Всі публікації щодо:
Розвиток мовлення
Творчі роботи наших відвідувачів
Ваколюк Вікторія — Власні твори
Гуморески
Кролик
Сидить з малою донькою
За книжкою мати,
Научає дівчинку
Усе рахувати.
- Ось поглянь сюди,
Скільки зайченят?
Точно там десяток
Сіреньких малят.
Донька бере мовчки
Книжечку до рук,
Незабаром каже:
- Рівно дев’ять штук.
- Так? А де ж сховався
Останній вухатий?
Подивись: тут дев’ять,
А оце десятий!
Глянула, що в мами,
Як шарик за ролик.
-Мамо, дев’ять зайчиків,
Десятий – це кролик!
Захисник
Тротуаром Петро
Йде широким кроком,
А йому назустріч кум
Із синцем під оком.
- Що з тобою сталося? -
Перший запитав.
- Та свою кохану
В бійці захищав.
– Від злодюг триклятих,
Як кажуть Новини?
– Та ні, куме, гірше:
Від злої дружини!
Сторожовий пес
До кума кум
У гості прийшов,
Рано вечором
В хату зайшов.
- Здраствуйте! – каже, -
На вулиці сніг.
А що то у вас
Вкриває поріг?
- То у мене
Собака новий,
Та не простий,
А сторожовий!
Мчить, як стріла,
Виє, як вітер!..
- Тю, а я об нього
Ноги витер!
Де живе вовк
Тримає мама книжку
Про звірів лісових
І вчить малу Оришку,
Хто де живе із них.
- Зайчики живуть
в кущах на цій горі,
борсук, лисиця, кріт –
у земляній норі,
бобру в загаті
Тепло й на морозі,
Ведмідь впадає в сон
Зимовий у барлозі,
А вовк… – тут раптом
Тато засміється:
- А вовк живе, Оришко,
Де коли прийдеться.
Поговорим
Дві дівчини Катя й Оля
З малечку дружили.
Одну парту вдвох ділили,
Всяк разом ходили.
Але якось так зуміли
Тарілки побити,
Що пообіцяли
Більш не говорити.
Катя зрушує мовчанку
На лабораторній:
- Добре, Оля, поговорим
Завтра на контрольній.
Не до сміху
Чи ви чули, люди, новину:
стукнуло сто років чабану -
все життя й робив, що вівці пас…
Привітали його друзі й на цей раз.
Десь на радіо знайшли куму свою -
братиме у діда інтерв’ю.
Дід приїхав із карпатських гір:
в центрі Львова радіоефір.
Посадили діда за стола
та й питать ведуча почала:
“Ви були в усіх Карпатських селах,
чи траплялись випадки веселі?“
Каже дід: “Було, давно було,
я овечок пас за все село.
Всіх пригнали я і ще Хома,
дивимось: одної десь нема.
Хочте мені вірте, хочте ні,
та селом шукали аж три дні.
Як знайшли - забили, та й усе,
більш її гулять не понесе“.
Думає ведуча: хоч ти плач,
утікає радіослухач,
та й гадає: може, ще мине?
“Чи траплялось, діду, щось сумне?“
Каже дід: “Було, давно було,
я овечок пас за все село.
Як усіх пригнали під кінець,
десь був загубився баранець.
Я би Вам брехати не хотів:
всім селом шукали аж п“ять днів,
а як відшукався баранець,
тут то йому і настав кінець“.
Думає ведуча: їй гаплик,
чутно в коридорі шефа крик.
На очах надія раптом блисне:
“Чи траплялось, діду, щось трагічне?“
Каже дід: “Було, давно було,
я овечок пас за все село.
Тут вже не до сміху, скажу вам,
бо тоді я загубився сам…“
Не догодиш
До баби навіть правнуки
Приїхали на свято.
Почали до Великодня
Хату прикрашати.
Попереджає внук небогу,
що в баби тонкий смак:
як гарно ти їй не роби,
для неї все не так:
там криво рушники висять,
не так мели хатину,
і загадала баба внуку
заслати скатертину.
Старався хлопець, аж змарнів,
Мостивши полотнину,
Щоб рівною була з боків,
Без жодного загину.
Прийшла бабуся глянути,
Зіперлась на карниз:
- Ну хто ж це скатерть застеляє
Отак квітками вниз?!
Оце так здоров’я
-Як ти терпиш свою жінку?-
Кум у кума запитав.
-Я б не витерпів, якби хтось
На мене весь день кричав.
Вона ж тягне гидку сварку,
Як співачка свій куплет…
І зітхнув Петро сумливо:
- В мене вже імунітет.
Застаріле побачення
Вирішили дід і баба
Свою молодість згадать –
На побачення сходити
У свої шістдесят п’ять.
Дід умився, причесався,
Квіти і цукерки взяв,
Та на місце романтичне
Потихенько почвалав.
Жде годину, дві, чотири,
Ще чекає – все дарма!
Його баба не приходить,
Все її нема й нема…
Розсердився дід на жінку,
почвалав назад у дім.
Як заходить – сидить баба
В сарафанчику новім.
-Ти чого це не прийшла?-
Дід насуплено спитав, -
Я це що, дарма цукерки
І букета купував?!
Ждав тебе аж три години!
Ти забула чи здуріла?!
Баба очі опустила:
- Мене мама не пустила…