Всі публікації щодо:
Розвиток мовлення

Творчі роботи наших відвідувачів

ЗАГУБЛЕНЕ СЕРЦЕ

Розповідь новгородського лицаря, ім’я якого,
на жаль, не збереглося.

Почну я свою розповідь з того, що після нападу німців на наше село я пішов із тих земель і довгих три роки ходив, не знаходячи собі місця.

Та ось прийшов я у Новгород. Там і оселився. Я працював ковалем, знайшов багата друзів і взагалі гарно мені жилося. І цілих дванадцять років не знав я лиха.
Та тут дійшла звістка, що Олександр Невський збирає військо для битви з німцями. Звичайно, скувавши собі кольчугу, меч та шолом, я пішов до дружини.

Серед людей, що йшли воювати, були не лише справжні лицарі, а й ремісники, селяни із Новгорода та Пскова, усі вправні та мужні.
А було це 5 квітня. На озері Чудському лід ще не розтанув, тому там князь і вирішив прийняти бій.

Стали ми на правому березі. Взагалі, більшість воїнів – це була піхота. А князь із кінним загоном у лісі сховався для несподіваного нападу.
І ось показалися німці. Усі на конях, у залізних латах та з білими плащами, на яких майоріли червоні хрести. Вишикувались хрестоносці клином, або “кабанячою головою”. І почався бій. Ринувши уперед, вони врізались у центр нашого строю. Німці сподівалися, що ми запанікуємо, але наші піхотинці дуже відважно прийняли страшний удар і потім окружили ворога на півкільцем.

Я підбіг до одного хрестоносця і вдарив мечем його коня. Тварина підігнула ноги і лицар упав, з нього злетів шолом. Я вибив з його рук зброю і мечем доторкнувся до шиї. Але тут глянув хрестоносцеві в очі.
І спогади охопили мене.

Звідусіль лунає тривожний дзвін. Ось під’їзжають вороги на конях. Моя жінка біжить, прикриваючи собою сина Давида, але її убивають списом.
Давид тікає подалі від цього місця, та його хапають і в’яжуть з іншими полоненими. Восьмирічний хлопчик без зупинки кричав:

- Батьку, батьку, врятуй мене!
Та на мене навалилося аж чотири лицарі і я не зміг навіть підійти до нього. Ось мене вдарили чимось по голові і я чув лише голос сина:
- Батьку, врятуй мене! – та потім і він затих.

Я ледве зміг відвести очі від лежачого на землі хрестоносця.

- Давиде, синку, це ти?
- Батьку! – я подав йому руку і коли він піднявся, то обійняв Давида.
- Як же це, синку?

Та тут очі його напружено подивилися через моє плече.

- Ні, не роби цього! – закричав Давид, але спис одного з німців вже летів.

Відштовхнувши мене, син загородив батька собою і прийняв удар.
Мертве тіло хлопця впало мені на руки.
- Ні! – я не міг вже тримати цей біль і рушив бити ворога.

Взявши німців у полу кільце, ми стали тіснити їх, та тут із лісу виїхав князь із кіннотою і замкнув коло. Почалася справжня битва.
Та тут сталося незвичайне. Лід під ворогами став тріскатися і вони падали у воду та через залізні та важкі лати виплисти не могли.

Так і скінчилася Чудська битва. Деяку частину Тевтонського ордену поранили, деякі вбігли, а деякі потонули.
Я повернувся у Новгород і написав цю історію нащадкам на повчання. Щоб кожен із вас вірив навіть у найдивніші бажання та жив по справедливості.

Написала Пантюх Марія, 16 років, місто Суми