Творчі роботи наших відвідувачів
Конкурс на кращу творчу роботу 2010 року

Автор: Олена Акульшина

Творчість Григорія Сковороди як відображення народних ідеалів і прагнень

У свідомість сучасників і нащадків Григорій Сковорода вввійшов як народний вільнодумний філософ, як мандрівний учитель життя. Висока освіченість не віддаляла його від простого народу, він прагнув бути „чорною сковородою, що пече білі млинці”, тому й твори свої передусім адресував тим, хто жив під солом’яною стріхою, вбачаючи в цьому сенс свого щастя, призначення на землі.

Відомо, що твори Г. Сковороди ввійшли до репертуару кобзарів і лірників, а один із них („Всякому городу нрав і права”) використав І. Котляревський у своїй п’єсі „Наталка Полтавка”.

Як людина свого часу, як представник просвітительської ідеології Г. Сковорода видобуває свою філософію на вчення про „природну” людину й шляхи досягнення нею щастя; у природі, перед Богом, на його думку, всі люди рівні. Суспільна організація породжує суспільну нерівність, тобто експлуатацію панівною верхівкою низів, що є неприродним, невластивим самому єству людини, а тому автор заперечує не лише наявний соціальний лад, а й будь-яку експлуатацію.

Хижацьку сутність панівних класів розкриває Сковорода у вірші „Всякому городу нрав і права”, сатиричне спрямування якого відображає позицію трудового народу.

Поет також не сприймає світу, що руйнує в людині людське, - прагнення до чесної праці, бажання мати серце, „як чистий кришталь”… І його найперше цікавлять одвічні людські моральні й духовні цінності, головне для нього – подивитися в корінь, з’ясувати причину всіх людських бід, яка, на думку просвітителів, полягала у відступах від Богом заведеного порядку, природного життя, цей погляд знайшов відображення у „Баснях харьковскіх”, мудрість байок Сковороди – це в основі своїй мудрість трудящої людини з її розумінням добра й зла.

Із джерела народного уявлення про світ, народного розуміння першооснови щастя – і мотив вільної, незалежної людини, тема „вольності” є однією з провідних тем у творчості Г. Сковороди.

О, когда б же мне в дурні не пошитись,

Дабі вольности не могла как лишитись.

Волю автор ідеалізував не тільки у творчості, а й у житті. Уникаючи будь-якої залежності від суспільства, місця й обставин, він у товаристві пса ходив від села до села, не маючи з собою жодного добра, крім кількох книжок, а тому й заповідав на надгробку своєму написати : „Світ ловив мене, та не впіймав”.