Всі публікації щодо:
Підмогильний Валер’ян

Творчі роботи наших відвідувачів

Образ міста у творі В. Підмогильного „МІСТО”

“Здавалось далі пливти нема куди…”

Воно велике й невідоме, щось таке, що було завжди: начебто осторонь і разом з тим воно залишається недосяжним, незалежним синьо-перлистим маревом, що вже проникло в його свідомість. Все більше і більше могутні руки вічної столиці манять тебе у свої палкі обійми. Твоя душа живе полями, квітками та пахучим сіном, а тіло вже доторкається до мокрого, холодного тротуару міста.

Ти проходиш великий коридор площ, а під ногами скрипить і щербиться байдуже каміння. Ти прислухаєшся, але замість уроків історії чуєш мовчазний скрегіт самотності. На його безмежних теренах Ти – маленька порошинка, частина системи, зникнення якої руйнує всю реальність, ти його в'язень. Місто скувало все невидимими ланцюгами: високі будинки, прохолодні мури підвіконь, вульгарні недоглянуті клумби, навіть слимаки на квітках – все тепер належить Йому.

Тебе оточує все похмуре і непривітне, смутно–мряклий нерадісний листопадовий світанок і передсмертний плач квітів, що гинуть на тих клумбах першого ж студенного дня, коли затихає сміх на фортепіанних клавішах наших непрочитаних усмішок…

Що за опір? Місто наполегливо нав'язує тобі свої урбаністичні думки, і ти поринаєш в літературу. Але і тут воно присутнє. Місто стоїть за тобою сірою тінню і вперто диктує свою ідеологію, забиваючи кожну клітинку твоєї сутності тїєю бульварщиною.

Від нього не можливо сховатись. Ним наповнені краплі осіннього дощу, який пахне не сіном та яблуками рідного села, а пилюкою та видимою радіацією Києва. Ним отруєне повітря в тій маленькій нікому не потрібній комірчині, що називає себе кімнатою. Ти утікаєш від мерзотної прохолоди його мурів, неначе від очей наглядача, проте крижана ласка незримих рук манить тебе, як метелика котрий побачив одиноку свічку серед чорноти ночі. Непривітність міста – це діагноз…

Коли темно вночі ти включаєш лампу і починаєш писати, місто сідає навпроти і вдає, що його зовсім не знає про твоє існування. Воно пояснює…Його сумовитий і благаючий погляд обпікає тебе, він говорить, що надворі тихо і самотньо, що люди вже скорились цариці сну, а побиті й напівпомерклі ліхтарі не надто чуйні співрозмовники.

Вранці ступаєш однією ногою у створений власною уявою хаос…Навіть тут тіло поглинає весь стукіт коліс, зарозумілі розмови, що провадяться у кожному закапелку центральної частини Міста. Усіма своїми силами намагаєшся уникнути маніпуляції собою, створюєш собі умови алюмінієвого вакууму. Але навіть тоді відчуваєш пильний нагляд за собою. Доходиш до площі, такої простої та брудної, загадженої перетравленою їжею голубів та лушпинням насіння, вона також, безперечно, стає акваріумом для липкої суміші твоєї уяви.

Тут все інакше, вмить почуваєшся антитиілом чужорідною частиною, яка от–от буде викорінена бульварною таблеткою Міста.

І раптом увесь бруд та порох, сміття та життя стають компонентами та барвниками для того болота, що прямує до стічної труби…


написала Вишинська (Скальська) Катерина



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.