Всі публікації щодо:
Розвиток мовлення

Творчі роботи наших відвідувачів

СОРОЧКУ МАТИ ВИШИЛА МЕНІ …

Українська сорочка-вишиванка. Вона ввібрала в себе теплоту сонця і за-пах трави, шум гаїв і голубінь небес, всю розкіш землі і смуток чарівної піс-ні. Нині ми сприймаємо мову вишитої сорочки здебільшого як сукупність ві-зерунків, гру кольорів, майстерність вишивальниць. А вона, між тим, народи-лася не тільки, як витвір мистецтва, а й як наш оберіг. Бо закодована була од-вічними життєдайними знаками сонця, землі і води. І захищала така сорочка, й сили додавала, й кохання берегла.

Сорочка належить до найдавнішого одягу наших предків. За княжих ча-сів в теплий період року довга сорочка, підперезана поясом, була єдиним одягом жінок і дівчат. За козацьких часів сорочки були без комірів, лише з вузькою лямівкою по краях зібраного на нитку полотна навколо вирізу шиї.

У давні часи вважалося, що сорочка може мати досить небезпечну і ма-гічну дію на здоров’я людини. Мотив „небезпечної” для життя сорочки часто зустрічається у фольклорі : парубок або дівчина засинають мертвим сном, одягнувши на себе нову сорочку. Тому, щоб знешкодити небезпеку, треба було здійснити відповідні заходи, одним з яких і стало нанесення вишивки.

Власне, тому орнамент і наносився на найбільш вразливі для людини місця – комір, пазуху, манжети.

Орнамент складався не просто з малюнків, а із своєрідних оберегів – хрестиків, що уособлювали сонце; ромбів, які символізували землю, та інших знаків, проти котрих, згідно з народними віруваннями, була безсила всяка не-чисть. Широко використовувався рослинний орнамент. Шию увінчувало без-перервне поєднання квітки, листка і пупянка, що символізувало народження, розвиток і безперервність життя. Вишивка на пазусі покликана захищати най-важливіші центри людини – серце і душу. Тому тут широко застосовували символіку винограду, яка розкриває радість і створення сім’ї. А багата ви-шивка на рукавах – оберіг і шанування рук трудівниці. Дуже популярною у вишиванках є калина – символ невмирущості роду, улюблене дерево нашого українського народу.

Кожен колір у вишиванці має своє символічне значення. Біле полотнище – символ невинності і чистоти. Його вишивали здебільшого червоними і чор-ними нитками. Червоне – колір сонця, символ життя і свободи. Чорний – ко-лір землі, означає добробут, достаток, іноді – смуток. Рідше вишивку допов-нювали мережива, виконані зеленими, голубими, жовтими і синіми нитками.

Найбагатшими орнаментами прикрашали сорочки молодих дівчат. У цих сорочках вишивали комір або планки навколо горловини, полички і уставки, рукави біля зап’ястя і самі манжети, а також пазуху і поділ. До речі, за ви-шиванкою можна було судити про трудолюбивість дівчини: чим багатша ви-шивка, тим вправніша і роботяща дівчина. Жодна дівчина не одягала матери-ну вишиванку, щоб не перейняти її важкий досвід. І ніколи дівчата не дозво-ляли переймати свій неповторний орнамент подругам, щоб ті часом не вкра-ли їхню долю. Значно скромніше оздоблювали свої сорочки заміжні жінки, переважно чорними і синіми нитками. Синій колір символізував довіру і безкінечність. У чоловічих сорочках – чумачках і українках – вишивалися уставки і манжети.

Та з особливим пієтетом наші предки ставилися до своєї першої сорочки – льолі. ЇЇ шили із крижми – полотна, в якому хрестили дитину. Коло пазухи вишивали кілька хрестиків синіми шовчиками на чисте і щасливе життя. По долу сорочечки вишивали білими нитками ялинки, щоб дитя добре росло і мало силу. Льолю не можна було підперезувати, щоб дитині не боліло всере-дині. Не було на ній і комірців, щоб у дитини не роздвоїлася життєва дорога. Таку льолю носили до дев’яти років. А потім міняли фасон – у сорочки з’яв-лявся комірець-стійка, обов’язково вишитий, щоб дитина швидше до людей доросла. І вже у 12 років дитині одягали „дорослу” вишиванку.

Найбільше цінується у вишиванці її чистота. Сорочка шиється тільки з бі-лого льняного чи конопляного полотна, за винятком траурної вишиванки, яка чорний колір. Вишиванка у давній уяві мала захисну магічну силу. Від цього побутує вислів „народитися у сорочці” – значить бути щасливою людиною. З часом магічний зміст забувся, проте з нього розвинувся зміст моральний : ви-шиванка стала уособлювати любов і відданість, що мали вберегти від усього недоброго. Ось чому саме сорочку дарує хлопцеві дівчина, синові – мати, чоловікові – дружина. Наречена, даруючи своєму коханому вишиванку, ще й прикріплює до її уставок барвінок, щоб в родині панувала любов, і колоски, щоб був достаток.

Чарівної сили набуває сорочка, яку вишивали з любов’ю, добрими думка-ми і чистими помислами. Така вишиванка захищає людину від усього злого. Про це, безперечно, знали ті далекі киянки, котрих зібрала чи не у перший гурт вишивальниць донька князя Ярослава Мудрого дев’ять століть тому. Згодом, коли Анна Ярославна виходила заміж за французького короля, то серед розкішного посагу везла в чужу країну і київські вишиванки. І (о диво!) не перед златом-діамантами, а саме перед вишитою сорочкою з України оні-мів від подиву Париж. До речі, вся Європа і нині німіє в захваті від вишива-нок і модельного вбрання в українському стилі Юлії Тимошенко. Тож хай ніколи не переривається золота нитка життя, якою вишивали наші матері і бабусі свою долю на наших українських сорочках.

Петров Олександр Олександрович