ПЕЧАЛЬ

Творчі роботи наших відвідувачів

ПЕЧАЛЬ

Ось і знову зайшло за обрій золоте сонечко, а пташки співають колискову, щоб нарешті усі навкруг поснули.

А ще так недавно світ ніжився теплим промінням! Час спливає, лишаючи за собою слідами лише спогади.

Але як же важливо просто пам`ятати свої минулі тривоги, мрії, сподівання… Та у цім світі ти лише людина і як би не намагався, як би не хотів, але лишити дійсно вагомий слід… Вибач, це важко.

Ніч знову окутала мій рідний край, вона огорнула поля, ліси, усі навколишні простори, забрала радісний клекіт журавля замінивши на сумний шелест дерев. Я намагаюсь кудись йти, та щось ніби тримає мене, намагається втримати на місці! Я не знаю що зі мною, я не можу нічого зробити із смутком, я уже не я…

Мимоволі зупиняюсь, адже прогулянка темними вулицями давно мені набридла. Я уже мов зачарована падаю до землі, наче вклоняюсь небесам, та нащо це? Я задаю сотні і навіть тисячі питань, але чи чекаю відповідей?

…Ні, я не хочу більше так жити, мені набридли уже ці пусті зізнання в тім, що я так сильно страждаю. Я втратила усяку надію на диво, хоча надія вмирає остання, але чому вона вмирає??? Я плачу, плачу, плачу… Господи, скільки може бути тих сліз? Коли вони уже скінчаться? Куди діти свої обпечені крила? Але у відповідь тільки тиша.

Вона палить мою душу, спалює думки і я поволі заспокоююсь, принаймні намагаюсь хоч трохи зрозуміти цей світ.

Я слухаю тишу… Як це? …Не знаю, але тільки вона розуміє мене. Кажуть, що причина то перехідний вік, але я відмовляюсь у це вірити, просто не можу, може пізніше коли стану дорослішою усе зміниться. Але зараз лиш думка зігріває мене цієї темної, холодної ночі.

Уже час вертатись, але як? Як я зможу лишити такі гарні нічні пейзажі? Ні, це неможливо! Тим більше – мені здається, що я не зможу заснути… Та знову йду. Куди? Точно не додому, я йду вперед, мовби розганяючи руками нічні примари. Але раптом щось знову мене зупинило, я глянула на небо і… Зірок з кожною миттю ставало менше, скоро буде світати.

Я всю ніч була в роздумах, думаючи про такі різні речі! Та головне лишилось головним. Я зуміла викоренити із серця печаль, а ще зрозуміти, що час спливає, не питаючи чи хочеш того ти. Він просто робить свою роботу, а ми просто маємо довіритись йому.

Ось уже й світанок, а скоро знову запашним квітами цвістиме день. Життя прекрасне і не варто нехтувати ним! Бережи час, а разом і себе. Ніколи не піддавайся смутку темних, холодних ночей, не роби таких помилок як я!

Втікачка

Ніч, то не час для думок,

Ніч, то пора нещастя.

Не дотягаєшся ти до зірок,

То напастя, страшне напастя!

Ти упала на землю сиру,

Ти нечутно до тиші шепочеш:

“Я мабуть уже скоро умру…“

Що сказати оцим ти хочеш?

Ніч тебе вкрала у снів,

Ти уже не “свята“, як колись.

Світ убити тебе хотів,

А ти шепчеш до нього: “Прости“.

Ти нечутно втікала з полону,

Ти падала знову униз,

Простягала до сонця долоні,

Лише сонця уже не було…

Бідна, ти бідна людина,

Бо втікала, не чуючи ніг!

Мовби вітром зігнута калина,

Що упала зимою на сніг.

Творча робота Оленюк Юлії