Всі публікації щодо:
Розвиток мовлення

Творчі роботи наших відвідувачів

На зустріч вітру

Мене звати - Скрипченко Максим. Мені 12 років. Мені подобаються різні твори та я ще вмію писати своі. Прочитайте, непожалкуйте(так говорять моі знайомі!! Новела --------

- Скажи скільки тобі років?
- 14
- А до сих пір прогулюєш уроки з якимось хлопцем!
- З ким хочу з тим і прогулюю.
- Давно не куштувала батога?
- А я… втечу з дому

- Я тобі втечу!!! Ти тепер під домашнім арештом.
- Ти не змусиш мене!
- А ти мені ще вказувати будеш! Ніяких тепер ‘’гульок’’
- Все я з тобою більше не розмовляю…

Таке було її невгамовне дитинство, та що ж поробиш коли мати виховує свою дочку без батька. Він, ще коли їй було 7 рочків, загинув у бандитській перестрілці. А Рита вся в батька, жити не може без екстриму! Та ще й пишається тим, що в неї батько був головою злочинного угрупування ‘’зірка’’, як вона сама назвала.

Скільки відтоді пройшло нещасних годин! А для мене школа ставала рідним домом, бо мене кожного дня викликали до школи. Навіть не із-за прогуляних уроків, а тому що Рита, то вікно вибивала, то комусь носа зламала… Ви навіть не можете уявити, як це тяжко. Я боюся її відправляти в дитячий табір для відпочинку на літо, адже хто зна, що вона знову накоїть. Та одного разу все змінилося.

Якось вона прибігла додому радісна, зробила уроки ( що мене дуже здивувало ) і пішла прасувати собі одяг у школу. Зазвичай вона ходила у джинсах і футболці, а замість нормальної куртки одягала порвату : ‘ Нічого ти не розумієш! Це в нас мода така’.

І одразу ж лягла спати, навіть не йдучи на вулицю. Прокинулася вранці, поснідала, одягла шкільну форму(!!!), причесалася і хотіла вийти, коли я її зупинила.

- А чому ти шкільну форму одягла?

- Мам давай пізніше, бо в школу запізнюся…

Побачивши, як вона вийшла з хати, я швидко одягнулась і почала слідкувати за нею. Все-таки я думала, що вона пішла в якесь інше місце, але не в школу! Та яке було моє здивування, що це не так! Вона дійсно пішла в школу.

З великим нетерпінням чекала я свою дочку зі школи. І ось вона прийшла. Стомлена. Показує свій щоденник. Розуміючи, що там щось погане ( адже вже звикла ) взяла ручку, щоб підписатись під червоним зауваженням, та його не було, натомість побачила 3 одинадцятки. Певно, якась нормальна мати кинулась би цілувати Риту, та я навпаки накричала:

- Боже! Ти вже і наркотики вживаєш!
- Нічого я не вживаю!
- Тоді скажи, як ти отримала ці оцінки!
- Вивчила домашнє завдання.
- Справді?
- Так.
- Навіщо?
- Розумієш, до нас в клас перейшов новий хлопець і він – відмінник. Всім дівчатам він одразу сподобався. І мені теж! Та й я помітила, що він весь час задивлявся на мене і дівчата кажуть те ж саме. Я підійшла до нього, а він сказав, що якщо я хочу з ним зустрічатися, я мушу стати нормальною дівчиною.

Почувши це, я невимовно зраділа, адже тепер можна гордитися дочкою. Тепер мене не будуть викликати в школу. Тепер я можу дихати спокійно.

- Я думаю, мамо, що ти не будеш суперечити нашим зустрічам, адже я все-таки скоро випускаюсь зі школи, вже доросла.

- Ні, ні, що ти, це ж твоє життя.

Спостерігаючи, як зраділа Рита, я вперше в житті перестала сумувати. Я підійшла до неї і домовилася піти завтра в магазин і зайнятися шоппінгом, так як їй тепер потрібен новий чудовий одяг.

Так пройшли два з половиною незабутні роки. І ось Рита прибігла до мене і сказала:
- Мамо, я зараз до Назара, бо він мені зателефонував і сказав, що в нього щось важливе, я піду добре?
- Звичайно!

І щось я відчувала. Я відчувала, як прийде додому дочка і скаже, що Назар запропонував їй руку і серце! З однієї сторони – радість. Дочка виходить заміж. А з іншої, вона ж мене покине і переїде до нього. А що мені, старій робити? Та коли Рита прийшла я приховала сум:

- Він мені запропонував одружитися!
- А ти що?
- Ну звісно ж погодилася!

Тут мене кольнуло в серце. Сталося те, що очікувалось. Та я обняла дочку і побажала їй щастя

Через 2 місяці вони одружилися. І ось через декілька прожитих тижнів разом вони попросили, щоб я навідалась в гості до них. Побалакавши, пішла додому. Більше вони мене в гості не кликали.

Цілий рік я не бачила свою доньку… І ось настав той день, коли я справді збожеволіла. Я подзвонила Риті. Не витримала:
- Рито! Я хочу, щоб ти прямо зараз покинула свого чоловіка! Я не хочу, щоб ти з ним жила!

- Але чому? Чим він тобі не вгодив, адже він весь час був дуже добрий до тебе!
- Швидко!
- Я цього не зроблю! Бо я його кохаю!
- А заради мене зможеш?
- Вибач мамо…
Не витримавши я зателефонувала в міліцію до свого знайомого. На наступний день міліція ввірвалася до Рити і Назара в помешкання і знайшла ( підставні ) наркотики. Назар сів на 8 років у в’язницю. Моя донька оплакувала кожен день його. Рита переїхала до мене. Все стало на свої місця. Я, здається була задоволеною, та моя дочка – ні. Весь час ходила вона до нього.

Та ось після такої прогулянки, Рита чомусь не приходила додому. Я хвилювалась, дзвонила їй на мобільний, але вона його відключила. І тут засигналив мій телефон. Я нервово взяла трубку. Мені повідомили, що моя дочка Рита покінчила життя самогубством…

Пройшло декілька років і коли я прибирала кімнату Рити, я знайшла лист. В ньому розповідається про те, що Назар помер у в’язниці під час примусових робіт. Дата отримання листа була тою ж, коли мені повідомили про смерть моєї кровинки…