Всі публікації щодо:
Розвиток мовлення
Творчі роботи наших відвідувачів
Оля Мацишин
Cон
Темний провулок… По сірому асфальту безжально гуркотить дощ. Одноокий старенький ліхтар тьмяним поглядом вдивляється вдалечінь. Поволі іду вперед. Відчуваю страх від такої близькості з темрявою. Вона повсюди… Пеленою огортає тіло, нахабно заглядає в перелякані очі і намагається відгадати мої думки. Ніколи не любила темряву. Вона завжди несе в собі приховану загрозу. Ось і зараз відчуваю, що позаду ховається небезпека. Пронизливий холодний погляд, важке дихання, приглушені кроки… Тримаю себе в руках, але страх, наче вірус, поволі вражає кожну клітину тіла. Інстинкт самозбереження наказує прискорити ходу, ще мить … і я, не оглядаючись, біжу назустріч вітру. Сльози змішалися з краплинами дощу і затуманили зір. Чуже місто, переплетення темних вуличок і провулків, і жодної живої душі навколо. Лише я і хтось позаду мене. Він іде по моєму сліду, дихає в спину і ось - ось наздожене! З останніх сил біжу вперед, аж раптом переді мною виростає кам’яна стіна, глухий кут…Крик болю і досади виривається з потрісканих губ. Дороги назад немає! Остання краплина надії сльозою покотилася по розпашілій щоці. Відчуваю, як мій переслідувач лукаво усміхається і поволі підходить все ближче і ближче. Заплющую очі, фізично відчуваю холодне лезо на тендітній шиї. Ну ось і все… Кінець…
„Дз-дз-дз-дз-дз-дз-дз-дз”,- черевань-будильник несподівано повернув мене з країни небуття. Перелякана, виснажена, тремтячими руками протираю заспані очі і механічно торкаюся шиї.
„Нічого… Значить це був сон, просто страшний сон ”, - заспокоюю власну стривожену свідомість. Але серце і далі неспокійно тріпотить в грудях. Занадто реально і занадто страшно…