Творчі роботи наших відвідувачів
Конкурс на кращу творчу роботу 2010 року

Автор: Олена Акульшина

Уславлення мужності й сили людського духу в поезії Лесі Українки

…Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надіх таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

«Contra spem spero»

Леся Українка… Ніжна, але така сильна духом, пройнята прометеївським вогнем любові до людей, чи не єдина українська поетеса, ім’я якої широко відоме не тільки в рідній землі, а й у всьому світі. Не дарма І. Франко писав після появи першої збірки її віршів: «Україна, на наш погляд, нині не має поета, щоб міг силою і різносторонністю свого таланту зрівнятись з Лесею Українкою».

Я вважаю, що ці слова справделиві й у наш час, бо в усіх творах Л. Українки на першому плані завжди постає мужність та оптимізм, віра в себе та у свою країну. Найбільше вражає те, що ці полум’яні слова звучать з уст жінки, до того ж, тяжко хворої, яка все життя боролася з власною недугою та знаходила в собі сили и потребу боротися за щастя всіх людей. Саме тому її поезія з часом набуває ще глибшого змісту, сповнюється спільних міркувань авторки та її читачів.

Важко не погодитися, що найчіткіше своє життєве кредо, душевні прагнення та бачення свого місця серед сучасників і в майбутньому Леся Українка висловила у вірші «Contra spem spero» («Без надії сподіваюся!»), він став її девізом, і тому хочу більш докладно звернутися саме до нього.

Лірична героїня, в якій легко впізнати саму Лесю, не зважаючи на тяжкий і суворий шлях «на гору круту крем’яную», прагне не тільки донести до людей своє яскраве й повноцінне бачення світу, а й пробудити в їхніх серцях упевненість у власних силах. Вона звертається до людського сумління, хоче розбудити почуття гідності й гордості, допомогти кожному знайти можливість жити повноцінно, а не існувати «у жалю, в голосінні». І тоді «квіти зійдуть», відроджений народ знайде своє щастя, а доля поета ніколи не складається окремо від долі рідної землі.

У той же час поетеса розуміє, що якоюсь мірою повторює шлях героя давньогрецької міфології Сізіфа, який увесь час штовхає на гору камінь, а той однак падає вниз. У такій ситуації можна лише захоплюватися силою духу, яка не дає людині бути безпорадною в морі життєвих труднощів, вона отримує сили «сіять квітки на морозі», не зупинятися на досягнутому, шукати розв’язання власних і загальнолюдських проблем.

Серед інших творів Л. Українки хотілося б виділити такі поезії: «Слово, чому ти не твердая криця…», «Хто вам сказав, що я слабка», «Досвітні вогні» (саме за цей вірш поетесу стали називати дочкою Прометея). Вони співзвучні з девізом «Без надії сподіваюсь!» і далі розкривають почуття й прагнення героїні, її безмежну впевненість не лише у власних силах, а й у результатах спільної праці своїх сучасників і майбутніх поколінь.