Всі публікації щодо:
Божук Миколая

Творчі роботи наших відвідувачів

Епістолярний мотив у Миколаї Божук.

Не маю камінне серце: Листи Миколаї Божук до Юрія Станинця. – Ужгород: Гражда, 2008.

Листування як жанровий різновид літератури факту прийнято вважати „найпростішим”. Мабуть, все?таки, через справді лаконічну його структурну модель: так повелося (і стало прецедентним), що кожен лист повинен мати заголовок у вигляді звертання чи привіту (або разом і те, і інше), власне текст того, що є бажаним для повідомлення, зрештою, кінцівку (можливо, постскриптум) та слова прощання (вдячності, заохочення, прохання, зізнання), та дату написання, місце написання і підпис автора листа. Щодо почергової наступальності змін у тексті листа, то вони варіюватимуть залежно від видів стилю написання. Переважно, проте, текстовій стилістиці слугуватиме епістолярний стиль. Можна натрапити й на деякі інші: частково публіцистичний, частково художній. Особливо зацікавить стиль із використанням мовних арго. Насправді, мова „звертань” чи „промовлянь” імітуватиме таки усе ж у листах розмовну. І „двоосібну”. Побіжно заторкуватиметься, можливо довколосущих осіб чи об’єктів, але листування таки приверне увагу до питання суттєвої „інтимності” письма.

Чи втрачатиме література, ніби вилучивши для себе епістолярні пам’ятки, пунктир отієї „інтимності”? Скільки лишається їй втрачати, зовсім залишившись без епістолярії…

Не тільки, однак, можна втратити логіку пізнання особи. Можна загубити, до речі, пов’язане зі структурою, розуміння часової відповідності, досягнення можливості вирахування обставин (як зовнішніх, так і внутрішніх), за яких відбувалося листування, умов, з яких воно виникало.

Якщо розпочинати розгляд подібних питань із самого початку, то слушно було б взятися за окрему епістолярну річ, висвітлюючи поміж тим й інші. Цим цінним досвідом слугуватиме добірка листів Миколаї Божук до Юрія Станинця „Не маю камінне серце”, котра належить закарпатській літературі. Звісно, літературі, то не тільки документалістиці, адже як Юрій Станинець, греко?католицький священик, став згодом відкритим для читання його творів іншими (особливо цікавим для теперішнього прочитання виявився його роман „Сусіди”, що вийшов нещодавно друком) письменником, так і Миколая Божук, котра попри плекання своєї професії вчительки, показала власний талант у створенні поезії.

Їхній наступний, спільний проект, знову ж мав належати багатьом. Його можна назвати самобутнім і у певному плані оригінальним, бо хоча жанр роману також входить до переліку можливих характерних для мемуарної літератури, мало цього, даний твір був „романом” у листах” і мав при цьому й відповідне значення теж.

Усілякий час крутився довкола… Тоді, коли відбувається полонізація більшості західноукраїнських земель, для закарпатців „політично характеризує цю добу довір’я до Праги” (ЕУ), що чомусь створює або ауру змушеного бездіяльного мовчання, чи тихого діяння. Усе ж, вони намагались працювати, утворювати об’єднання, організації. Твори письменників писались і навіть помалу видавалися.

У той час Юрій Станинець та Миколая Божук були студентами. І належали до небездіяльних. Умови, що складалися для Юрія Станинця та Миколаї Божук, зовнішньо, здавалося б, були подібні. На вихідні чи свята, або канікули кожен з них був зі своїми рідними, а час навчальний проминав в Ужгородській вчительській семінарії чи Духовній семінарії, та в гуртожитських помешканнях. Слід зазначити, що були оці обставини, що впливали на їхнє спілкування — обставинами таємничості. „Думаю, що листок дійде до Ваших рук і що зміст єго, кромі Вас, і найближша особа не буде знати” — такі слова зустрічаємо вже у першому із дванадцяти листів Миколаї до Юрія. Йдеться також і про відчуття невідомого для самої неї Миколаєю — „Ось так я надумалась і ніяким способом не могла відважитись Вам той лист передати, але положила до шуфляди, де стоїть ще і десь. Пишучи, думаю на то, яким способом передати лист”.

Другим важливим елементом у її листах, їхнім тематичним пронизанням є стосунки в родині. З коротких речень можна отримати можливість дізнатися про зовсім не прозаїчні відносини між братом Миколаї (імені не вписано) і сестрою — Миколаєю, їхнє тісне спілкування, прохання про пораду один в одного, навіть про їхні суперечки, що важливо, висвітлені без пафосу та бажання зарекомендувати власну персону. Миколая Божук згадує у листах про свою рідну сестру Василину, та описує про її проблеми з коханим хлопцем, розповідає і про те, як радить вирішення їхньої суперечки. „За поздоровлення від М. і Ф. дякуєме. Шкода, що М. гніваєся, але що робити. Я кажу Василині, щоб йому написала”. Подібні зафіксовані ситуації дають такі враження, що сучасному читачеві стає зрозумілою виховна традиція українства: вихід проблеми однієї особи на міжосібний рівень (слід зауважити, подібне ставалося тільки у родинному колі). „Могли б Ви приїхати, Юрочку? Повідоміть мене, щоб я повідомила моїх братів. Они теж любили б, щоб Ви приїхали до Бичкова. Вас ще не знають, ані Ви їх!”

Миколаїна „таємниця” не дозволяла собі розголосу далеко уперед, перед суспільністю. Миколая не мала на це жодного морального права. А стосунки серед громади стали ще однією нагодою до їхнього листування, бо (знову) в’язали їх спільними зацікавленнями та працею. Незважаючи на те, що майже усі ці листи були написані нашвидкуруч, „…бо дуже великим поспіхом чекала ці рядки” (хоча у іншому випадку — „…Ви чекаєте від мене лише пару слів, але бачите, я Вам написала не пару, але без числа”, у зв’язку з Юриним „нагадуванням про забуття”), Миколая устигає згадувати про те, кого читає, наприклад — „Отже! Якраз сиджу біля стола в хаті, читаю „Кобзаря” Т. Шевченка”, які думки її при цьому захоплюють — „… Слова Шевченка: „Праця єдина з неволі Тя вирве!” Це правдою є, тому і я думаю на ліпшість”; „…Але кажуть так: „Найтяжча боротьба — побідити самого себе, найкражша побіда — побідити самого себе!”, пише, що планує здійснити зовсім скоро, як ідуть їй справи організаційні. Пише, що читала у „Пчілці” поетичні твори Станинця та свої враження. „Навий альбом, печатаний редакцією „Пчілки”, а назва буде, здаєся, „Збірник”. Там будуть і мої вірші, казав мені наш професор і редактор. Ви не хочете там дати?” — турбується Миколая.

Справді, ці факти можна прирівняти до історичних відомостей, що свідчать про деяке пожвавлення, активність на освітньо–культурному рівні у 20—30–ті роки 20–го століття на Закарпатській Україні, що знаходилась тоді під Чехословаччиною. Можливо, якби була змога прочитати листи–відповіді Юрія Станинця до Миколаї, тоді з’явилася б і додаткова інформація про релігійне становище та науку й освіту в цьому напрямку, а відомо, що повільно, але активність греко-католицьких священиків та їх кількість, особливо, за допомогою та активізацією оо. Василіян, зростала. Листам справді залишився документалізм у кращому розумінні. Дізнатись можна й про організації, що в них брали участь Юрій та Миколая, які існували та діяли на той час, зокрема це ПЛАСТ – для Миколаї, про Юрія відомо те, що він допомагав у праці товариств тверезості, брав участь у вечорах творчої молоді, різноманітних концертних заходах. „Любила б, щоб Ви приїхали до Бичкова на вакаціях!.. Сих вакацій будемо мати прогульку на Говерлю!.. Пластовий табір теж буде в Бичкові! Кажу, що знамениті студенти сходяться і разом роблять веселі і корисні прогульки!”. „Ще прошу Вас, прийміть від мене щиру гратуляцію за вдалість і красний виступ на концерті”.

Дізнаємося і про окремих осіб, задіяних у спілкуванні з Юрієм та Миколаєю. Так декотрі фігурують частіше, а інші з нагоди. „Лист від М. М. сестра Василина одержала”. „Михайло — но, Ви єго наз. Мішком — здоровить Вас. Дістала–м від него і від Ткачука карточки на Новий рік. Дівчата Вам дякують за поздоровлення через Мішка на Різдво, а рівно здоровлять они Вас”. „Михась здоровив Вас! Він дуже добрий мій товариш. З Василиною, сестрицею моєю він вже в порядку”. Ті, котрі частіше, мабуть більше наближені, „довірені особи” листувальників… „Вчера я балакала з М. Мандзюком… Багато, багато він говорив мені про Вас, а все добре… і в мене сим раз більша любов наростала”.” А інші — більш–менш знайомі або опосередковано — „… то постарайтесь о позволеня виступити на хвильку з корпуса. Думаю, що Лазарь вам позволить”. „Ви кажете, що не пізнаєте єї, але цим дуже помиляєтесь. Є то Зоня Морозівна. Ви з нею знаєтесь ще з гімназії…” Згадані в листах і освітні персоналії — „… І на бажання директора Устіяновича, всі обов’язані сходитись на пластові сходини”.

Листи Миколаї, перш за все, починають фігурувати як автобіографічні, біографічні записи, що стосуються другої особи листування, Юрія, а у часі — виявляються парадигматичними, бо зростають, залежно від участі та активності адресанта та адресата. Завдяки безкомпромісності написання, листи Миколаї Божук тепер скеровують до узагальненої мотиваційної суті їхнього написання, а саме — виразу любові і з’ясовують про особисті стосунки на фоні родинних та громадських.

З’являються перспективи для здійснення досліджень науковців?психологів. Хоча, що виявляється досліджувати? Переживання кохання. І просто переживання. І переживання через кохання. І задля кохання.

Отже, яким чином передається у літературному мемуарному жанрі: бажати бачити кохану людину — „… що буду мати нагоду глянути у Ваше обличчя у віці”, бути поруч — „Літаю думками повсюду, зачавши від самого Ужгорода, операючись аж у Бичкові”, що перетворюється у душевні „видіння”, їх два. Апелювання до совісті (чи художнє?) у вигляді шепотів — „Ти не сповнила свою повинність, ти покинула нагоду і втікла від обов’язка, — осли не віриш, спитай своєї совісти!”, це чи не найцікавіша частина з 4?го листа Миколаї Божук, що розпочинається словами „не маю камінне серце, щоб далі мовчати, хотя й на це маю причини”.

Такі слова як „забуття”, „вірність”, „байдужість”, „вдячність” наче знаходились би під знаком оклику, оскільки стають осердними для письмових міркувань Миколаї. Окрім всього, вони важливі для зрозуміння сутності молодої закоханої особи та її душевних зітхань, що, водночас вказує і виправдовує ліричний стан поетки, тон зазначеного — „… Виявляю собі я то, що цим докором мені виявляєте свою байдужість для мене і своє холодненьке серденько для мене! Правда? Може я помиляюсь, але я о помилці сумніваюсь. Мені Ви писали, що Вам докучають, що Ви до мене пишете і що бачили Вас зі мною балакати. Значить, це для Вас є неприємністію, що я приступила до Вас, що пишу. Правда? Я так розумію!”

Щодо згадок слова „любов”, вони часті, а, беручи це поняття у якнайширшому контексті, воно перемінюється на наскрізне. „А коли дійсно „любов”, то як моє серце може допустити до тебе гнів на таку особу?… Тому це так не є, як представляєсь”. Остання сентенція повторюється у тексті двох почергових листів двічі, щоправда з іншим акцентом, але, очевидно, вона була важливою для висловлення, можливо, Миколаїного або Юриного заспокоєння. Друга така — „Це ще нічого — оно не так страшне, як представляєсь” (про відчуття неспокою).

Узагалі, особливістю особистих листів Миколаї Божук до Юрія Станинця є їхня позатекстова функція — творити кохання у такій делікатній формі висловлення як літературна. Недарма ці листи є „любовними” або „листами про кохання”. Що надає їм і неабиякої ліричності. Ось чому варто було б віднести їх до літературно?художніх текстів.

Із перших листів, датованих 1926?тим — поч. 27?ого років можна простежити ще деяку непевність у почуттєвих інтонаціях авторки. „Може, Ви зміст мого листа на жарт взяли, може, той зміст здається Вам дурничкою?”. „Мені прийшло на думку ось що: а може мій Юрочко і крихти не почуває для мене то, що я для Него?” Або навіть такі, котрі, за час написання Миколаєю, для неї могли вважатися дещо різкішими, та на сьогодні здаються дбайливими докорами, аби зберегти почуття. „Ви мені не хотіли сказати те, що пишете, кромі дневника”. „Ось бачите, мене це непокоїло, що люблю таку людину, котрої серце певно холодне для мене”. „Коли б Ви могли б представити собі ту щирість, яку кохаю для Вас, то певно почули б хотяй леда?якого милосердія для мене, а так бачу, що цего не находиться у Вас”. Цікаве, „Від тоді я це вже третій лист пишу, но бачу, що так, як до пня”.

Щоразу Миколая намагається представити свої почуття, заодно підтверджуючи ще раз власне вищезазначений вид епістолярії. Звісно, чинить авторка це ненавмисно, але виявляє бажання до спілкування. Вона також заохочує Юрія до адекватної відповіді. „Цего вимагаю від Вас так, як від вірного друга, котрий содержить найкращі і характерні черти!” „Тільки знають, що я з Вами знаюсь і що Ви є моїм ідеалом…” „Непокоїть Вас та думка, що Ви мали б бути перепоною мого щастя?… Я маю перед собою одну дорогу і то до вічного душевного спокою, але та дорога вимагає великої відваги! Знаєте ї? Тоді аж могла б і мала право сказати, що Ви стали перепоною мого щастя, але то тільки теперішнього світа! Тоді б виплила не одна тайна сльоза! Так, Ви маєте бути причиною моїх сльоз!!! Много б писати, що серце почуває!..”

У тих багатоманітних життєвих ситуаціях Миколая знає, на КОГО опиратись, недарма її листи складені з багатьох роздумів про життя і про „життя у Бозі”. Дізнаємось, отже дещо про її характер та світогляд. „Ми не з меже тих…, але… З меже тих, котрі всі неприємности силуються побороти, но то справедливостями!”. „Бог видить наші справедливости, то Він не лишить, щоб они марно пропали. Від Него зависить всьо”. „І що то є дар терпінь від Бога, то постановлю за обов’язок наш”.

Не залишить байдужим мова, діалектна мова закарпатців, щедро виписана Миколаєю, як і види звертань (титулів) чи закінчень до її листів: „Цвіте мій!”, „Дорогенькій!”, „Шановний Юрцю!”; „Пишіть багато, но і скорше! Вірна до Вас”. Уже звертання на „Ви” здійме зацікавлення до стилістики листів, оскільки виражається повагою до адресата.

Тому епістолярна література вагома для сучасного покоління літературознавців і не тільки їх, що замикає у себе довершеність стилю, манери написання, а найосновніше – вишуканості манери звертання, і дозволяє поповнити у лінгвознавчому та культурологічному аспектах питання етики спілкування.

Калинська Галина



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.