Творчі роботи наших відвідувачів
Конкурс на кращу творчу роботу 2010 року

Автор: Олена Акульшина

„З журбою радість обнялась…” (за творчістю Олександра Олеся)

Пісня „Сміються, плачуть солов’ї…” давно вже стала народною, але в неї є автор – український поет Олександр Олесь. На жаль, його творчість – це ще одна сторінка, зумисне вилучена у свій час із нашої літератури: постаті Б. Грінченка, М. Зерова, Г. Косинки, М. Хвильового, О. Олеся та багатьох інших донедавна були „білими плямами” в культурі українського народу.

Весна… Пора пробудження природи, коли зі свіжим подихом вітру все сповнюється новою жагою до життя. Весна… Пора народження кохання, чистого й невинного, мов золотий промінчик сонця. І квітку цю, що зацвітає лиш один раз на цілу вічність, О. Олесь вважає безсмертною:

Квітки любові розцвітають

Єдиний раз, єдиний раз.

Вони ніколи не вмирають

І вічно жалем ранять нас…

Життя й творчість О. Олеся сповнені радощів і смутку, захоплень і розчарувань, глибоких душевних борінь і розпачу.

Тематичні обрії поезії О. Олеся досить широкі, і в них звучить відгомін першої російської революції 1905 р., на яку він покладав великі надії:

Браття, вставайте,

Сонце стрічайте:

Ранок встає.

Від першої збірки творів поета, шо вийшла в Петербурзі під назвою „З журбою радість обнялась” (1907 р.), повіяло молодою свіжістю, здоровими настроями душі, яка прагне змін на краще. Після поразки революції поета пригнічувало примирення, рабське мовчання сучасників. Бадьорі й радісні тони знову зазвучали в його поезії в дні Лютневої революції 1917 р., та тривога не полишала й тоді великого поета, бо він бачив, як „воля кров’ю сходе…”

Не прийнявши Жовтневої революції, Олесь емігрує за кордон, де видає декілька своїх збірок: „Чужиною”, „Кому повім печаль мою”, „Княжі часи”, у них переважають настрої самоти й приреченості, туги за Батьківщиною. Не раз поет поривався до України, але його стримували сумніви: там один за одним гинули письменники.

1923 р. в Україні було видано збірку сатиричних поезій „Перезва”, Олесь шкодує не тільки „землячків”, що „перегризлись”, як собаки, а й себе, розчарованого й зневіреного.

Останні рядки й дні життя О. Олеся опечалені фашистською окупацією Праги, тяжкою хворобою, звісткою про загибель сина, замордованого в концтаборі, передчуттям близької смерті. Умираючи, поет благав:

О, принесіть як не надію,

То крихту рідної землі!

Я притулю до уст її

І так застигну, так зомлію…

Говорячи про значення творчості О. Олеся, не можна не згадати його твори для дітей, писання віршів і казок для малечі давало йому в емігрантські роки втіху… а ліричні твори поета здавна привертали увагу композиторів, серед яких М. Лисенко, К. Стеценко, О. Білаш та інші.

Найкраща поезія О. Олеся – це справжній скарб нашої літератури; оцінюючи творчість поета, Д. Павличко сказав: „Слово Олеся без золота, без каменю, без хитрої мови світить нам і світитиме нашим нащадкам, як діамант людської щирості”.