„Просвіта” поза її межами. З публіцистики діаспори Кулеба Євген

Творчі роботи наших відвідувачів

100 років „Просвіті”. ? Кула: Рідне слово, 2007.

Маючи допитливість до розвитку подій в українській діаспорі, що означає, до речі, розпорошеній по усьому світі, частині українства, інколи можна дійти до думки, що вона, тобто, діаспора, саме збереглася. Вона знаходить вихід, і завдяки їй витворюється зв’язок. Як не шокуюче чи, здавалося би, паранормально. Заглиблюючись у вивчення праці діаспори, відкриваємо для себе нову, дещо видозмінену, але прибережену, надто цікаву вкраїнську суть.

Із чим порівняти? Зі збереженим пилом рукописів? Рідкісною технікою вишиття, що раптом визирає посеред інших народів? Новим розселенням? Старим на нове? І коли шукати єдність, то мати на увазі одне — утримування справжнього якнайдовше та наскільки це можливо.

Звичайно, маємо фактичний підхід і простежуємо його реалізацію без будь–якої філософічності. До прикладу, з’ясуємо ситуацію, що загалом, можливо, виглядає кращою для українців з діаспори у Сербії, аніж для теперішнього стану подій для „більшості” в Україні. І поміркуємо над питанням типу „а чому так склалося і як”…

Хоча про діяльність українських етнічних організацій за кордоном відомо загалом небагато. Можна було б навіть почати стверджувати, що ця діяльність як така не мала повноцінного розвитку. Та занадто легко було б оцінювати дану ситуацію, не вникнувши у простір посталих перед нами питань. Тут звертаємо увагу на три ключові моменти для розгляду: за яких умов відбувалось об’єднання українців за кордоном, яким чином велася підтримка громадських організацій і яку роль у цьому процесі відігравала співпраця держав. Опираючись на книгу просвітянина і громадського діяча у Сербії Євгена Кулеби „100 років „Просвіті”, присвячену сотим роковинам від заснування товариства „Просвіта” в Боснії” (до цього часу вийшла ще двомовна книга Євгена Кулеби „30 років організованого життя українців у Кулі та 20 років Товариства ім. Івана Сенюка“, до ювілеїв 2001 року), переглянемо у межах історії етапи творення і активності об’єднаних українців на територіях колишньої Югославії, зокрема — у Боснії до Другої світової війни та в Сербії від війни по сьогодні відповідно до кожного періоду, а також з’ясуємо сучасний стан подій в українській діаспорі „Просвіти” і спостерігатимемо її працю у світовій спільноті.

Видання „100 років „Просвіті” містить попередню інформацію про витоки самоорганізування українського народу на Наддніпрянській Україні та у Галичині. Подано відомості про заснування 1848 року у Львові „Галицько –Руської Матиці”, хоч ,як писав згодом Михайло Возняк, професор Львівського університету, вона не досягла мети у своїй програмі. Автор наголошує на тому, що діяльність львівської „Просвіти”, заснованої у 1868 році, здійснила вплив на формування осередків „Просвіти” в Боснії, Хорватії, де з кінця 19–го століття знайшли прихисток тисячі галицьких українців–переселенців. Отже, давніша „Просвіта” на Україні непогано розгортала свою діяльність тут, на українських теренах.

Перша спроба організувати „Просвіту” у Боснії датується 1907 роком. Здійснена за поданням та заохотою о. Фелікса Щурка. Програмними завданнями такого об’єднання були: національно–патріотичне виховання, нагляд за моральним вихованням молоді. У цьому контексті — організація курсів грамоти рідною мовою, ознайомлення з національною історією, літературою, мистецтвом, організація різноманітних курсів з господарювання і ремісництва, і - боротьба проти алкоголізму та інших негативних явищ. Після Першої світової війни, у зв’язку зі складними зовнішніми обставинами центр діяльності товариства „Просвіта” переноситься до Хорватії, а точніше - до Загребу. Умовно цей час поділено на два періоди: з1923 по 1933 та з 1933 по 1941 роки. У перший термін „Просвіті” мало вдалося реалізувати. У Загребі було організовано декілька диспутів та концертів. Зі значних подій - урочиста академія, присвячена 25–літньому ювілею Митрополита Андрея Шептицького. А з 1933–го починається новий етап у розвитку Товариства - схвалено новий статут, згідно з яким „Просвіта” мала право засновувати філії і читальні в усіх осередках, що обумовлювало поширення її діяльності.

Але всю діяльність і в Хорватії, і у Боснії припинив початок Другої світової війни на просторах Югославії 1941 року. Після закінчення військових дій настав період комуністичного режиму з репресіями, не тільки для української інтелігенції, заборони будь–якого самоорганізування національних громад, будь–якої активності для церковних організацій. Та ентузіасти пристосовувались до умов, діяли. „Рівень культурного досягнення українців до початку громадянської війни в Боснії та розвалу Югославії був як не понад, то напевно на рівні досягнень „Просвіти” до початку Другої світової війни в 1941 році. Про це свідчать численні існуючі документи”(*Євген Кулеба). Стан культурного життя українців у Сербії значно покращився після заснування Української Національної Ради в Боснії 1965 року. І цю подію можна вважати переломною для відродження українців на пост–югославському просторі. Створюється додаток до газети русинською мовою „Руске слово”, проводяться фестивалі культури, факультативні заняття з української мови та національної культури. У жовтні1970–го випущено перший дитячий журналик „Малий українець”, згодом офіційно зареєстрований, але із менш „провокаційною” назвою „Соловейко”. Вперше відбувся виступ драмгуртка на театральній сцені із виставою „На перші гулі” за твором Степана Васильченка. У 1979 році формується танцювальний колектив „Коломийка”, а пізніше як український гурток у рамках Культурної інституції „Сірміюм?арт”. Але через неотриманий до того часу статус національної меншини, українці, і тоді новостворені гуртки не мали достатніх матеріальних можливостей для здійснення своєї праці.

Окрім зареєстрованого Культурно?мистецького товариства імені Івана Сенюка в Кулі не існувало інших інституцій, тож Євген Кулеба та Іван Терлюк виступили у співпраці за створення організації на ідейних програмах товариства „Просвіта”, котре діяло до Другої світової війни. У 1988 році українці вимагали від уряду одержання дозволу на заснування „Товариства української мови, літератури і культури Воєводини”. Ця ідея спричинила опір деяких керівних осіб бюрократичного уряду і мала незначну підтримку від представників офіційно визнаних національних меншин. Незважаючи на це, 16 грудня 1989 року в Новому Саді відбулись Застановчі збори Товариства, ухвалено статут, передбачено програмні завдання, обрано Головну раду, що сформувала комісії. І, нарешті, 29 січня 1990 року під №743 зареєстроване у Міському секретаріаті внутрішніх справ Нового Саду - „Товариство української мови, літератури і культури Воєводини”. Тієї ж зими було організовано філії у Кулі, Вербасі, Сремській Мітровиці. Діяльність українців розгорталась, а особливим поштовхом для цього були події на Україні, коли з політикою „гласності” з’являлось більше проявів відродження нації. 3 червня 1990 року у Воєводині вперше прозвучала перша передача українською мовою по Радіо Вербас–Кула. Почалися творчі поїздки із запрошеннями на Україну.

З вибухом війни у Хорватії і Боснії та з початком розвалу державної цілісності Югославії, починається складна ситуація і для нацменшин. 24 жовтня 1992 року Іван Терлюк пропонує припинити діяльність товариства на деякий час. Після того, як його пропозицію не прийнято, зрікається головування Товариством. На згаданих зборах обрано головою Товариства Євгена Кулебу, котрий, маючи достатньо переваг для розвитку діяльності, наполегливо підтримував і зміцнював його. „По батьковій лінії дід Євгена Василь Кулеба, родом зі села Осталовичі Перемишлянського району Львівської області, був один із малочисленних переселених українців із вищою освітою. Він особисто був знайомий з численними передовими діячами галицької інтелігенції на початку 20 століття у Львові, серед яких і з Іваном Франком.

Між двома війнами, за Королівства Югославії, дід Василь займав посаду сільського війта, був одним зі засновників та довголітній керівник читальні Товариства „Просвіта“ в Прняворі, першій колонії переселених українців із Галичини до Боснії, понад 40 років очолював церковне братство церкви Преображення в Прняворі.” (*Євген Кулеба)

Євген Кулеба використовував можливу нагоду для найрізноманітніших активних дій. Для початку під час навчання стає наймолодшим учасником, депутатом із Прнявора, на засновчих зборах Української національної ради у Баня-Луці в 1965 році, бере участь „у підпільному перенесенні „заборонених“ матеріалів із Радянської України на захід”. З часом, відповідно до умов, змінює досить багато видів діяльності: ініціатора, організатора, музиканта, диригента хору й оркестру, соліста–співака, театрального режисера, поета, декламатора.

З 1981 року Євген Кулеба є членом Спілки журналістів Сербії. З 1996 року його прийнято до Спілки журналістів України, працює офіційним кореспондентом львівської газети „Молода Галичина“ та СТБ-каналу в Києві.

Євген Кулеба заявляє про себе також і як літератор, в ранній молодості, будучи студентом у Баня-Луці, розпочинає писати поезію. Це твори переважно національної тематики. Вони надруковані українською мовою в календарях, часописах та „Літературному слові“, які друкувалися русинською мовою у Новому Саді, в “Новій Думці“ у Вуковарі, Хорватія, в “Українському слові“ у Воєводині, “Молодій Галичині“ у Львові, в україномовних підручниках, які друковані в Сараєві, Боснія і Герцеговина, та деяких україномовних газетах у Словаччині, Польщі та в Західній Європі. Євген Кулеба також займався перекладацькою працею з української на сербську мови наукових матеріалів з історії та літератури.

За час свого керівництва Товариством, Євген Кулеба організовує Літні школи україністики зі зростанням розмаїття програм для дітей і молоді: навчання, лікування, культурна та спортивна програми. У допомозі організації активну участь бере католицька церква. 23 березня 1996 року Головна рада Товариства затвердила рішення про заснування квартального часопису „Українське слово” про події з громадського й культурного життя українців у Воєводині.

Разом із політичними змінами в Югославії на користь демократизму відбулися зміни і в суспільстві, що позитивно вплинуло на діяльність товариства „Просвіта”. У співпраці з церковними урядами і Сестрами Служебницями НДМ проводяться духовні віднови для молоді, організовуються свята. „Просвіта” організовує літературно–музичні програми, виставки. Відбуваються прийоми делегацій з України… „Товариство “Просвіта“… зіграло величезну роль у культурному відродженні та збереженні й розвитку національної самобутності українців у Автономному Краю Воєводина, Сербія”.

Щодо міжнародної співпраці, то можна зазначити про непогані успіхи у цій сфері діяльності. Представники української громади з Сербії у 2001 році були присутні на Всесвітньому Форумі Українців, на Світовому конгресі українських молодіжних організацій, на з’їзді Європейського Конгресу Українців, у 2002 році - на маніфестації українських громад - перший Міжнародний Караван українських журналістів Європи „Разом у Європі”. У квітні 2002 року було підписано угоду про співпрацю Товариства „Просвіта” і національної радіокомпанії в Києві. 5 червня 2002 року Товариство „Просвіта” прийняте до організації Світового Конгресу Українців, підписано угоду про співпрацю між Товариством „Просвіта” і Всеукраїнським товариством „Просвіта” імені Т. Г. Шевченка, і т.д. до 2006?го.

У сучасних умовах товариство „Просвіта” існує і діє в новому складі Головної ради, зроблено деякі зміни у Статуті Товариства. Редколегія „Українського слова” також змінена. Представники Товариства „Просвіта” і надалі є делегатами різноманітних форумів та конгресів.

Як бачимо, для функціонування та розвитку Товариство потребувало нових умов, перш за все, зовнішніх, і, само собою, безпечного стану в країнах колишньої Югославії. Злагодженість роботи могла зводитись до декількох відповідальних осіб, чи залежати від статусу, чи від підтримки з української сторони. Такою неоднорідною склалась ситуація, що мусить викликати зацікавлення і у сучасному українському суспільстві.

Калинська Галина