Українська література - шкільні твори - 2022

Вперед до волі, до борні, або Як написати твір за творчістю П. Грабовського

Всі публікації щодо:
Грабовський Павло

Ви любите боротися? Але не бити комусь «морду» чи вовтузитися у грязюці. Зовсім не потрібно боротися кулаками, можна це робити і словами, як Павло Грабовський. Вперед до волі, до борні! — ось ті головні гасла, якими можна позначити творчість автора, який не тільки своїм поетичним надбанням, а й власним життям довів, що справжній митець не може творити осторонь від свого поневоленого народу, він повинен бути у лавах борців за щастя простих людей. Програмним віршем поета можна вважати його поезію «Я не співець чудовної природи»:

Я не співець чудовної природи

З холодною байдужістю її;

З ума не йдуть знедолені народи, —

Я їм віддав усі чуття мої.

Отже, головне завдання народного поета — відображати життя і боротьбу трудящих мас, а не захоплюватися красою природи там, «де плачуть». Вподовж усього вірша звучить тверда впевненість у тому, що «світ з турботами всіма» все ж озветься у серці співців. Автор, створюючи узагальнену картину капіталістичної дійсності тих часів, доповнює її конкретними реалістичними деталями: «з-під соловйових хорів, мов ніж, вража скрізь стогін мужика», «люд без житнього шматка» і т. п. П. Грабовський категорично виступив проти «солодкого» співу: «Де плачуть, там немає вже краси!» Справжній митець не може сприйняти дійсність як прекрасне, коли народ у ярмі, бо його поняття прекрасного нерозривно пов’язане з життям і щастям рідного люду і боротьбою за його визволення. Він підкреслював, що життя народу стане лише тоді прекрасним, коли трудящий люд здобуде волю, стане сам господарем свого життя. А здобути волю можна лише в боротьбі. І обов’язок кожного чесного митця — відображати боротьбу народу за своє соціальне і національне визволення. Значне місце в творчості П. Грабовського відведено змалюванню підневільного життя трудівника. Особливо хвилювала поета доля жінки. Наприклад, у поезії «Трудівниця» йдеться про долю сільської вчительки.

Твір починається відразу із розв’язки:

Мертва трудівниця-пані

Біла, як віск, на столі

Там почивала, заранні

Збувшися скарбів землі.

З опису сільської школи ми дізнаємося про ту бідність і нужду, в якій жила вчителька, присвятивши себе народові, дітям. Для них вона була ясним променем у важкому й темному житті села, а для їх батьків — порадником і другом. Тому з таким болем і тугою прощається село з учителькою:

Гірко батьки заридали,

Аж надривались малі.

Смерть своєї вчительки діти і їхні батьки сприйняли як особисте непоправне горе. Поет висловив глибоке співчуття до людини важкої долі, підніс ідею вірного і самовідданого служіння народові. Глибока і щира любов трудящих до померлої вчительки була найвищою нагородою за її працю. Вчителька вела дітей до щасливого майбутнього, до вільного життя. Тому і схиляється перед нею Грабовський. Поезія «Уперед» є бойовим закликом до ідейного протесту народної революції:

Уперед

Годі скніти рабами,

Час кормигу гидливу знести

«Життя — неминуча борба».

Грабовський звертається до тих, «хто не хоче конати» під владою «катів-бузувірів», закликає до бою святого, до повалення і знищення самодержавства:

Скиньмо владу катівбузувірів, Щоб людиною став чоловік! Знедолені народи йшли вперед, щоб нарешті скинути з себе ненависне «ярмо». А ведуть їх борці-рево-люціонери, які сильні вірою у високі ідеали, в їх здійснення на землі:

Уперед проти хижих порядків!

Гине войник чи здобич бере,

Він стежки протира для нащадків,

Його діло ніколи не вмре!

Скрізь поет бачив муки і пекло,

«всюди — злидні, скрізь незгода» на рідній Україні:

випливаєш ти над мене

У тій збагніченій красі,

Що не зруйнують, серце-нене,

Твої пекельники усі!

Красу і силу рідної країни поет бачив в основному не в пейзажах, не в чарівних картинах природи, а в народі. Про «велич простого народу» пише він в поезії «До Русі-України». Грабовський висловлює тут впевненість, що велич простого народу запанує на Русі — тобто прийде час, коли народ сам визначатиме шляхи розвитку країни, свою власну долю: Бажав би я, мій рідний краю, Щоб ти на волю здобувавсь, Давно сподіваного раю Від тебе власне сподівавсь. Поет свято вірив у світле майбутнє українського народу. Ця віра допомагала йому у невільницькому житті (він був засланий на каторгу до Сибіру), була провідною ідеєю всієї творчості. Заклик «щоб ні пана більше не було, ні хлопа» — це не тільки бажання поета-революціонера, а й тверда впевненість:

побачать вбогі України діти

Будуче славетне, будуче прекрасне!

Тільки на сили народні покладає надії П. Грабовський і глибоко розуміє, що можна лише «розірвать гуртом кайдани», лише:

Через власні свої дії

Здужа люд наш устояти,

І справдяться ті надії,

Що не згине наша мати!

Грабовський вірить в український народ, вірить, що одвічне прагнення якого до волі ще живе в його серці і кличе у бій, який коли-небудь обов’язково завершиться перемогою.

Він шукає тих, кому набридло бути рабами та хлопами:

Українці, браття милі,

Відгукніться, де ви є;

Чи живі ще, чи в могилі

Давня слава загниє? Що і як аналізувати, ви зрозуміли. Головне, щоб через усі вірші проходила думка про волю, як її здобути, хто її здобуває чи буде здобувати. Зрозуміли? У вступі ви можете написати про самого Гра-бовського, що він був полум’яним патріотом, революціонером, за що й був засланий на каторгу, з якої і не повернувся. Далі не забудьте відзначити, яка основна думка його творчості, інакше вступна і основна частини будуть непов’язані між собою. У висновку непогано було б написати, що мрії Грабовського про вільне життя для українського народу здійснилися. Взагалі, цю тему потрібно зв’язати з дійсністю, із сучасністю.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.