Українська література - шкільні твори - 2022
Вперед до волі, до борні, або Як написати твір за творчістю П. Грабовського
Всі публікації щодо:
Грабовський Павло
Ви любите боротися? Але не бити комусь «морду» чи вовтузитися у грязюці. Зовсім не потрібно боротися кулаками, можна це робити і словами, як Павло Грабовський. Вперед до волі, до борні! — ось ті головні гасла, якими можна позначити творчість автора, який не тільки своїм поетичним надбанням, а й власним життям довів, що справжній митець не може творити осторонь від свого поневоленого народу, він повинен бути у лавах борців за щастя простих людей. Програмним віршем поета можна вважати його поезію «Я не співець чудовної природи»:
Я не співець чудовної природи
З холодною байдужістю її;
З ума не йдуть знедолені народи, —
Я їм віддав усі чуття мої.
Отже, головне завдання народного поета — відображати життя і боротьбу трудящих мас, а не захоплюватися красою природи там, «де плачуть». Вподовж усього вірша звучить тверда впевненість у тому, що «світ з турботами всіма» все ж озветься у серці співців. Автор, створюючи узагальнену картину капіталістичної дійсності тих часів, доповнює її конкретними реалістичними деталями: «з-під соловйових хорів, мов ніж, вража скрізь стогін мужика», «люд без житнього шматка» і т. п. П. Грабовський категорично виступив проти «солодкого» співу: «Де плачуть, там немає вже краси!» Справжній митець не може сприйняти дійсність як прекрасне, коли народ у ярмі, бо його поняття прекрасного нерозривно пов’язане з життям і щастям рідного люду і боротьбою за його визволення. Він підкреслював, що життя народу стане лише тоді прекрасним, коли трудящий люд здобуде волю, стане сам господарем свого життя. А здобути волю можна лише в боротьбі. І обов’язок кожного чесного митця — відображати боротьбу народу за своє соціальне і національне визволення. Значне місце в творчості П. Грабовського відведено змалюванню підневільного життя трудівника. Особливо хвилювала поета доля жінки. Наприклад, у поезії «Трудівниця» йдеться про долю сільської вчительки.
Твір починається відразу із розв’язки:
Мертва трудівниця-пані
Біла, як віск, на столі
Там почивала, заранні
Збувшися скарбів землі.
З опису сільської школи ми дізнаємося про ту бідність і нужду, в якій жила вчителька, присвятивши себе народові, дітям. Для них вона була ясним променем у важкому й темному житті села, а для їх батьків — порадником і другом. Тому з таким болем і тугою прощається село з учителькою:
Гірко батьки заридали,
Аж надривались малі.
Смерть своєї вчительки діти і їхні батьки сприйняли як особисте непоправне горе. Поет висловив глибоке співчуття до людини важкої долі, підніс ідею вірного і самовідданого служіння народові. Глибока і щира любов трудящих до померлої вчительки була найвищою нагородою за її працю. Вчителька вела дітей до щасливого майбутнього, до вільного життя. Тому і схиляється перед нею Грабовський. Поезія «Уперед» є бойовим закликом до ідейного протесту народної революції:
Уперед
Годі скніти рабами,
Час кормигу гидливу знести
«Життя — неминуча борба».
Грабовський звертається до тих, «хто не хоче конати» під владою «катів-бузувірів», закликає до бою святого, до повалення і знищення самодержавства:
Скиньмо владу катівбузувірів, Щоб людиною став чоловік! Знедолені народи йшли вперед, щоб нарешті скинути з себе ненависне «ярмо». А ведуть їх борці-рево-люціонери, які сильні вірою у високі ідеали, в їх здійснення на землі:
Уперед проти хижих порядків!
Гине войник чи здобич бере,
Він стежки протира для нащадків,
Його діло ніколи не вмре!
Скрізь поет бачив муки і пекло,
«всюди — злидні, скрізь незгода» на рідній Україні:
випливаєш ти над мене
У тій збагніченій красі,
Що не зруйнують, серце-нене,
Твої пекельники усі!
Красу і силу рідної країни поет бачив в основному не в пейзажах, не в чарівних картинах природи, а в народі. Про «велич простого народу» пише він в поезії «До Русі-України». Грабовський висловлює тут впевненість, що велич простого народу запанує на Русі — тобто прийде час, коли народ сам визначатиме шляхи розвитку країни, свою власну долю: Бажав би я, мій рідний краю, Щоб ти на волю здобувавсь, Давно сподіваного раю Від тебе власне сподівавсь. Поет свято вірив у світле майбутнє українського народу. Ця віра допомагала йому у невільницькому житті (він був засланий на каторгу до Сибіру), була провідною ідеєю всієї творчості. Заклик «щоб ні пана більше не було, ні хлопа» — це не тільки бажання поета-революціонера, а й тверда впевненість:
побачать вбогі України діти
Будуче славетне, будуче прекрасне!
Тільки на сили народні покладає надії П. Грабовський і глибоко розуміє, що можна лише «розірвать гуртом кайдани», лише:
Через власні свої дії
Здужа люд наш устояти,
І справдяться ті надії,
Що не згине наша мати!
Грабовський вірить в український народ, вірить, що одвічне прагнення якого до волі ще живе в його серці і кличе у бій, який коли-небудь обов’язково завершиться перемогою.
Він шукає тих, кому набридло бути рабами та хлопами:
Українці, браття милі,
Відгукніться, де ви є;
Чи живі ще, чи в могилі
Давня слава загниє? Що і як аналізувати, ви зрозуміли. Головне, щоб через усі вірші проходила думка про волю, як її здобути, хто її здобуває чи буде здобувати. Зрозуміли? У вступі ви можете написати про самого Гра-бовського, що він був полум’яним патріотом, революціонером, за що й був засланий на каторгу, з якої і не повернувся. Далі не забудьте відзначити, яка основна думка його творчості, інакше вступна і основна частини будуть непов’язані між собою. У висновку непогано було б написати, що мрії Грабовського про вільне життя для українського народу здійснилися. Взагалі, цю тему потрібно зв’язати з дійсністю, із сучасністю.