Українська література - шкільні твори - 2022

Утвердження величі ратного подвигу і гнівний осуд війни в романі О. Гончара «Прапороносці»

Всі публікації щодо:
Гончар Олесь

Варіант 1

Звістка про війну ввірвалась у життя Олеся Гончара, коли той був студентом. Маючи можливість евакуюватись, він, однак, пішов у райком комсомолу, щоб стати бійцем добровільного студентського загону. Пройшовши війну, виконавши свій обов’язок перед Батьківщиною, Гончар прагнув якнайскоріше виконати ще один свій обов’язок — обов’язок письменника — «скоріше вилити на папір те, що переповнювало душу», те, що було задумано ще на фронті, «прорватися до правди, до зображення війни справжньої, реальної, з її стражданнями, кров’ю і потом, з її тяжкою солдатською героїкою». Так з’явилася трилогія «Прапороносці».

Роман «Прапороносці» — це твір про героїзм народу, про велич його ратного подвигу. Цей героїзм виявляється на кожній сторінці роману, герої проявляють його щодня. У творі немає негативних образів серед радянських солдат, адже той, хто повсякчас ризикує життям в ім’я людства, вже герой. Майже весь радянський народ піднявся на захист рідної землі, представників різних націй і народностей об’єднала одна мета. Герої твору сповнені доблесті і мужності, вони впевнені у величі свого народу: «Який це народ, який великодушний народ… Хто послав би, як ми, найдорожче, свій цвіт, свої мільйонні армії для порятунку інших, для визволення Овропи».

Війна — це смерть, кров, жорстокість. Але не втрачають герої роману людяності, почуття гуманізму. Так, потерпаючи від спраги, російський солдат віддає останні краплі води прикутому до кулемета хорватові, своєму недавньому ворогові. А забитий і боязливий Хома перестає думати лише про себе і свою Явдошку, а вболіває за псі знедолені народи. Говорячи про ратний подвиг, варто зазначити, що він став масовим. Багато вояків залишилося навіки у Трансільванських горах.

Загибель цвіту нації, молодих, здорових, красивих, сильних людей, що мають жити і бути щасливими, є неприродною. Це суперечить усім законам життя й усвідомлюється як гнівний осуд війни. Хіба не є засудженням війни той факт, що гине Юрій Брянський — носій найкращих людських рис, поняття вірності і честі, прекрасний товариш і талановитий офіцер. А смерть юнака Гая, молодого, вродливого, закоханого у все прекрасне. А смерть прекрасної дівчини Шури Ясногорської, що в творі виступає втіленням краси і дівочої вірності. її смерть у той день, коли над світом лунали вже салюти перемоги, сприймається як прокляття фашизму, всіх війн на землі. А скільки людських доль покалічила війна! Саша Сіверцов через свою сліпоту вже ніколи не буде художником, що для нього означає життєвий крах. Не було, мабуть, жодної людини, у якої б війна не забрала рідних і близьких. Так, у кожному рядку і між рядками читаємо ми гнівне засудження війни.

Війна — це найжахливіше, що може бути на землі. Не дай же, Господи, більше повторитися цьому відтворенню пекла на нашій планеті!

Варіант 2

Роман «Прапороносці» сучасний читач може сприймати по-різному, тому що здається, що твір аж занадто просякнутий радянською ідеологією, що, звичайно, прикметно для того часу, коли він був написаний. Однак, якщо таки «продертися» крізь певну часову заангажовність, то відчуваєш справжню красу людського душевного зростання, випробуваного війною, загартованого нею, красу людських стосунків, врешті, любов до країни, до світу мирного. І тому з нами на все життя залишаються Юрій Брянський і Хома Хаєцький з притаманним йому гумором, Шура Ясногорська та інші герої роману.

Роман «Прапороносці» утвердив чесну славу доброго імені нашого народу і нашої літератури. У творі автор звертається до проблем загальнолюдського характеру: проблем життя і смерті, честі і безчестя, любові й вірності, що були розглянуті ним крізь призму важких випробувань особистості в жорстокій атмосфері війни.

Чінгіз Айтматов писав про роман так: «…І ще я хотів би відзначити як немаловажну цінність «Прапороносців» — чистоту, щирість, первозданність і навіть наївність тексту. «Прапороносці» були багатообіцяючим початком для Гончара, і вони повністю виправдали свою появу на світ». А Віктор Астаф’єв зазначає: «Його (Гончара) антивоєнні романи стають врівень кращих світових досягнень в художньо глибокому розкритті цієї теми. Це художник високої совісті й громадянської пристрасті, чесний в усьому і дуже вимогливий до себе…».

Композиція роману не відзначається ускладненістю, оскільки у творі подається хронологічно послідовна розповідь про бойове просування однієї військової одиниці — роти Брянського. Та за своїм внутрішнім змістом це твір непростий. І організований цей внутрішній зміст навколо центрального образу роману — узагальнюючого образу Брянського. Нехай герой гине вже в першій частині, однак той дух, який він уособлює, живе протягом усіх трьох частин. Це дух відданості Батьківщині, військовій присязі, своїм товаришам.

Через усі роки війни бійці пронесли той дух, який передав їм їхній командир, пронесли не тільки через рідну землю, визволяючи її, але й через усю Європу, виступаючи справжніми прапороносцями, людьми, що несли на своїх плечах звільнення від фашизму. І нехай деякі історики в наш час намагаються применшити заслугу наших предків перед всіма народами Європи, звинуватити їх навіть у загарбництві, та це тільки нице тріпотання дрібних душ, які не в змозі зрозуміти подвиг. Що б там не хотіла від європейських народів радянська тоталітарна держава, але кожен простий солдат відчував свій обов’язок відігнати фашистів аж до рейхстагу, щоб знищити їх там.

Роман «Прапороносці» — це розповідь про визвольну місію радянських солдат, про їхню здатність до вселюдського мислення, про готовність захищати не тільки свою землю. З тих самих днів, кк вони перейшли кордон Радянського Союзу, ведеться розповідь про їхні фронтові будні: «Відтоді, як передові частини перейшли кордон і зникли за горбатими висотами чужої землі, минуло вже кілька днів. На переправі стали прикордонники, перевіряючи документи бійців і окремих команд, що наздоганяли фронт. Мов з вемлі виріс новий прикордонний стовп і ряба, смугаста будка поста.

Кордон! Ми знов повернулись сюди, і вартовий став на тому німому місці, де він стояв 22 червня 1941 року. Ми не забули нічого, але багато чого навчились».

У цих перших рядках роману міститься передбачення наступнії х подій, коли вже мудрі й мужні бійці, які визволили свою Батьщину, поступово дійдуть до рейхстагу й піднімуть на ньому свій прапор. А рота Брянського закінчить війну в Празі, утвердивши горде звання солдата: «Так ось він який, боєць армії-визволительки… Десятиліттями його оббріхували. Десятиліттями народам світу говорили про нього неправду. Тепер він, почувши заклик знемагаючої Праги, прийшов сюди залізним маршем, високо випростався на своїй уквітчаній машині, народи можуть нарешті подивитися на нього зблизька. Оповитий сяйвом Сталінграда, озброєний посланець молодого стомовного світу, він став для них надійним взірцем, показавши, як треба захищати свою волю і честь, як треба карати ворогів людства…»

Якою гордістю за свій народ проникнуті ці рядки. І письменник немовби передбачає, що в наступних роках гордість його народу можуть принизити, велич його подвигу намагатимуться применшити. І Олесь Гончар дає відповідь усім новітнім «інтерпретаторам історії»: його народ може пишатися собою і своєю роллю у Другій світовій війні, а інші народи можуть його поважати, щоб там тепер не говорили!

Скільки випробувань довелося пройти героям роману до цих останніх переможних подій! Скільки смертей довелося побачити… Втратили вони свого героїчного командира Брянського, та його товариші Черниш, Шура, навіть завжди кумедний і балакучий Хома Хаєцький пронесли його ідеї через усю Європу, зробили і його переможцем. Вони вчилися дружити і відповідати не тільки за себе, але й за своїх товаришів, вони кохали й розлучалися, вони йшли на смерть заради інших, здійснювали, здавалося, нездійсненне. Бо вони не могли інакше! І просто уявімо собі, скільки б зробили такі люди, якби не війна! Ні, письменник не опоетизовує війну, а гнівно засуджує її сліпу нищівну силу! Він опоетизовує людей на війні, оцих простих бійців зі справжнім людяним серцем.

Трилогія «Прапороносці» вперше була опублікована в журналі «Вітчизна» відразу після Другої світової війни і мала великий літературний резонанс. Читач відразу відгукнувся на події роману, відчувши в них справжню історичну та художню силу, втілену велич подвигу. А критик Юрій Бондарєв відзначив велику літературну вагу твору: «Прапороносці» — сповідь пам’яті, совісті й правди нашого народу. Олесь Гончар дорогий нам і дивовижною поетичністю, і мужньою інтонацією своїх речей, і незвичайною широтою, багатошаровістю романного діапазону».

Варіант 3

Судилося долею видатному українському письменнику О. Т. Гончару на власні очі побачити жахіття війни, пережити його. Мабуть, доля розпорядилася так, аби майстер слова розказав правду про події 1941—1945 років, про величезний ратний подвиг радянського народу, про ціну життя і смерті, про пам’ять і вірність, про радісну і гірку водночас (адже не повернеш загиблих, не порадієш разом із ними) перемогу. По-моєму, недарма роман-трилогію "Прапороносці" називають "світлим" твором: не про війну пише автор, а про людей; їхні радості і хвилювання турбують О. Гончара.

Роман був закінчений у 1948 році, складається він із трьох частин, які описують визвольний похід радянських військ землями європейських країн — Румунії, Трансільванії, Чехословаччини, Угорщини. Безжальною і страшною була Друга світова війна не тільки для земель. України, а й для всіх народів, які потрапили під її колеса. Ішли наші бійці рятувати інші народи, бо ж "гарно рятувати людей! Краще, ніж убивати!" І де проходили вони, світилися колії.

Звичайно, жодна в світі ідея не варта життя молодих: Юрія Брянського, Шурочки Ясногорської, Гая. Щоб підкреслити жорстокість війни, письменник зображує загибель вояків, що вже святкують перемогу, 9 травня. Так, у долині Червоних маків гине, вражена кулею, Ясногорська, дівчина, яка тільки-но знову відчула смак життя, закохана до безтями в Черниша. Не може залишити нас байдужими смерть бійця Гая, який натрапив на міну, задивившись на кущ безсмертника, що так нагадував рідну землю.

Мабуть, ще більше відтіняє лють війни зображення вічного кохання. Незважаючи на вибухи і смерть, люди продовжували жити, вірити в перемогу й щасливе майбутнє. Та й важко уявити стан людини, яка щодня дивиться у вічі смерті і безмежно хоче жити. Вражає чистота кохання Шури Ясногорської і командира мінометної роти Юрія Брянського, який вірить у свою обраницю: "Звичайно, вона може зустріти красивішого за мене, розумнішого і ще мало чого… Але я глибоко переконаний, що… серця."., саме такого серця не зустріне. Бо немає на світі двох абсолютно однакових сердець. А Шура любила саме таке, як моє…"

Трагічно, але життєстверджуюче звучать слова Черниша, звернені до Ясногорської, коли загинув на висоті 805 Брянський: "Люби, кохай його, кохай!… Кохай, хоч він ніколи не повернеться до тебе з цієї висоти, як і боєць Гай зі своєї! Не вернуться, кінчиться війна, загримлять салюти на честь Перемоги, а вони залишаться тут, на чужині, як наші вірні застави! Так люби ж його, не забудь до віку, люби, люби його, не забудь ради іншого! Може, тоді він буде тут не такий самотній!" Це гімн пам’яті всім загиблим на фронтах війни, яку Олесь Гончар знав не з чуток, жорстокість якої відчув сам, захищаючи Батьківщину у складі мінометної роти.

Сьогодні багато можна почути і прочитати думок з приводу того, а чи треба було радянським військам втручатися у війну на терені європейських країн, чи не достатньо було захистити власні кордони. Можна навіть знайти звинувачення нашої армії в окупації країн Європи в 1944—1945 роках. Яке безглуздя! Люди платили своїм життям і своєю молодістю, горем сімей, що втрачали батьків, але рятували інших, бо знали, що таке фашизм. Олесь Терентійович Гончар своїм твором "Прапороносці" ствердив подвиг радянського народу під час війни, оспівав героїв за їх важку щоденну роботу, завдяки якій наближалася перемога. Твір залишається актуальним сьогодні, коли молоде покоління не задумується над історією, забуває її, бо тільки пам’ятаючи минуле, можна уникнути прикрих помилок у майбутньому.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.