичною витривалістю подальші пригоди Григорія. Поранений, фізично знесилений, Многогрішний довго блукав тайгою. Він не міг знайти ніякої поживи, ніяких слідів перебування людини. Але в нього ні на хвилину не виникало сумнівів щодо правильності обраного ним шляху.

Під час своїх поневірянь Григорій жодного разу не подумав про смерть, бо він дуже хотів жити і боротися, дуже хотів помститися своїм кривдникам. Навіть коли у нього вже не залишилося сил, щоб рухатися, і він впав під деревиною, надія у нього залишалася. І порятунок прийшов: Григорій раптово почув крик про допомогу. Зібравши останні сили, юнак підвівся і поспішив на цей крик, адже совість не дозволяла йому не реагувати, він не міг не допомогти іншій людині. Григорій врятував дівчину від ведмедя. Але його сміливість і мужність не тільки врятували життя його майбутній коханій Наталці, а й йому самому.

Доля винагородила людину, яка усе своє коротке життя прожила з повагою до одвічних людських цінностей, винагородила юнака за його благородство і мужність. Вона подарувала йому не тільки життя і кохання, а й можливість продовжити боротьбу за щастя свого народу.

Відображуючи у романі долю Григорія Многогрішного, автору вдалося створити образ сучасного героя, якого він наділив мужністю, сміливістю, великою силою духу і прекрасними моральними якостями. Ми й сьогодні повинні брати з нього приклад і докладати усіх зусиль, щоб наше життя було кращим, щоб ніхто не міг пригнічувати українську мову і культуру.

Варіант 2

Народу мiй! Нездужий краю мiй!

Коли позбудешся тавра столiть неволi?

Я чую спiв… Я чую спiв рабiв…

Я чую, як пiд гамiр тисяч молоткiв

У риштуваннi весь, спинаєшся до сонця!

I. Багряний

Тiльки той, хто не байдужий; тiльки той, хто ладен на весь свiт кричати про нечуване лихо, що навалилося на Україну, може стати поруч iз Iваном Багряним. Цю думку пiдтверджує Ю. Шерех (Шевельов): «Багряний — людина, чиє життя i творчiсть, — одне уперте й героїчне, велике нi: нi — русифiкацiї, нi — цензурi, нi — безправ’ю, нi — нелюдяностi i тисячi менших нi, пронесенi й ствердженi крiзь тортури й фронти, крiзь подвиг працi й працю подвигу». Тiльки самовiдданий, до кiнця вiрний своєму письменницькому обов’язку, тiльки такий творець мiг за 14 днiв написати вражаючий пригодницький роман «Тигролови» (перша назва «Звiролови»). На лiтературному конкурсi у Львовi роздiлив перше мiсце з повiстю Т. Осьмачки «Старший боярин».

Талановитий майстер пригодницького роману вiдразу захоплює нас, постiйно ставлячи питання, а що далi? Та й початок твору — це його кульмiнацiя: здiйснює втечу арештант Григорiй Многогрiшний, за яким пильно слiдкує сам начальник етапу, з велетенського двоокого циклопа, ешелону смертi.

Доля рятує його, шiсть днiв, долаючи нелюдськими зусиллями кiлометри тайги, нарештi знаходить Григорiй прихисток, душевну рiвновагу, тепло у родинi українцiв Сiркiв.

Григорiй захоплений красою далекосхiдної природи, яку з майстернiстю витонченого художника, малює автор. Григорiй кинув виклик природнiй стихiї, прагнучи зберегти себе, свою людську гiднiсть, яку хотiли розтоптати новiтнi кати: «Фантастична, дивовижна панорама. Могутня у своїй красi й… страшна. Його нiколи не перейти i не подужати, не випливти з цього жахливого океану.» Такi думки пiдбурили все ж Григорiя йти, шукати житло — i вiн його знайшов.

Життєвi колiзiї людей переплiтаються iз рослинним i тваринним свiтом: зацькований iзюбр, горда, витривала тварина, навiть у передсмертнiй агонiї має вигляд непереможний.

Але найзмiстовнiшим у романi є образ тигра, який набуває алегоричного звучання, як i назва твору. На перших сторiнках з’являється згадка про нього як «найдивогляднiший i найфантастичнiший аксесуар» тайги, її символ. «Страшне божество, смугасте шкiрою, а ще смугастiше репутацiєю» захоплює легковажних шукачiв пригод, що знаходяться у цьому найкомфортабiльнiшому експресi. Але ж цим же експресом, але на iнше полювання їде майор ОГПУ-НКВД Медвин.

Характеризуючи цю людину, Iван Багряний застерiгає, що вiн, Медвин, страшний настiльки, що i у тигрiв би «стало волосся дуба». Автор боляче вражений: в умовах тоталiтарного режиму людина полює на людину. Автор поглиблює цю думку розповiддю Сiркiв як «хохли тигрiв живцем ловлять».

Нас, читачiв, цiкавить питання, що змусило українцiв, споконвiку хлiборобiв, оселитися на Далекому Сходi? Втеча-порятунок. У тайзi для людини-втiкача небезпека вiд людей найменша, поки там не з’явився майор-людолов. Медвин — це символ системи, що несе зло, порушує споконвiчнi моральнi закони тайги, руйнує усталенi норми людського спiвiснування.

Та справедлива куля Григорiя вкорочує життя енкаведистовi-людолову, цей його вчинок — розплата за несправедливе ув’язнення як «страшного державного злочинця». Григорiй не бачить за собою будь-якого злочину.

Потрапивши у сiм’ю Сiркiв, яка прийняла його як рiдного сина, юнак, коли отямився вiд марення, з усiєю прямотою говорить «…що б не подумали, як би ви не думали, я хочу лише сказати… що я чесна людина».

Головний герой твору Григорiй Многогрiшний — сильна i мужня особистiсть, життєве кредо якої — «Лiпше вмирати бiжучи, нiж жити гниючи». Його втеча — це виклик усiй системi, яка намагалася перетворити людину на безсловесного, розтоптаного й знищеного морально й фiзично раба.

Письменник послiдовно стверджує думку, що за будь-яких обставин людина повинна залишатись людиною, вiрити в себе, у перемогу добра над злом.

Як i Григорiй, Сiрки — гордого, козацького роду, працьовитi, витривалi, смiливi, чеснi. Їхня любов до Вiтчизни не галаслива, не показна, захована глибоко в серцi. У пошуках кращого життя доля закинула їх аж у Приамур’я, вони знайшли тут другу нову Україну, щасливiшу. Але сум за рiдним краєм не покидав переселенцiв. Синьоволошкову, дзвiнкоголосу, чебрецеву навiки зберегли вони у своєму серцi. Тому i традицiї, i звичаї, i обряди, i пiснi рiдного краю зберегли українцi. Для них любити Україну, землю своїх батькiв, — як дихати, а дихати має право кожна людина. А тому Сiрко говорить хворому Григорiєвi: «Ти тут вдома. Зрозумiв?»

Але ж сталiнська система поставила собi за мету знищити людське в людинi, посягнула на найсвятiше — на її життя . Два полярнi експреси нестримно наближаються один до одного. В одному — смертники, сотнi невинно засуджених людей. А у iншому — їде «цвiт робiтничо -селянської iмперiї». Вони однаково сприймають тигрiв, омулiв, женьшень, i сiрi шеренги каторжникiв. Та ось перед нами з’являється ще один експрес, який «возiт дрова i лєс». Цей ешелон, з гiркою iронiєю зауважує автор, є втiленням «заключiтельной фази построєнiя соцiалiзма в адной стране». Обманутi контрактовики й завербованi, розкурку ленi й «шкiдники» — кожен тлiє серцем за свою гiрку долю: «Уся! Уся Вiтчизна ось так — на колесах позагеттю, розчавлена, розшматована, знеособлена, в коростi, в брудi… розпачi! Голодна!.. безвихiдна!.. безперспективна!..» На зупинцi цей ешелон зустрiчається ще з двома етапами — божевiльний час переселення.

Проте «смiливi завжди мають щастя», як Григорiй Многогрiшний, що не скорився жахливим обставинам, а «стрибнув у певну смерть, але не здався».

Саме з цим героєм I. Багряний пов’язує свої погляди на майбутнє України. Україна повинна стати вiльною, незалежною державою, повинна вiдродитися до нового життя — так думав письменник, коли писав роман. I його надiї, мрiї здiйснюються зараз.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.