Всі публікації щодо:
Драч Іван

Творчі роботи наших відвідувачів

Бунтівний Іван Драч

Із творчістю Івана Драча я вперше познайомилась у сьомому класі – тоді на уроці української літератури ми вивчали вірш „Балада про соняшник”. У такому віці важко було зрозуміти всю глибину і філософічність поезії, але мене вразила незвичність вірша, його абстрактність. З того часу Іван Драч став моїм улюбленим поетом.

Серед дитячої, простої, теплої, але такої звичайної буденностi

хлопець-соняшник раптом помiчає яскраве засмагле сонце у червонiй сорочцi, яке вiдкриває йому новий незвiданий свiт.

І раптом побачив сонце,

Червоне яскраве сонце,

Що їхало на велосипеді,

Обминаючи хмари у небі.

І застиг на роки, на століття,

В золотому німому захопленні

„Дайте покататися, дядьку!

А ні, то візьміть хоч на раму.

Дядьки, хіба вам шкода?”

Іван Драч – унікальний поет у своїй манері письма, в особливості свого світосприйняття.

Перша збірка поезій „Соняшник” побачила світ у 1962 році разом з першими збірками Василя Симоненка і Миколи Вінґрановського – з їх іменами тісно повязане таке національно-патріотичне явище як „шістдесятники”. І перша його поема „Ніж у сонці”, і перша збірка засвідчили, що їх автор – поет, якому ніколи не буде притаманною стандартність, шаблонність письма. Нечасто перші книжки молодих літераторів стають таким помітним явищем, як „Соняшник”. Ця збірочка, що містила сорок умовних балад, етюдів та інших віршованих або й не зовсім віршованих творів з примхливими образними асоціаціями, малозрозумілими для багатьох тодішніх читачів, і через двадцять років згадувалась як далеко не традиційна, задерикувата, гостросучасна. Протягом 35-літнього творчого неспокою поет видав збірки: „Протуберанці серця” (1965), „Балади буднів” (1967), „До джерел” (1972), „Київське небо” (1976), „Драматичні поеми” (1982), „Теліжинці” (1985) та ін.

Його поезія не вкладається в звичні норми, в рамки якоїсь однієї стильової лінії, творчої манери. Для його поезії характерні багатоголосся тем і образів, ускладнена метафоричність, поліфонічність. Від Всесвіту („сивої печалі Козерога”) до земних реалій буття („гливке болото рідного села”) у світ поезій Драча постійно вливаються людські турботи, радощі й печалі, а з ними народжуються й нова естетична якість, власний художній стиль. Драч у поемі „Смерть Шевченка” писав: „Художнику – немає, „кутих норм. Він – норма сам, він сам в своєму стилі”. Це слід пам’ятати, читаючи його твори, потрібно знати, що він зробив нормою поезії багато понять і явищ, які до того перебували за межами мистецької краси, що він виробив свій неповторний метафоричний спосіб мислення, стиль, котрий можна роками досліджувати й розгадувати, але неможливо збагнути до кінця. Талант і воля митця перебороли обставини, підкорили час, зробили його справді своїм. Але він, разом з тим, ніби кожного разу починається заново, ніби йде за власним закликом, проголошеним у другій збірці – „Протуберанці серця”: „Народжуйте себе”.

Українська душа, дотикнувшись до свята творчості в буденному плині життя, породила естетику осявання, естетику святкової миті і відкриття. Кожна людина вбачає в його творчості щось своє, щось особливе і зрозуміле лише для неї. Як у вірші „Балада про відро”, де за „цинковою формою” ховається зміст, так і за метафоричністю образів Івана Драча ховається нове розуміння життя.

…Я – цинкова форма. А зміст в мені – вишні,

Терново-огненні запилені кулі,

Що зорі багряні пили на узвишші

І зірвані, п’яні лежать, як поснулі.

Я – цинкова форма. А зміст в мені – груші,

Суперниці сонця, стітильники саду,

З республіки соків заблукані душі,

Підібрані в пелени в ніч грушепаду.

Я – зрізаний конус. А зміст мій до скону

Все незалежне, що вплине у мене:

Дині-дубівки чи промені хрону,

Чи гички хрумтливої тіло зелене.

Я – цинкова форма. А зміст не від мене.

Підвладне я часу, підвладне потребам.

Коли ж я порожнє в бутті цілоденнім,

Тоді я по вінця насипане небом.

І, незважаючи на те, що кожен твір поета самобутній, і важко знайти два однакових образи, вся творчість Івана Драча пронизана наскрізною ідеєю – прагненням осягнути всю глибину і велич життя через щось, здавалося б, маленьке, але таке значне і важливе:

…Десь там, у найвищих глибинах,

Десь там, у найглибших висотах,

Таємниця вродилася, як пелюстина,

Як бджола в золотистих сотах.

Уся – з найтемнішого світла,

Уся – з найсвітлішого змроку

Борсалась Таємниця, то тьмава, то світла,

Долаючи купіль жорстоку.

Справжнім поетичним шедевром Івана Драча, досконалим за формою і змістом, є його поема „Чорнобильська Мадонна”, написана в 1988 році. В цій поемі Драч розповiдає про найстрашнiшу трагедiю другоi половини XX столiття – аварiю на Чорнобильськiй АЕС 26 квiтня 1986 року та iї наслiдки. Поет iз пекучим болем пише про те, як зеленi луки, величнi гаї, чистi рiки вкрила чорна хмара радіоактивного забруднення і все стало мертвим. Переплiтаючи у поемi правдиве з казковим, реальне з мiстичним, поет прагне викликати у читачiв почуття вiдповiдальностi за будь-якi втручання в природу, за втiлення в життя плодiв науково-технiчного прогресу:

Свiт iдiотствує, хоч зверху мудрiшає

Врятований ще раз життям молодим.

За безладу безмiр, за кар’єри i премiї;

Немов на вiйнi, знову вихiд один:

За мудрiсть всесвiтньо дурних академiй

Платим безсмертям

І життям молодим.

Здається парадоксальним поєднання слів „Чорнобиль” - символ людської байдужості і необачності, і „Мадонна” - символ найсвятішого на цій землі, символ Берегині, символ Матері. Здається навіть диким, як, на перший погляд, суперечать слова змісту, але читаючи поему, мимоволі здригаєшся від глибини висвітлення поетом проблем сучасного світу, його тонкого розуміння життя. Оскільки поет мислить узагальнено, спираючись на метафоричнiсть, народну поетичнiсть українського фольклору та здобутки свiтової культури, то у творi багато символiки, осучаснення християнського мiфу:

Марiя, Марiя…

Та Марiя не та.

Та зродила Христа,

Ця - антихриста!

I. Драч в образi “Чорнобильської Мадонни“ уособлює здоровий, цiлiсний дух, бо український народ не раз доводив свою спроможнiсть бути дужчим од напастей, що випадали на його долю. Показавши народну трагедiю вiд “мирного атома“, поет схиляє голову перед жiнкою.

“Чорнобильська Мадонна“ I. Драча – це поетове “нi“ атомному i духовному Чорнобилю. Образ Чорнобильської Мадонни – це образ Апокалiпсису, образ свiтової скорботи. Це наша українська i свiтова трагедiя. Поет стверджує, що недбальство людське, глум, знущання з природи, сучасна наука з її фантастичною, не завжди контрольованою могутнiстю призвели до найбiльшої атомної катастрофи XX столiття. “Ядерна чума“ не обминула нiкого.

Драчева Мадонна – багатолика у своєму горi вiд “мирного атома“. Чи простить вона нам, нерозумним своїм дiтям, що допустили цю трагедiю:

Сiль пiзнання – це плiд каяття…

Несе сива Чорнобильська мати

Цю планету… Це хворе життя.

Іван Драч неповторний в своєму вмінні кількома штрихами, кількома, здавалося б, незначними деталями яскраво передати образ, створити у читача цілісне бачення картини, цілісне бачення світу.

Перо, мій скальпелю вогненний,

Ти мій жорстокий лиходій,

Мій дикий поклик цілоденний,

Первоцвіт мій, перволюб мій!

Драч – це поет за покликанням, поет за станом душі.

„Поезіє! Сонце моє оранжеве!

Щомиті якийсь хлопчисько

Відкриває тебе для себе,

Щоб стати навіки соняшником…”

Але Іван Драч не просто „сонячна квітка”, що сліпо повертає свою голівку до сонця. Він і є яскраве, неповторне сонце на небосхилі нашої української поетичної літератури.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.