Всі публікації щодо:
Розвиток мовлення

Творчі роботи наших відвідувачів

ВЛУЧНИЙ ПОСТРІЛ

- Фено! Іди до мене! – чую я. Це мене мама додому кличе. Звуть мене Фена, я – восьмирічна жителька Херсонесу. Спочатку я жила у місті Мілет, але далі ми переїхали сюди.

Наше місто вже майже збудоване. Є у ньому навіть театр, який стоїть просто неба і у якому ми дивимося цікаві вистави.
- Фено!
- Іду, матусю! – і я побігла додому, обідати.
У невеликій кімнаті, на другому поверсі нашого будинку стояв стіл. Мати тримала на руках мою молодшу трьохрічну сестричку Тару. Тут до кімнати зайшов батько.

- Татку! – зраділа я і підбігла до нього. Мій тато – воїн. Він їздить у різні походи та не дуже часто буває вдома. Татко поцілував мене. Та раптом…
- На стіни! Скіфи нападають! – почулося з вулиці. Тато вибіг з кімнати

- Фено, швидше сюди! – покликала мене мати. Як же мені набридло ховатися у кімнатах! Я теж хочу захищати місто!
- Фено!
- Почекай, матусю, я зараз, - і я гайнула на вулицю.
- Татку! Татку! Та де ж ти? – я бігла серед вуличної метушні. Воїни, жінки та діти, усі кудись поспішали. Раптом я побачила дробину, яка вела на стіну. Не довго думаючи, я залізла по ній на гору. Внизу, далеко від мене, стояло численне скіфське військо. Раптом мене зачепив списом якийсь воїн.

- Обережніше! – сказала я.
- Дівчинко, що ти тут робиш? – спитав воїн.
- Я? Я татка шукаю. Мене звуть Фена.
- А мене – Архест. Я – командир нашого війська.
- Гей, ви там, на стіні! – почулося з низу, - я – ватажок скіфів. Ми завоюємо ваше місто та заберемо усе ваше майно. Або підкоріться нам, або ми вас знищимо.

- Ми, греки, вільний народ. І ми ніколи не підкоримося вам! – відповів зі стіни Архест і шквал стріл полетів на скіфів. Але вони прикрилися щитами та пустили стріли у відповідь.
Архест підхопив мене та поніс до найближчої білісти.(баліста – це пристрій, схожий на лук, у якого тетиву намотують спеціальною ручкою, бо вона дуже туга і випускають стрілу.)

- Посидь тут, - сказав Архест, - я скоро повернуся. Приглянь за нею, - сказав він воїнові, який сидів поруч, а сам кудись пішов. Воїн накрутив ручку і з балісти вилетіла стріла. Воїн знову натягнув тетиву, але раптом скіфська стріла влучила в нього. Я, не довго думаючи, натиснула на ричаг та вистрілила. Стріла точно влучила у скіфського командира. От так постріл! Невже це я?

Раптом вогняна стріла влучила у мою балісту. Я відскочила від неї. Шквал стріл летів над моєю головою.
- Бережись, Фено! – почула я. Архест підбіг до мене та прикрив щитом, але одна зі стріл попала у нього. Командир упав додолу. Я побігла до найближчого воїна.

- Там Археста стрілою поранило!
Воїни підбігли до командира та понесли його в лікарню. Я пішла за ними.
- Фено! – почула я. Це був мій тато.
- Тату, там таке… – і я розповіла батьку про свої пригоди.
Далі скіфи відступили, бо не могли воювати без командира. Архест скоро одужав та ми з ним потоваришували. Він часто став брати мене у походи та вчити цікавим речам.

На цьому і скінчилася моя пригода. А цей день запам’ятався на все життя.

Написала Пантюх Марія, 16 років, місто Суми