Українська література - шкільні твори - 2022

Громадсько-політична лірика Павла Грабовського

Всі публікації щодо:
Грабовський Павло

Варіант 1

Більшість представників так званого «мистецтва заради мистецтва» оспівували природу, не пов’язуючи її існування з життям трудової людини. Такий підхід рішуче засудив своєю творчістю відомий український поет Павло Грабовський. Адже найбільш глибоко митця хвилювало питання про роль поета у суспільному та політичному житті, а також його призначення у цьому світі. Тому цілком природно, що він часто звертається до цієї теми у своїх віршах, показуючи, кому поет повинен віддавати свій талант:

«З ума не йдуть знедолені народи, —

Їм я віддав усі чуття мої».

На першому місці у своїй творчості поет і революціонер Павло Грабовський ставив зображення боротьби і життя трудящих. Він добре бачив голод, бідність, страждання людей «серед ясних золочених просторів» і дійшов висновку, що:

«Де плачуть, там немає вже краси!»

У цьому висновку добре зрозуміле засудження митцем буржуазних поетів. Адже ще Т. Шевченко у своїй поезії «Якби ви знали, паничі» ганьбив авторів сентиментальних елегій. Грабовський продовжив тему Великого Кобзаря і виступав із гнівним викриттям тих віршомазів, які відвертали увагу від класової боротьби, від злободенних питань життя, співаючи «на всякі голоси про райські сни й куточки благодаті».

Зазнаючи, що «мистецтво заради мистецтва» просто не має шансів на існування, П. Грабовський закликав своїх колег по перу бути «проводирями громадськими», оповісниками високих ідеалів, вірними слугами народу. А взірцем такого відданого служіння народові поет вважав творчу діяльність М. Некрасова, М. Чернишевського і Т. Шевченка.

Грабовський чітко дотримувався власної програми революціонера-демократа, поета-громадянина. Він виступав із закликами попри все рухатися вперед, боротися «за край рідний та волю, за окутий, пригноблений люд», підійматися на збройне повстання. У своїй поетичній творчості митець прославляв трудівників і розкривав хижацьку сутність класу експлуататорів.

Лозунгові «мистецтво для мистецтва», безідейності, П. Грабовський протиставляв міцно зв’язану з народом високоідейну поезію боротьби за щастя простого народу. Наприклад, у вірші «Співець» поет писав:

«Не додавай знесиленим журби,

Не добивай зневір’ям підупалих,

А розбуди на діло боротьби,

Знайди розваги в світлих ідеалах!»

Уся поезія Павла Грабовського пройнята вірою в торжество правди, в сили народу, сповнена бойовими демократичними і революційними ідеалами, насичена високою ідейністю:

«Міцна віра рушить скали…

Тим загибелі нема,

Кому світять ідеали».

Варіант 2

Представники "мистецтва для мистецтва" оспівували природу без зв’язку із життям людини-трудівника. Таке оспівування природи з "холодною байдужістю її" Грабовський рішуче засудив усією своєю творчістю, зокрема віршем "Я не співець чудовної природи".

Питання про призначення поета, про його роль у суспільно-політич ному житті завжди глибоко хвилювало письменника. Тому не дивно, що він часто звертається до цієї теми, показує, кому митець повинен віддати весь свій поетичний талант:

З ума не йдуть знедолені народи, -

Їм я віддав усі чуття мої.

Поет-революціонер на першому місці ставить зображення життя й боротьби трудящих. Він бачить "серед ясних золочених просторів" страждання людей, бідність, голод, "стогін мужика" і доходить висновку:

Де плачуть, там немає вже краси!

Цим Грабовський засуджує буржуазних поетів. Ще Шевченко в поезії "Якби ви знали, паничі" ганьбив творців сентиментально-підсолоджених елегій. Грабовський на новому етапі гнівно викривав тих віршомазів, які відвертали увагу трудящих від злободенних питань життя, від класової боротьби, - співали "на всякі голоси про райські сни й куточки благодаті…" Викриваючи представників "чистого мистецтва", революційний поет показує антинародний характер їхньої творчості.

Зазначаючи, що "мистецтва для мистецтва" не було, немає і бути не може", Грабовський закликав поета бути "проводирем громадським", оповісником високих ідеалів, вірним слугою народу.

Зразком такого служіння народові він вважав творчість Чернишевського, Шевченка й Некрасова.

Письменник зазначав, що тільки "життя одне дає реальний зміст і щиро сучасні мотиви твору".

Митець вимагав від поезії, щоб вона як суспільна сила сприяла розвиткові життя, захищала інтереси трудящих, була засобом "боротьби з світовою неправдою, сміливим голосом за всіх пригноблених та скривджених".

Мистецтво, підкреслював Грабовський, має зміцнювати в серцях трудящих віру у свої сили, в перемогу над ворогами, в торжество правди та світле майбутнє. "Клич до життя, буди дрімучі сили", - звертався він до поета.

Грабовський послідовно дотримуватися програми поета-громадяни на, бійця, революціонера-демократа. Він закликав нестримно йти вперед "за край рідний та волю, за окутий, пригноблений люд", кликав народ до збройного повстання.

У своїй поезії Грабовський правдиво розкриває хижацьку суть капіталістичної експлуатації і прославляє трудівників.

Безідейності, лозунгові "мистецтво для мистецтва" Грабовський протиставив високоідейну, міцно зв’язану з народом поезію боротьби за щастя трудящих.

У вірші "Співець" він писав:

Не додавай знесиленим журби,

Не добивай зневір’ям підупалих,

А розбуди на діло боротьби,

Знайди розваги в світлих ідеалах!

Поезія Грабовського насичена високою ідейністю, пройнята бойовими революційно-демократичними ідеалами, вірою в сили народу, в торжество правди:

Міцна віра рушить скали…

Тим загибелі нема,

Кому світять ідеали.

Він виступає за високоідейне, бойове мистецтво, покликане служити народові в боротьбі за визволення від пут капіталістичного рабства.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.