Я б побажав тобі когось отак любити, як я тебе люблю… (за поезією Василя Симоненка)

Творчі роботи наших відвідувачів

Автор: Олена Акульшина

Душевні сили людини невичерпні, коли їх освячує любов. Найвищим проявом любові, на мою думку, є материнська любов, любов дітей до своїх батьків, з якої природно випливає пошана „до свого роду і народу“, піклування про їхній добробут, здатність і готовність стати на їх захист у будь-яку хвилину. Саме з цього формується найсвятіше почуття любові до рідного краю, рідної землі, до Батьківщини.

Власне, після Шевченкового „Я так люблю мою Україну убогу“ немає в українській поезії жодного поета, який би не освідчився у своїй любові до України, до рідної землі, не поклявся б їй у вірності, у готовності віддати за неї життя. У цих поезіях в особливому сяйві й красі постає Україна, її народ, на якому „світ стоїть, прекрасний, багаті душею люди“.

Василь Андрійович Симоненко… З мужності народу, з горя і звитяжної боротьби виспівалась його поезія. Зболений ранніми болями, одержимий жагою любові до матері-Батьківщини, він виповів цю любов і цей біль у слові пекучому й шаленому :

Світе мій гучний, мільйонноокий!…

…Дай мені у думку динаміту,

Дай мені любові, дай добра,

Гуркочи у долю мою, світе,

Хвилями прадавнього Дніпра…

Україна – мати, святиня, вона дає крила й наснагу, глибінь роздумів і художні барви. У відданості поета Батьківщині – синівське щастя, його сила й честь :

…Ти дала мені радісну вдачу,

Кров гарячу пустила до жил.

Я без тебе нічого не значу,

Ніби птиця без крил…

Гортаєш сторінки поезій Василя Симоненка й ще раз переконуєшся, що він, випоєний соками рідної землі, духовно багатий, сповнений почуття гідності, очима господаря й спадкоємця дивиться на її історію та її майбутнє :

…Щось у мене було

І від діда Тараса,

І від прадіда –

Сковороди.

Не шукаю до тебе

Ні стежки, ні броду –

Ти у грудях моїх,

У чолі і в руках…

„Грудочка землі“, „Верба“, „Прирученим патріотам“… Із цих поезій лунає полум’яний заклик, як істина :

…Нема на світі України,

Немає другого Дніпра!…

Художня палітра творчості В. Симоненка багатюща, мотиви громадянської та інтимної лірики поета зливаються в однорідний поетичний сплав.

Любов ліричного героя Симоненка пристрасна,

Шалена. Його кохана – реальна жінка, „одчайдушна, печальна, розхристана, голуба і безжально освистана“. Він зустрічає свою кохану просто на вулиці, серед натовпу, біля під’їзду. І в цій прозі життя він знаходить велич почуттів.

…І сьогодні вклоняється серце моє

Тій земній, соромливій, жагучій жіночості,

Що красою життя – материнством – стає.

Це – Василь Симоненко. А взагалі, немає у світовій літературі, особливо в поезії, жодного автора, який би не присвятив своїх творів інтимним переживанням. Такі твори заворожують особливим чаром щирості, вистражданості, неспокою духу й чистоти почуттів, високої гідності. Щаслива та людина, що вміє любити. Василь Симоненко вважав, що йому долею даровано багато щастя. Любов у його поезіях набуває всесвітнього характеру, це любов до всього, що оточує людину :

…І тому світ завжди благословляє

І сонце, що встає, і серце, що кохає.