Всі публікації щодо:
Розвиток мовлення

Творчі роботи наших відвідувачів

Оля Гуртовенко

Я не малюю червоним

І в кожного воно своє. Таке різноманітне і непередбачуване. Таке неповторне і улюблене. Не завжди, але в глибині своєї душі ми завжди щасливі за те,що в нас є життя. І скільки радості в це слово вкладено. Але радісних і дійсно щасливих днів, ось так зходу, ми згадаємо дуже мало. Під впливом власних думок ми вигадуємо собі горе. А здатна до матеріалізації думка не може відмовити проханню людини і здійснюється, здійснюється, здійснюється…

Ох, вже ці люди! Шукають себе роками. Такі зациклені на власних потребах. Вільно дихається тепер не тільки за присутності кисню. Прозорі роздуми літають поряд. І мрією їх не назвеш, і реальністю навіть не пахне. Зараз, у всякому випадку. Безглуздо, на мою думку, називати мрією те, що ти хочеш отримати у майбутньому. Тому що мрія це те, що ніколи не здійсниться, те, що залишиться простою світлою фарбою у нашій, затьмареній власними думками, свідомості.

Мрія – таке гарне і милозвучне слово. Мрія пахне казкою. Такою чудовою. Дитячою. Ще зовсім не збагненною живою казкою у серці.

Але водночас ця казка наче сигнал „Стоп”, тому що вона – це наше минуле життя, про яке ми дізнаємося з книг. Думаємо, що тоді було все просто і безхмарно. Але у час, коли ці книги про нас писались – так само йшов час, так само боліла голова про невирішене. І лише якийсь розумник у трьох рядках з обов’язковою присутністю „..і жили вони довго і щасливо”, створив нам наші сьогоднішні мрії минулого. Але не можна жити минулим, коли перетворюєш і майбутнє у мрію.