Українська література - шкільні твори - 2023

Алегоричний зміст романтичної балади Є. Гребінки «Човен»

Варіант 1

Художня література, на відміну від інших видів мистецтва, послуговується художніми образами, що є особливою формою відображення дійсності. Особлива письменницька манера створення поезії чи прози повністю індивідуалізує створені ним образи. У своїй романтичній баладі «Човен» Євген Гребінка за допомогою образу-пейзажу порушив проблему стійкості людини у неспокійному світі. Завдяки «магічній» музичності твору читається твір емоційно, життєствердно. Його балада — алегоричний твір, образи якого кожен може трактувати по-своєму.

Починається балада описом моря, над яким піднімається буря. Недарма кажуть, що біда не приходить сама — ніби один за одним зривається сильний вітер, піднімаються хвилі, темніє море, насупились хмари, гуркотить грім. Ці образи символізують життя в його проявах, хоч і не надто приємних. Далі автор вводить новий образ у твір — човен. Саме човен став символом долі людини. Адже човном можна й керувати, а можна й пустити на самохід. Ліричний герой твору не помітив, як його човен відплив у відкрите море. Як і сам човен, герой потрапив у бурю подій, які захопили його, у які він нирнув з головою. Проте, як виявилось, самому дуже складно справитись з життєвими труднощами, з страшною бурею. Потрібно мати хоча б найменшу підтримку, хоч одне весельце, хоч одну близьку людину поряд. Поки скаженіла буря, на морі не було видно жодного іншого човна. Так буває і в житті, раптом коли тобі потрібна допомога, усіх зникають, наче ти й справді цілком самотній на цій планеті.

Та рано чи пізно буря має затихнути… Так і сталося: хвилі вляглися, життя стало спокійнішим. І от на обрії знову з’явилися байдаки (більші за човен, та ніхто не наважився вийти в таку бурю в море). Проте з’явилися вони запізно, від човна ліричного героя, від його життя залишились тільки тріски. Доля зламана, човен розбитий, його зламали хвилі, долю розбили проблеми, які нещадно вдаряли об борти.

В останній строфі балади автор розкриває читачеві усі карти: море — це насправді білий світ, життя, а човен — це він сам, який спочатку боїться бурхливою води, а потім наважується попрощатись з спокоєм і піддатись морю.

Художні образи в баладі Євгена Гребінки об’єднали в собі загальне й часткове, узагальнення та індивідуалізацію. Читач розуміє, що скоріше за все прототипом ліричного героя є сам автор, але багато в чому може впізнати й себе.

Варіант 2

Маніфестом молодого Євгена Гребінки є вірш "Човен", написаний 1833 року. Цей твір має автобіографічний характер: роздуми автора, який із рідного хутора вирушає до далекого і невідомого Петербурга.

У творі подається образ човна, який "качався, бідний, один без весельця" на хвилях синього моря, а потім був розбитий буйними вітрами. Вирушаючи до Петербурга, Євген Гребінка порівнював себе з цим човном:

Як човнові море, для мене світ білий

Ізмалку здавався страшним;

Да як заховаться?

Не можна ж на вік цілий

Пробути з собою одним.

Автор розуміє, що не можна прожити одному, заховавшись від дійсності, не можна почуватися щасливим, перебуваючи осторонь народного життя. І хоча нема упевненості, що в столиці оминуть його недоля, горе і нещастя, поет вирушає з дому:

Прощай, мій покою, пускаюсь у море!

І, може, недоля і лютеє горе

Пограються з човном моїм.

Образ одинокого човна доволі поширений у світовій літературі. До цього алегоричного образу вдавались Байрон, Жуковський, Лєрмонтов, Забіла. Герой вірша "Човник" В. Забіли, написаного приблизно того ж часу, що й поезія Є. Гребінки, теж нарікає на нещасливу долю і порівнює себе з човником у бурхливому морі:

І я в світі, як той човник,

Де пристать не знаю;

Де б хотілось, там не можна,

Бо щастя не маю.